У наївну телевізійну еру вигадали кращий спосіб зустрічі Нового року — «Голубий вогник». Зібрати все краще, оригінальне, знамените і піднести під вибухи хлопавок та щирих веселощів. Кліповий час вносить свої корективи. Нескінченно прискорює процес, змішує різні жанри, і, втомившись від цього миготіння, іронізує над собою. Вдалі жарти губляться серед банальних фраз, а молоді і зухвалі співають старі пісні. Добра традиція зустрічі свята № 1 перетворюється на пародію на самого себе. На початку свята ці веселощі бадьорять, а потім дещо дратують. Зшаленіла від каруселі естрадних номерів публіка перенасичується. І починає заздрити тим, хто вдалині від тепла і затишку стрибає від холоду на майдані Незалежності, оглушує нас петардами за вікном або обнімає справжню ялиночку в глухому лісі. Втім, людина за вдачею лінива, і ТБ, як і раніше, — головний пункт програми.
НОВI ТА СТАРI ЗВИЧКИ
У цьому році спробував змінити стару традицію новорічного звернення Президент. Він звертався до нації, сидячи перед домашнім каміном, у компанії з внуком та собакою. Демократичний бордовий пуловер підкреслював неофіційність обстановки. Не знаю, наскільки це підніме рейтинг Леоніда Даниловича. Але не впевнена, що внук та собака — доречна компанія для озвучення напуття народу в історичний момент.
Не склалося і з іншими атрибутами свята. Оскільки в Україні немає головного годинника, на багатьох каналах останні секунди року проходять у повній тиші. Десь у ці 12 секунд звучать московські куранти. По-різному і з гімном. Іноді він звучить взагалі у виконанні зірок естради. Більше патріотизму, колеги!
Але повернемося до наших баранів (мається на увазі зустріч року вівці). Новий рік — завжди огляд можливостей каналу. «1+1» та ICTV зняли свої «вогники» спільно або із запрошенням російських зірок. А «Інтер» обійшов інших — зняв музичну казку і представив у перший день року прем’єру мелодрами про сніжне кохання. «Новий» — під сурдинку зекономив — дав запис вогника 90-х років минулого століття. УТ-1 вибирати не довелося, нічний ефір належить ТРК «Ера». Там мимоволі розкручували українську естраду (переважно другого ешелону). Втім, конферанс Кума Панька і Пана Кумка (Андрієнко — Опалєв) приємно контрастував національним гумором. Сусіди по каналу взяли реванш 1-го січня увечері. Після естрадного марафону витончена «Травіата» на італійській Першого національного здалася райським оазисом. Але час навести різкість на лідерів вітчизняного ТБ.
МОСКОВСЬКА КРУТИЗНА «1+1»
Завдяки спільним зйомкам з ГРТ, глядачі «плюсів» потрапили в непогану компанію з Філіпом Кіркоровим, Патріцією Каас тощо. Масштабну феєрію знімали на п’яти сценічних майданчиках «Мосфільму». Але початок дещо збентежив. На фоні Тані Буланової, яка співала, про щось розмірковував Ян Арлазоров. Я не фанатка Буланової, але мені стало за неї прикро. Однак нетактовний гуморист не зніяковів і, як ні в чому не бувало, вручив постраждалій квіти. Інший невдалий експеримент — дует Буйнова і Орбакайте.
Цікаво було оцінити конферансьє — добре знайомих ведучих «1+1». Розвідка донесла, що дамам малювали обличчя години по чотири. Розфарбування справді було театральне. Але запам’ятався хіба тост Борсюка — Корчинського, що «у москалів все те ж саме, тільки з перцем».
Мимоволі виділяла для себе наших виконавців. Їхні виступи були менш затертими, а рівень не поступався. Браво, «Пікардійська терція», «Океан Ельзи», Ані Лорак! Єдиною у своєму роді стала Таїсія Повалій. Її образ приємно пом’якшився, можливо, завдяки вдалому вибору пісні, взятої із репертуару старої української естради. Вдалий хід прикрасив фінал. На фоні останкінської вежі юна співачка співала: «Нене, країно моя!"
ІНТЕР. В ОБІЙМАХ КАЗКИ
Для багатьох новорічна ніч асоціюється з дивами, чарівними перетвореннями та здійсненням заповітних мрій. Тому ми звемо її казковою. І немає нічого незвичного в тому, що телеканал «Інтер» вдруге залучає глядача до зустрічі Нового року естрадною інсценізацією казки. У 2002 році він дотепно пропонував екранізацію «Ночі перед Різдвом» Миколи Гоголя. А у 2003 рік вирішив увійти ще дотепніше, звернувшись до «Попелюшки». Ідея цікава, якщо пригадати, що саме «Попелюшкою» «Останкіно» якось вже знаменувало новий виток нашої планети. Тоді штучний сніг падав так само натурально... Сценарій подібних екранізацій незмінний. За основу береться фабула відомого твору, до неї пишеться музика (в даному випадку — Костянтином Меладзе), і виконується популярними співаками, де кожному згідно його «типажу» призначається роль. У цьогорічній інтерівській постановці вони розподілились так: «золотий голос Росії» Микола Басков грав Принца, неперевершена Лариса Доліна — Фею, драматичний Валерій Меладзе — Батька Попелюшки, демонічна Лоліта Мiлявська — Мачуху, кумедний Андрій Данилко — одну з сестер, а Попелюшкою стала невідома глядацькому загалові Юлія Мавріна.
