Артисти і політика — тема стара, як світ. Другі завжди любили протегувати першим, а перші прекрасно розуміли всю вигоду цього заступництва. Френк Синатра, Ален Делон, Шарль Азнавур, Мерилін Монро, Зоя Федорова... Їхні імена так чи інакше пов’язували з іншими — тими, хто вважав за краще залишатися в тіні.
«ГОЛОСУЙ, НЕ ТО...»
Народ уже почав звикати, що всі передвиборні кампанії, навіть дрібні, неодмінно супроводяться своєрідним «гарніром»: напередодні на місцевість висаджується десант естрадних зірок. Класикою стала історія з коробкою, яку виносять із Кремля з мільйоном доларів для артистів, які беруть участь у акції «Голосуй, а не то програєш! «. Тепер це здається дитячим белькотанням на лужку.
Напевно, не витримавши жорстокого змагання з нинішніми піарщиками, «романтик» Лісовський зайнявся розведенням курчат.
Потім з’явилося «ноу-хау». Наприклад, у провінцію почали завозити знаменитостей. Пам’ятайте, як народ роти роззявив, побачивши небожителя Алена Делона поряд із нині покійним генералом Лебедем якраз напередодні виборів у Красноярському краї?
В Україні під час передостанніх виборів уяву обивателя приголомшила акція «Таврійських ігор» під назвою «Обирай майбутнє», у якій брала участь майже вся українська попса. Втім, сьогодні надто сумнівно, що молодий електорат якось зв’яже концерт нехай навіть улюбленого виконавця із необхідністю голосувати за ту чи іншу особистість.
Інша справа — місцеві вибори. Там ця «фішка» з артистами йде на «ура». Скажімо, із Києва (або з Москви) виписується зірка, під час концерту якої в залі «випадково» з’являється потрібний кандидат у губернатори. Можливий варіант простіший: артист відверто підтримує конкретну персону, говорячи їй зі сцени компліменти. Це вже зовсім інші розцінки.
Втім, не будемо називати це експлуатацією талантів і скажемо прямо: всі артисти з нетерпінням чекають початку масштабної передвиборної кампанії і відразу без сорому кидаються себе пропонувати. За гроші, зрозуміло. Із відомих випадків «у відмову» пішли тільки «Аліса» і ДДТ. Зрозуміло, маються на увазі тільки ті, кому пропонують.
Існує навіть певний розклад: «Таврійські гри» традиційно підтримують Президента, Світлана та Віталій Білоножки агітували за НДП, Дмитро Гнатюк, якщо мені не зраджує пам’ять, змінив симпатії уже чотири рази, Юрій Антонов асоціюється з ЛДПР, групи «ЧайФ», «Ногу свело», Володимир Кузьмін, — СПС. Оксана Білозір зараз політикою займається офіційно: вона депутат Верховної Ради від «Нашої України».
ЯКЩО ЗІРКИ ЗАПАЛЮЮТЬ...
Справді, кому це потрібно? Між іншим, корінне запитання сучасності. Бо, як говорив відомий кінематографічний персонаж, не продаються тільки ті, кому недостатньо запропонували.
П’ятого вересня минулого року газета «Радянська Білорусія» вийшла із заголовком «Алла Пугачова вдячна Олександру Лукашенку». Примадонна російської естради зображена на знімку на колінах. Текст під фотографією: «У цьому році на «Слов’янському базарі» мене вразила геніальна сценографія Літнього амфітеатру. Відзначу також спеціально придбане за рахунок резервного фонду білоруського президента приголомшуюче звукове оформлення сцени. Я хочу висловити особливу подяку президенту республіки Білорусь Олександру Лукашенку!» Важко уявити, що ці кострубаті фрази — стиль «мадам Брошкіної». Ще важче повірити в те, що Алла Борисівна дякує Лукашенку «за звук і сценографію» на колінах. Знаючі люди стверджують, що і участь у «Базарі», і вдячність — результат суми з шістьма нулями. Зайвим буде повторювати, що все відбувалося напередодні президентських виборів у Білорусі.
