Післязавтра виповниться 10 років, як Кабмін видав указ про створення Академії медичних наук України. Напередодні цієї першої круглої дати «День» поставив віце-президенту АМНУ, академіку Леоніду Розенфельду кілька запитань.
— Попри недофінансування медицини загалом і Академії медичних наук зокрема зрозуміло, що причин для оптимізму до ювілею мало. Але ж обнадійливі моменти все ж є?
— Безумовно, тільки сприймати їх слід реалістично. Недофінансування — занадто м’яке слово. Днями мені телефонував директор одного з Харківських НДІ і повідомив, що у приміщенні відключили світло. Борг за електроенергію в інституту становить 30 тисяч гривень, а виплачувати його нічим. Сьогодні стосовно лікарів усе частіше можна почути визначення «корупціонер». Так, справді, хтось краде, хтось бере хабарі, але огульно принижувати всю спільноту медиків, яка аж ніяк не остання в країні, — блюзнірство. Зарплата лікаря нижча за прожитковий мінімум, і медику часто не вистачає навіть на повноцінне харчування. Подавати надію може лише те, що попри все це нам вдалося практично повністю зберегти кадровий і науковий потенціал. За законами логіки, при такому ставленні до медицини все давно повинне було розвалитися. З кожним роком, отримуючи все менше і менше, ми зберегли потенціал на одному лише ентузіазмі. І в прямому значенні слова в голодних і холодних умовах продовжуємо працювати. Тепер ми вміємо пересаджувати печінку і нирки, робити будь-які операції на серці. І робимо, повірте, на світовому рівні. Академія отримала золоту медаль в Японії за дослідження впливу малих доз іонізуючого випромінювання на слизову сечового міхура. У країні знизилася дитяча смертність. Чесно кажучи, я навіть не знаю, як вдалося цього досягти, але у всіх країнах це — показник рівня медицини. Ми розробили нові препарати для людей похилого віку, у нас найкращий у СНД діагностичний центр... Про досягнення можна говорити ще довго, але ж вічно експлуатувати ентузіазм не можна. Сьогодні-завтра у нас перестануть функціонувати всі апарати з опромінювання хворих, тому що їх потрібно перезаряджати кожні п’ять років, і обходиться це в суму, що дорівнює річному бюджету районної лікарні.
— Неодноразово голова комітету ВР із питань охорони здоров’я, материнства і дитинства М. Поліщук вказував на те, що лікарів у нас дуже багато, і спостерігається профільний дисбаланс (стоматологів, гінекологів і хірургів уже нікуди дівати). Він пропонував підходити до даного питання радикально — скорочувати набір до вищих навчальних закладів і «чистити» медустанови. А яка ваша думка?
— Мені відомо, що лікарів у нас дуже багато. Але водночас існують населені пункти, де взагалі немає медперсоналу. Зрозуміло, це відбувається тому, що ніхто не хоче їхати у глибинку. Так, у сфері медичної освіти необхідно щось змінювати, але інститут від інституту різниться. Їх раніше створювали зовсім не за науковим принципом: скажімо, щоб дочка секретаря обкому не добиралася далеко на навчання, у цій області відкривали вищий навчальний заклад. Так відкрилося кiлька медичних інститутів. Якісь із них змогли збагатитися кадрами, а якісь досі незрозуміло чим займаються. Щодо останніх я подумав би, чи повинні вони взагалі існувати сьогодні. Нині миповинні підвищувати кваліфікацію вітчизняних лікарів і випускати фахівців справді європейського рівня.
— До речі, про рівень. Багато хто вважає, що велику частину кандидатських і докторських дисертацій у медичній сфері написали аж ніяк не претенденти на ці вчені ступені. Іншими словами, роботи куплено. Як ви можете це прокоментувати?
— Так, такі факти справді існують. Але зараз у набагато меншому масштабі, ніж це було раніше. Останнім часом ми посилили вимоги до первинної документації, і неук просто не зможе пройти цей етап. З допомогою спеціального контролю ми у більшості випадків можемо визначити, сам претендент робив операцію чи йому докладно про неї розповіли; чи сидів він у лабораторії, чи дав комусь за це 100 доларів. Раніше були навіть курйозні випадки. Людина, яка тільки рік вивчала російську мову, раптом приносила готову роботу. При тому, що навіть її назви вимовити не могла. Тоді це називалося міжнародною дружбою...
А щодо наукових досліджень, то в АМНУ процедура дуже жорстка. Двічі на рік в Академії відбувається планування робіт і здача звітів, на яких присутні всі вітчизняні медичні світила. Вони прослуховують доповіді від усіх інститутів (а їх від кожного не менше нiж 10), потім обговорюють і вирішують, чи варто дослідити підняті проблеми. У разі позитивного «висновку» раз на півроку в НДІ може приїхати комісія АМНУ, яка визначає доцільність подальшої роботи. Повірте, ніхто так не стежить за грошима у цьому відношенні, як ми. Цьому Академію навчила бідність і повага до своєї спеціальності. Адже у всьому світі медичну науку підтримують спонсори і держава. А у нас щодо спонсорів — нуль, а щодо держави — крива, що наближається до нуля.