За творчим задумом фільм мав стати комедією, однак став розважально-скорботною мелодрамою, біда якої — у відсутності стрімкої драматургії, енергійної музичної партитури та чіткої режисерської позиції. Тому вдало підібраний «зоряний ансамбль», не залучений до потоку єдиної дії і їх вихід скидається на окремі номери. Яскраві, талановиті, але роздрібнені і роз’єднані. Проте, як ведеться, у всякій невдачі слід відмітити удачу. Вона відноситься до Валерія Леонтьєва, який виконав роль короля. У даному випадку, свита не грала короля як потрібно, зате сам він грав себе неперевершено і розкуто. Саме такої гри не вистачало іншим персонажам «Попелюшки», котрі знаходились наче не в своїй тарілці. Якщо вже говорити про удачі, то відмітимо роботу художника-постановника Олександра Левченка, який синтезував атмосферу казкової урочистості з просторовими комбінаціями сучасного естрадного шоу. Вміло об’єднав часові пласти барочно-декоративної минувшини з сучасною точкою зору. У такому ж ключі художником А. Лисицею розроблено вишукані костюми, вражаючі святковою пишністю і конструктивною свободою. Якби такий настрій був заданий режисурою та музичною драматургією, то постановка неодмінно мала б художню цінність в адаптації казкового сюжету на екрані. Адже казок у світовій літературі — безліч. І тоді канал «Інтер» у 2004 році міг би запропонувати глядачам його зустріч казкою «12 місяців» або «Курочкою Рябою» або «Колобком»... Проблема в тому, на скільки років глядачам стане духу спостерігати за новими перевтіленнями естрадних кумирів у казкових героїв.
УТ-1. ОПЕРНИЙ ТЕАТР БЕЗ ЧЕТВЕРТОЇ СТІНИ
Перший Національний підніс телегурманам справжній подарунок. Йдеться про проект відомого сучасного режисера і продюсера Андреа Андермана «Травіата в Парижі», першу частину якого було показано на УТ 1 першого січня. Крім того,напередодні, 30 грудня, завдяки документальному фільму «Травіата в Парижі: як ми це робили» український телеглядач міг довідатися, як створювалася телеверсія шедевра Верді. За словами самого Андермана, «Травіата в Парижі» — це доказ того, що крім інформації й спорту, носіїв особливої телевізійної мови, високий рейтинг і високу якість можна об’єднати де завгодно». Творцям проекту дійсно вдалося «зруйнувати четверту стіну оперного театру», як вони того й прагнули; зробити оперу видовищною настільки, наскільки це можливо. Зрозуміло, що проекти, подібні до цього, навряд чи коли- небудь зможуть стати на телебаченні частим явищем: надто вже великі витрати, що для конвеєрного виробництва — недосяжна розкіш. Але якщо хоча б раз на рік як альтернативу всіляким телевізійним застіллям український глядач міг би побачити щось подібне (хай і не вітчизняного виробництва) — це вже було б чимало.
СТБ. МОВА ЗВУКООПЕРАТОРА
У проекті «Дещо про Новий рік» було побито всі рекорди щодо кількості виголошених тостів: від цілком невинних до досить двозначних. (Щоправда, тексти застільних афоризмів, як з’ясувалося, запозичили в одному з російських гумористичних журналів). Глядача також намагалися розважити за допомогою тематичних частівок і невитіюватих мультиплікаційних вставок про те, «як зустрічають Новий рік у…» Африці, Америці, Росії, Україні тощо. З метою ефективного розважання публіки було задіяно творчий арсенал театру КВК Дніпропетровського державного університету і ТО «Маски». Мало вийти смішно. Вийшло дещо одноманітно. Формула циклу «тост — частівка — мультфільм» витримувалася настільки суворо, що це потихеньку почало втомлювати. Як, проте, й розбивка: звукооператор, який показував язика телеглядачам. У перший раз це — з певною натяжкою — ще могло бути сприйнято, як творча знахідка, у чотирнадцятий-п’ятнадцятий — язик надокучив. Особливо, якщо врахувати, що протягом двох святкових днів проект неодноразово повторювали.