Головним козирем у передвиборній боротьбі генерал-губернатора Ульяновської області Володимира Шаманова був Нікіта Михалков. На зустріч із улюбленим режисером у місцевий Будинок культури зібралося море народу. Офіційний привід для зустрічі — презентація фільму «Сибірський цирульник». Розмова з кумиром справді йшла про фільми, хоча не всі розуміли, чому це Михалкова занесло в ульяновську глушину. Зате це розумів сам режисер і чесно відпрацьовував програму в рамках «розуміння». «Я не був знайомий з Шамановим, але його яскрава фігура мене, як кінорежисера, давно цікавить», — приблизно з такими промовами звертався він до ульяновських виборців. Генерал в Ульяновську переміг. І не залишився в боргу перед Михалковим. Рідний зять Михалкова Баков тепер представляє інтереси Ульяновської області в Москві.
У Житомирі на дворічній давності виборах Ігоря Бакая також були зірки першої величини — Михайло Шуфутинський, Крістіна Орбакайте (її прізвище активно обігравалося у зв’язку з прізвищем головного претендента на депутатське крісло), багато українських зірок. Влаштовувалися величезні концерти на головній площі міста — між пам’ятником вождя і місцевим облмуздрамтеатром. Претендент, який не пожалів грошей на зірок, переміг. Правда, в парламенті його бачили нечасто.
ЗА ЯКУ СУМУ ЗАПАЛЮЮТЬ ЗІРКИ?
Скажемо відразу — розкид великий. Як уже було сказано, зірки типу Пугачової або Кіркорова менше, ніж на «шестипорядкову» суму не приїдуть. У інших — запити скромніші. Аллегрова, Доліна, Леонтьєв, Распутіна, «Машина времени» менше, ніж за $8 — 10 тисяч, не погодяться, а Отієва, Саруханов, Хлєбнікова «купуються» за $3 тис.
В Україні ціни нижчі. Хоч треба відзначити, що «покупці», як і раніше, віддають перевагу російським виконавцям як більш розкрученим і популярним.
Треба сказати, що прайси російських акторів та поп-зірок давно оприлюднено в ЗМІ. Інша справа у нас. Українські виконавці ретельно оберігають «комерційну таємницю» — можливо, тому, що ціни «смішні». Знаю випадки, коли претендентів «відспівували» за 200 баксів і навіть за кухонні гарнітури. Нічого не поробиш — голод не тітка. А в цілому горезвісна «вилка» виглядає так: від $5 тис. до $500 за сольний виступ. У «солянці» — відповідно від двох тисяч до 100 доларів.
НЕ ЗАРАДИ КОРИСТІ
Журналісти дуже люблять смакувати тему зрощення творчої інтелігенції, політики та криміналу. Насправді змичка ця існує давно і має навіть багаторічні традиції. Пригадайте, що в радянські часи знамениті співаки охоче спілкувалися із «законниками» і секретарями обкомів. Нині віддають перевагу президентам та олігархам. І сьогодні наші олігархи не мислять собі весіль, днів народжень і дружніх посиденьок без улюблених артистів, які охоче відвідують їхні заміські будинки та інші вотчини. Пишу про це без усякої іронії — робота є робота.
Інша справа — участь у виборах. У кулуарах артисти трактують участь у них як звичайну халтуру, однак ні для кого не секрет, що слова-то відповідні їм доводиться вимовляти і зі сцени, і перед телекамерами. У деяких це виходить дуже проникливо. Процес набирає оборотів, і сьогодні участь у виборах для наших артистів вважається великим творчим успіхом. Деякі ухитряються співробітничати відразу з декількома політичними партіями і дуже нагадують радянських «вахтовиків», які, відстоявши свою зміну на «півночі далекій», поверталися додому, виблискуючи золотозубими усмішками і чемоданами рублів.
Артистів ніхто не засуджує. У країнах третього світу, де йде перерозподіл капіталу, існування «обслуговуючої» субкультури — справа абсолютно природна. У країні, де немає шоу-бізнесу, святе місце можна заповнити замовленням сильних світу цього. На кожен товар — свій покупець.
