…Не розплющуючи очей, засуваю руку під подушку, недовго шукаю, знаючи, що там обов’язково знайдеться якийсь «кіндер-сюрприз»: шоколадка або прикольна — в тон моєму настрою — книжка, або просто смішний — із підтекстом — «Лист закоханого в маму молодого чоловіка».
Це у такій спосіб мій син передає мені привіт від Миколая.
Я читатиму листа, гортатиму книжку чи розгладжуватиму фольгу на шоколаді — й відчуватиму: життя таки прекрасне, поки про тебе хтось дбає, поки у тебе іще ясний розум, є руки-ноги і гора проблем — висока, як мої Карпати: аж дух забиває…
Потім з мене остаточно скине сон телефонний дзвінок від мами з татом. Вони говоритимуть одночасно з двох апаратів якісь прості та гарні слова, через відстань, гори і вітри, а мені тугий клубок стисне горло: іще ніхто і ніколи не привітав мене раніше від моїх батьків.
І я подумаю: це найбільше щастя — в мене є батьки.
Потім крізь телефон добиватиметься численна моя родина — і тоді мені здаватиметься, що в моїх вісімнадцяти метрах розростається величезне дерево: на сьогодні наша фамілія складає 57 осіб, найстаршому її носієві — 73 роки, а наймолодшому — 2 місяці. І це іще одне неймовірне щастя. Бо навіть ані маленька радість, ані найбільша біда когось одного з нашої родини не минає в самоті. І кожен з нашої родини знає, що має свій — фамільний — Китайський мур, і це — багатше багатство, аніж навіть «прихватизований» Трахтемирівський заповідник. Адже кістки предків мстиві, якщо з гробниці робити танцмайданчик.
І, поспішаючи на роботу, дивитимусь услід черговому чорному Мерседесу- катафалкові в кільці потрійної охорони й сміятимусь: Боже, як добре бути таким, як я, нелегальним мільйонером і не боятися, що Піскун через це відкриє кримінальну справу чи тобі «викрутять руки» в більшість.
…Сьогодні я зателефоную всім Миколаям, яких знаю і шаную. Запитаю про діток, здоров’я чи просто скажу «доброго дня» і знову подумаю: як добре, коли є, до кого озватися, — і ніхто на твій голос не кладе на другому кінці трубку.
…Тисячолітній Миколай таки добрий до мене, подумаю я, бо він дає відчуття свого благословення не лише сьогодні — у мій день народження.
…Я думаю, що в кожного з нас є свій Миколай-покровитель, тільки ми не дуже уважні до нього. Але зупиніться на мить і подивіться на обличчя тих, хто іде вам назустріч. Напевно ж цю жінку, що минає вас із сумними очима, не привітав сьогодні з Миколаєм ніхто і ніхто не написав їй любовного листа. Усміхніться їй. Вона вас зрозуміє. А ви в цей момент самі себе відчуєте Миколаєм, отим, що дає людям надію. Навіть якщо вас звати Василем чи Оксаною.
Чи не так?