ICTV. ЕКСПРЕСІЯ ІНФОРМАЦІЇ
Найсильніше враження від каналу — останній 2002-го випуск «Фактів». Ні НТБ-ешне «Новорічне ТелеБачення», ні наступний фільм «Перехрестя» з Брітні Спірс, ні концерт самої мега-зірки не перевершили тієї експресії, з якою було створено ці новини. Все — від святкового салюту над далеким Сіднеєм, історії новорічних музичних хітів і пошуку «кіз» і «баранчиків» у колективі самого каналу, було незвичайним і святковим. А в фіналі випуску Олена Фроляк покликала всіх, хто перебував у студії, і команда в червоних шапках дідів морозів дзенькнула келихами. «Факти» взяли щирістю та правильно вибраною святковою інтонацією. І це емоційне враження не перебилося тим, що глядач зміг побачити на каналі після півночі.
Новорічної ночі цього каналу глядачі також побачили цю ж ведучу — вже в елегантному чорному вбранні. Олена в компанії з Дмитром Кисельовим сиділа за столиком під ялинкою НТБ. ICTV цього року творчо переусвідомило досвід «плюсів» із перетворення російського продукту на «свій» за допомогою українського естрадного десанту в московські павільйони. На синьому подіумі студії НТБ Олександр Пономарьов виконував свій «Човен», а Андрій Данилко — пародію на себе «А я щойно з морозу». Вистава здавалася нуднуватою. То масовка щезне з кадру, то впадає в очі напівпорожня зала. Окрема розмова — недоладне оздоблення сцени, яке здивувало при загальній установці каналу на стильність. І тому порівняння з іншими українсько-російськими «Вогниками» не на користь НТБ.
«НОВИЙ». НОВОРІЧНІ ПРИГОДИ ЮРИ ТА МАРІЇ
«Новий» же залишився вірний собі — як і минулого разу в новорічну ніч Юрій Горбунов та Марічка Єфросиніна відпрацювали нічну зміну на переповненому столичному майдані Незалежності. Трохи дивувала російська мова кореспондента Андрія Доманського, який вів прямий репортаж із майдану Незалежності. Як, проте, й «оригінальні» запитання («А вас тут багато?» — «Так!» — «А ви звідки?» — «Із Закарпаття»). «Відморожену» публіку щосили намагалися розігріти зірки української естради. Запам’яталися малинова шубка Ірини Білик та тюбетейки на головах музик «ВВ». Пряму трансляцію переривали заздалегідь записані привітання знаменитостей і прогнози Павла Глоби. Його зауваження про те, що «2003-го поталанить тим, хто спочатку був аутсайдером», прозвучало з надією.
За декілька хвилин до звернення Президента на сцені стало тісно від людей в нетеатральному вбранні. Виявилося, що це міський голова вирішив звернутися до тих, хто зібрався на майдані Незалежності. Але багато чого сказати не встиг, принаймні, телеглядачеві, оскільки всі канали перемкнулися на Президента. Після 12-ти ударів дзигарів і феєрверків, які привели гостей майдану Незалежності в захват, робота «конвеєра» тривала. Перед виступом актори входили на майданчик перед камерою, промовляли багато добрих слів і тікали на сцену виконувати свої хіти. Ніша, надійно зайнята «Новим», безпрограшна. Завжди хочеться поцікавитися, як відбувається святкування на головному майдані країни. Але до статечного перебігу свята часом не завадить додати творчості.
За годину «Новий» перейшов на показ... старої новорічної продукції ГРТ минулого сторіччя. І завдяки цьому, в принципі, невеселому фактові український глядач зміг побачити певну закономірність у розвиткові російського новорічного продукту. Наприклад, нинішній «Новорічний вогник на Шаболовці» телеканалу «Росія» («Інтер») немовби скопійовано (звичайно ж, ідеться про творче використання ідеї та форми) з позаторішніх «Анекдотів на Блакитному вогнику» того ж таки ГРТ. Ідея капусника, в якому виспівують веселі куплети всі поспіль — і співаки, і депутати, і мери — новорічної ночі себе виправдала. І на загальному тлі тотальної дискотеки виділялася. Тим більше, що в «Росії» була одна незаперечна перевага — Примадонна. Пісня «Спи спокойно, страна, я у тебя одна», виконана Аллою Борисівною, під російськими прапорами, які маяли в святковій студії, прозвучала без натужного пафосу і надала легко- пародійного тону всій програмі. Абсолютно інакше святкували Новий рік на ТВС — у форматі програми «В нашу гавань... «. Вона приваблювала домашністю атмосфери, інтелігентними людьми, які співають під гітару хіти минулих років, але цей камерний настрій потребував, як не дивно, зусиль для сприймання. А душа жадала блискіток і феєрверків, що й запропонували в необмеженій кількості всі інші канали.
Зусиллями, в основному, росіян. Але це, мабуть, не привід для рефлексії. Українське ТБ знаходить свої шляхи (в тому числі й фінансові) до глядача. Сподіватимемося, що наразі епізодичні, але гідні презентації українського телепродукту в новорічну ніч у майбутньому виростуть у що- небудь масштабне. І не лише в традиціях незабутньої рязановської «Карнавальної ночі».