Останнім часом стало дуже модним проявляти несамовитий патріотизм: у десятках і сотнях інтерв’ю артисти демонструють відданість «генеральній лінії» і особисто президенту. З жахом прочитала недавно у відомій українській газеті передрук московського інтерв’ю з Олександром Розенбаумом. Так, улюблений народом співак, однак ще раз доводиться переконуватися, як неприємно, коли «просто артист» заграється у «ваше Величество, я старый солдат, не знающий слов любви». В інтерв’ю Олександр Якович по-перше, вимагає негайного введення цензури моральності (цікаво, як практично він собі уявляє введення такої цензури?), а, по-друге, говорить страшні для інтелігента слова. Розповідаючи про своє знайомство з генералом Піночетом, співак буквально вимовляє таке: ну, подумаєш він «прибрав» дві — три тисячі чоловік, — адже вони виступали проти режиму; ну, подумаєш, убили Віктора Хару, адже він ресторанний лабух, а його піднесли до небес. Справа не в Піночеті і не в Вікторові Хара, але якщо для артиста (який, до речі, сам у минулому ресторанний лабух) три тисячі вбитих — це «подумаєш», то про яку мораль може йтися?! І вже зовсім «органічно» виглядали в цьому інтерв’ю дифірамби президенту Путіну і розмови про пісню Розенбаума, присвячену улюбленому президенту, який «заставит козлов бородами трясти». Зрозуміло, сам Розенбаум до числа козлів не належить, а його некоректні висловлювання на адресу Єльцина — абсолютно чоловічий вчинок. Правда, отаких безкомпромісних думок на адресу Єльцина «за життя царя» він собі не дозволяв.
… Зовсім нещодавно в газеті «День» було опубліковано інтерв’ю з Олегом Янковським. На запитання про любов творчої інтелігенції до влади артист нагадав, що і Пушкін також шукав прихильності Імператора. Шукав, зрозуміло, але не прогинався з холуйською ретельністю, не співав дифірамби «за власним бажанням», не демонстрував презирство до ближніх на догоду можновладцям. А російські філософи взагалі вважали, що інтелігенція тому й інтелігенція, що дистанціюється від влади: догоджати — моветон.
Останні десять років багато що змінили в колись спільній нашій батьківщині СРСР. У запалу демонстрацій і пристрасних публічних викриттів творча інтелігенція вирішила, що політика — це щось на зразок громадського навантаження, і займатися нею можна в перервах між концертами та репетиціями. Так у кріслах депутатів з’явилися відомі письменники, артисти, співаки, спортсмени. Життя показало, що толку від цього ніякого: лише одиниці стали професіоналами. Але багато хто увійшов у смак і зі знанням справи міркує, як жити не можна і як жити можна і треба. І все б добре, якби не було в цих міркуваннях стільки агресивної безапеляційності, відвертого підлабузництва і демонстрації власної «причетності». Зайвим буде говорити, що в більшості випадків це не так безкорисливо, як хочуть представити автори спічів.
Найкраще відчув тенденцію відомий російський письменник і журналіст Віктор Шендерович у листі колишньому другові Геннадієві Хазанову, написаному після того, як Геннадій Вікторович на лекції в Міжнародному університеті виявив готовність поцілувати свого президента «и в плечико и ниже», якщо той дасть грошей на реконструкцію Театру естради: «Звичайно, кожен вибирає для свого рота заняття по душі, але дозвольте зазначити, що це вже питання не тільки Вашої власної репутації: Ви і Ваші товариші по цілувальному цеху так розбестили владу, що вона вже абсолютно всерйоз вважає: тільки такою губною роботою культура з «соціалкою» і повинні добувати гроші собі на життя. У мене немає запитань до так званої «політичної еліти» — у цих добродіїв, за рідкісним винятком, немає і ніколи не було репутації, ні про що й говорити. Але колишні володарі дум — що робиться з ними? Почнеш згадувати улюблені прізвища — така туга! Необцілованих плечей у керівництві країни майже не залишилося. Причому помітьте, Геннадію Вікторовичу: керівництво час від часу змінюється, а губи ті ж».
Шендерович, як людина не тільки розумна, але і чесна, дуже точно визначив, навіщо володарі дум «трутся в предбанниках». Це було зрозуміло вже на початку перебудови — років десять тому. Але навіщо вони сьогодні своїм щирим холуйським завзяттям створюють грунт для нового культу особистості і модернізації тоталітаризму (який вони років 15 тому самі ж і проклинали у своїх епохальних книгах, піснях, виставах) — не тільки не зрозуміло, але і страшно уявити. Можливо, ми присутні сьогодні при народженні нового соціального класу. Зрештою, були ж у російських монархів придворні співаки, поети і музиканти. Складали, так би мовити, в обмін на тепло і комфорт. Але тоді треба віддавати собі звіт у тому, що ця обставина автоматично позбавляє «володарів дум» цього звання. Як офіцерів позбавляють бойових нагород. За боягузтво і негідну поведінку.
