У рекомендаціях, ухвалених Радою ЄС, вказується, що нові відносини повинні будуватися на політичних і економічних цінностях, які поділяються. У найближчому майбутньому ЄС має розробити довгостроковий і комплексний підхід до кожної з цих трьох країн. Це може означати, що політика ЄС будуватиметься на одних і тих самих засадах, але при цьому буде «персоніфікованою». У документі також вказується, що розвиток нової ініціативи залежатиме від того, як ці країни втілюють реформи, наскільки вони готові дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань і наскільки вони віддані загальнодемократичним цінностям, верховенству права і дотриманню прав людини, свободи преси.
Головний же момент постанови Ради ЄС, очевидно, в тому, що ключовим партнером у регіоні Східної Європи Європейський Союз визначає Росію. В документі не вказується прямо, що вся політика ЄС стосовно України, Білорусі, Молдови розглядатиметься виключно через російську призму, але слово «ключовий партнер» навряд чи вжито просто так.
Постанова Ради передбачає також проведення консультацій між країнами-членами ЄС та країнами-кандидатами на вступ з метою розроблення деталізованих пропозицій, які має представити Генеральний секретар Ради ЄС Хав’єр Солана.
Раніше повідомлялося, що Європейський Союз готується оприлюднити свої міркування щодо відносин з Україною до 30 вересня, потім це плавно перейшло «на потім». Концептуально зрозуміло лише те, що представники країн ЄС категорично не бажають розглядати Україну як самодостатній об’єкт своєї політики. Про жодні «європейські перспективи» для України в постанові Ради ЄС поки що не йдеться. Втім, не йшлося й досі. У МЗС України схильні спокійно оцінювати ухвалений документ, вважаючи, що він поки що представляє «проміжну формулу» якогось іще не виробленого загального підходу.
Обережні коментарі високопоставлених представників української дипломатії з цього приводу вказують, зокрема, що в цій ситуації, яка складається зараз навколо України, їй нічого іншого, очевидно, бути запропоноване не може.
В «угрупованні» України з Молдовою і Білоруссю теж, на перший погляд, немає нічого дивного. Європейський Союз з самого початку виходив з позиції «Європи регіонів», і підходи до політики завжди були регіональними. До того ж, «приємно відчувати себе лідерами в цій групі», — сказав «Дню» один з високопоставлених українських дипоматів, коментуючи саме такий підхід ЄС і наголошуючи на тому, що в документі також проголошено принцип диференціації. З другого боку, за його словами, важливе те, що політика стосовно Росії «розведена» з політикою стосовно України.
У постанові Ради ЄС, серед іншого, вказується, що важливим елементом нової ініціативи повинно стати співробітництво з міжнародними організаціями, — такими, як ОБСЄ і Рада Європи. Проблеми відносин між Білоруссю і ОБСЄ відомі. Відоме й те, що, спираючися на ці проблеми як на привід, країни-члени ЄС визнали набажаним на своїй території президента Білорусі Олександра Лукашенка. Україна, здавалося б, досі трактувалася дещо по-іншому. Вже тому висловлена в документі ЄС рекомендація виробити фактично спільну відносно Мінська і Києва політику може викликати безліч запитань.
Ідея відносин «сусідства», як і висловлена ідея проведення фактично однієї політики для України, Білорусі і Молдови з оглядом на те, що ключовим партнером в регіоні є Росія, вже викликала раніше прохолодну реакцію Києва, на яку, здається, не надто зважали в центрах прийняття рішень у Брюсселі. «Ми не можемо нав’язати свою точку зору», — зiзнавалися «Дню» в МЗС України.
«Ми визначилися у баченні своїх відносин з Європейським Союзом, — заявив на нещодавніх парламентських слуханнях стосовно відносин Україна—ЄС держсекретар МЗС України Олександр Чалий, — але ЄС із своїм баченням іще не визначився.» Він назвав три причини цього: по-перше, сам ЄС перебуває в стадії свого безпрецедентного розширення, і за різними пов’язаними з цим проблемами час до розгляду «українського питання» ще не настав; по-друге, «російський фактор» — ЄС, який визначає Росію як свого ключового партнера, дуже уважно і обережно бере до уваги прагнення України до європейської інтеграції; і по- третє — головна причина: «ми самі». Повільний хід політичних, економічних, правових реформ, відсутність широкої проєвропейської більшості у Верховній Раді. Чалий також назвав два можливих сценарії подальшого розвитку відносин: «євроскептичний», коли стосунки не буде виведено на рівень інтеграції, і «оптимістичний», який передбачає, що найближчим часом буде ухвалено нову угоду з ЄС (Україна хотіла б, щоб це була угода про асоціацію). При цьому започатковується новий структурний діалог з ЄС, який передбачає прийняття спільних рішень.
Виходячи з рішення Ради ЄС, поки що можна говорити про реалізацію з боку ЄС «песимістичного сценарію». Структури Європейського Союзу принципово не вживають терміну «інтеграція» відносно України. Їй поки що не надано статусу країни з ринковою економікою (таке рішення, вважають дипломати, може бути ухвалено в першій половині наступного року). За словами голови делегації Європейської Комісії в Україні Норбера Жустена, «ми уважно розглядаємо пропозиції про встановлення більш близьких вiдносин, але не все йде дуже гладко».
Представники міністерств, експерти часто вказують також на те, що в Україні лише 4% законодавчих актів гармонізовано з вимогами ЄС, причому експертизу проходять лише ті законопроекти, які подаються від Кабміну; що не може далі затягуватися реформа податкової системи — це стало перешкодою на шляху вступу України до СОТ і до переговорів про зону вільної торгівлі з ЄС. Відсутність фінансування роботи з гармонізації законодавства та інших необхідних заходів. Це все можна було б охарактеризувати як домашнє завдання, яке все одно доведеться виконувати заради власного розвитку.
Є й просто несприйняття України як потенційного члена ЄС, яке звучало у відомих виступах комісара Європейської Комісії з розширення ЄС Гюнтера Ферхойгена, голови Європейського Конвенту Валері Жіскар д’Естена, президента Європейської Комісії Романо Проді.
Слухання у Верховній Раді поки що показали, що надто багато залишається на рівні декларацій. І надто мало парламентаріїв серйозно сприймають європейську інтеграцію як стратегічний курс держави — інакше б депутатів було принаймні половина сесійного залу. У той же час саме від парламенту залежить левова частка домашньої роботи, виконання якої слугувало б аргументом для дипломатії. З другого боку, присутність студентів показує, що в молодого покоління є, можливо, більше розуміння і стратегії, і проблем. І саме вони — це той потенціал, який дозволив би, як вважає член Римського клубу Богдан Гаврилишин, «зробити стрибок».
