Про необхідність змінити існуюче виборче законодавство говорять усі: і Президент, на думку якого виборча реформа є невід’ємною складовою політичного реформування, ініційованого ним 24 серпня, і депутатський корпус, і політичні партії. Однак три поспіль спроби законотворців це здійснити виявилися невдалими. Нагадаємо, що 11 вересня Верховна Рада розглядала 7 законопроектів «Про вибори народних депутатів», 25 вересня — 4. Нещодавно було розглянуто вже лише два законопроекти про вибори народних депутатів України на пропорційній основі, однак, як і в попередніх випадках, по жодному з них парламент не спромігся прийняти рішення. Перший проект — лідера «Демініціатив» С.Гавриша та «трудовиків» Ю.Іоффе і Г.Дашутіна, названий в парламентських кулуарах «замаскованою мажоритаркою», передбачає механізм, відповідно до якого партії та блоки висувають по одному кандидату в 450-ти виборчих округах. Кількість голосів, отриманих партією, визначається арифметично, у відповідності з чим формуються списки. Цей варіант передбачає встановлення 5, а не 4-відсоткового бар’єру, а також заміну процедури збирання підписів для реєстрації партійного списку механізмом внесення грошової застави у розмірі 20 тис. мінімальних заробітніх плат. Другий, «збірний» законопроект, внесений «нашоукраїнцем» Ю.Ключковським, І.Плющем («Демократичні ініціативи»), комуністом Г.Пономаренком, М.Рудьковським (СПУ) та М.Папієвим, який на той час ще був членом фракції СДПУ(О), більш схожий на «класичну» «пропорціоналку». Новацією видається пропозиція поділу виборчих дільниць на три види — звичайні, особливі та іноземні. Однак практичних механізмів втілення цієї ідеї наразі не пропонується. Тим часом і опозиція висуває прийняття виборчого закону на пропорційній основі необхідною умовою її участі у законотворчій роботі, погрожуючи в протилежному випадку блокувати голосування. Чому ж намагання парламентаріїв внести зміни до виборчого законодавства раз у раз заводять у глухий кут? «День» вирішив поцікавитися думкою експертів.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— У російській мові є приказка «плясать от печки». Так от, у дискусії навколо виборчої моделі в якості «пічки» обрано формальний привід: який механізм ефективніший, як краще представляти інтереси виборців тощо. Тим самим, по-перше, фетишизується існуючий сьогодні стан суспільства, а по-друге — знімається з порядку денного таке важливе питання, як суть і механізми функціонування існуючої політичної системи. Тобто ігнорується системна постановка проблеми. На моє глибоке переконання, проблема виборчого закону не може існувати окремо від проблеми реформи політичної системи, конституційної реформи. Адже для вироблення критеріїв обрання депутатів слід насамперед визначитися із статусом законодавця на тлі сильної чи слабкої системи самоуправління, а також виконавчої вертикалі та механізмів її функціонування. Тобто саме в рамках системної постановки і «розшивання» проблеми стане очевидним, яка ж виборча модель буде найбільш ефективною для України.
Пригадується, майже одразу після виборів саме опозиційні партії та блоки запропонували спочатку негайно розглянути закон про вибори народних депутатів, а вже потім, мовляв, все інше. Свідомо чи не свідомо, але таким чином вони заклали вибухівку сповільненої дії. Бо як тільки починається практичне обговорення, виявляється, що відсутня «пічка», і немає від чого танцювати. Проте, на мій погляд, нічого надстрашного в цьому тупику немає. Просто потрібно плівку перекрутити трохи назад і повернутися до початкової постановки запитання: підготовка законодавства, пов’язана з визначенням нової конституційної моделі, в рамках якої буде переоформлений і визначений новий статус і якість Верховної Ради. Відповідно, у такий спосіб буде простіше і легше організовувати дискусію по виборчому законодавству. І «пічка» стане на своє місце.
Хотів би також застерегти від деяких спекуляцій міжнародним досвідом. Адже не можна дзеркально відобразити будь-чию модель виборчої системи, — кожна країна виробляє свій механізм, виходячи як із політологічних напрацювань, так і з традицій та звичаїв власного суспільства. Ми можемо скільки завгодно апелювати до Європи, але, даруйте, в українському суспільстві ще не панує протестантська етика.
Ростислав ПАВЛЕНКО, політолог:
— «Зависання» закону про вибори народних депутатів пов’язане з тим, що поняття «пропорційна система» — надзвичайно широке, а сам механізм пропорційності — один з найконфліктніших. Два законопроекти, які розглядалися останнім часом, пропонують різні моделі. Варіант Іоффе-Дашутіна — так звану систему пропорційну систему з преференціями. Тобто виборці в округах голосують не лише за списки, але й за порядок кандидатів у цих списках. Така процедура є досить складною з точки зору як виборця, так і лічильних комісій. Саме тому вона, мабуть, викликає ряд запитань у фахівців і депутатів. (До речі, така модель діє в багатьох країнах, зокрема, у Фінляндії та Австрії). Проект, запропонований Ключковським, більш наближений до існуючої сьогодні системи. Цей, представлений в основному опозиційними фракціями варіант, також викликає ряд запитань, які стосуються, зокрема, способу формування виборчого списку. По- перше, чи залишиться це справою політичних партій та блоків? По-друге, якою буде система підрахунку голосів? Як бачимо, депутати начебто зійшлися на тому, що має бути пропорційна система. Однак яка саме — вирішити не можуть. Думаю, все залежатиме від політичного вибору, від здатності різних фракцій (більшості та «Нашої України» тощо) домовлятися між собою.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:
— Вочевидь, потрібно співвідносити процес зміни виборчого законодавства із загальною політичною ситуацією в Україні. Коли ситуація загострюються і виникає ризик дострокових парламентських виборів, спалахує і особливий інтерес до закону про вибори. І навпаки, коли ситуація стабілізується й переходить у рутинне русло, всі раптово забувають про виборчий закон. Сьогодні, на мою думку, піде чергова хвиля інтересу до цього закону. Адже, незважаючи на досить стабільну поточну ситуацію, більшість експертів не виключає у наступному році змін, можливо, навіть кардинальних. Тому цілком ймовірно, що до нового року закон про вибори вкотре розглянуть. Водночас важко спрогнозувати, чи буде він прийнятий в остаточному варіанті, адже існують дві діаметрально протилежні позиції. Зокрема, перший із запропонованих законів є квазіпропорційним. Тобто він створений, по суті, на мажоритарній основі (тоді як назва пов’язана з пропорційною системою), що викликає нерозуміння не лише з боку опозиції, але й аналітиків.
Ідеальним, як на мене, був би варіант суто пропорційного закону без жодних непотрібних для нас витонченостей, який би відповідав характерній для населення України політичній культурі. Однак поки що такий варіант не запропонований у Верховній Раді, не зважаючи на зацікавлення цим питанням як опозиційних сил, так і сил більшості. Наразі навколо законів відбуваються ігри, при яких форма та зміст вступають у протиріччя.
