Професор Домінік Веллар, який побував цієї осені у Києві за запрошенням Кафедри старовинної музики при Національній музичній академії України, — незвичайний у наших широтах гість, iз незвичайним, рідкісним ремеслом. Він — знавець і виконавець старовинного середньовічного співу, того, який ще іноді називають школою Нотр-Дам. Ця епоха для українських мистецтвознавців і музикантів — справжня терра інкогніта. Грегоріанські хорали, органуми і кондуктуси, антифони і рондело, ранні мотети, монодійні і поліфонічні співи для нашого академічного середовища залишалися донедавна чимось абсолютно чужим, схожим ледве не на авангардну крамолу. Та й зараз цей дивний, медитативний спів все ще несе на собі печать екзотики для слухачів, які звикли до більш сучасного співзвуччя.
Професор Веллар (до речі, з його веселим, привабливим виглядом офіційне звання в’яжеться з трудом) якраз із тих геніальних ентузіастів своєї справи, які здатні залучити до неї навіть найбільших скептиків. Він викладає у швейцарському Базелі, в місцевій Schola Cantorum і у французькому Ліоні, виступає зі своїм ансамблем по всьому світу, сам пише музику, збирається провести у себе на батьківщині фестиваль, присвячений взаємозв’язку аутентики та авангарду. Прочитавши цикл лекцій в Академії і виступивши в Олександрівському костьолі разом із жіночим вокальним тріо «Stella maris Basilea», мсьє Домінік, як уявляється, змінив ставлення киян до самого поняття музичного середньовіччя. В тому, як він співав дуже древні, семисот-восьмисотлітньої давності тексти і мелодії, світилося особливе, позачасове натхнення, тихий екстаз не простого виконавця, а істинного художника. Творця.
І той же відблиск далекого прекрасного світу видно в його очах, коли він говорить про свою музику.
— Що вас привело в Україну?
— Це пов’язано з проектом, в якому бере участь Базельська школа. Його мета — дати українцям більше інформації про середньовічну музику і техніку її виконання. Завдяки цій програмі стало можливим те, що вже протягом трьох років сюди приїжджають наші педагоги з майстер-класами.
— Це ваш перший візит в Україну?
— Ні, мені вже довелося побувати в Ужгороді, на фестивалі духовної музики.
— І який це досвід?
— Абсолютно позитивний.
— А як ви, власне, прийшли до старовинного співу?
— Коли я був дитиною, співав у церковному хорі. У ХIХ—ХХ століттях у Франції взагалі дуже підвищився інтерес до музичної аутентики, особливо церковної, багато музикантів прийшли до її виконання. І диригент того хору, в якому я співав, якраз спеціалізувався на ранньобарочній, грегоріанській і ренесансній музиці, поліфонічному співі, і репертуар там був відповідний. Це для мене, власне, і було музикою — я тоді не знав, що це старовинні, середньовічні стилі, а іншого просто не чув. Але і зараз мені ця музика дуже подобається.
— Батьки вплинули на вас у виборі професії чи ви пішли своїм шляхом всупереч їхнiй думці?
— Мій батько також хотів бути співаком, але його мрія не здійснилась через складну ситуацію в сім’ї. А мати грала на піаніно. Тому вони були щасливі, коли я зробив такий вибір.
— Наскільки мені відомо, у вас є свій ансамбль. Розкажіть трошки про нього.
— Я створив його майже чверть століття тому, в 1978 році. Спочатку ми виконували ренесансну і грегоріанську музику ХV—XVI століть, яку я тоді в основному знав. До речі, вийшла своєрідна зворотна перспектива: з репертуаром ХVI століття ми зустрілися раніше, а грегоріанство освоїли пізніше. Адже, освоюючи старовинні композиції, ви повинні знати, що було і до, і після їх створення, і те, що було навкруги. Інакше кажучи, вивчаючи французьку музику Середніх віків, ви повинні знати її розвиток у часі, її майбутнє, а також і італійську, і німецьку школи того часу.
— Ви активно займаєтеся педагогікою...
— Так, у Базелі та в Ліоні.
— Чому у вас виникло прагнення ще й навчати інших — адже ви достатньо відбулися як виконавець?
— По-перше, я люблю викладати, і тут важко ще що-небудь додати. По-друге, це не лише музика виконання, але й музика дослідження, адже її традиція вже давно обірвалася. І, нарешті, кожного разу, коли я працюю з новими людьми, для мене це нові враження, можливість зростання.
— Виходить, ви вчитесь у своїх учнів?
— Абсолютно вірно.
— Все-таки активне концертування і педагогіка — досить різні заняття. Як вам вдається їх поєднувати?
— Приблизно така схема — третину свого часу я присвячую концертній діяльності, третину — працюю сам — досліджую архіви, репетирую; і третину — викладаю. Для мене це — найкращий баланс.
— Для дозвілля час залишається?
— Я нудьгую, коли у мене вільний час.
— Виходить, і хобі немає?
— Ні, в жодному разі!
— Ви людина сучасності. Чи виникали у вас складнощі при освоєнні цього матеріалу? Все- таки він належить до іншої епохи, створювався людьми з абсолютно іншим поглядом на світ…
— Я вибираю в основному ті речі, які добре знаю. Зараз, правда, вже можу працювати і з тим репертуаром, про який, можливо, інформації не вистачає, але, завдяки тому, що я освоїв багато інших, більш відомих, програм, то можу вже спираючись на свій досвід, домислити те, що мені невідомо в цих партитурах. Однак, у будь- якому випадку, я б не радив братися відразу за репертуар, про який ви не все знаєте, бо це може призвести до численних помилок. Коли ви займаєтеся цією музикою, то важливо знати про неї не лише якісь конкретні факти, але й те, звідки вона пішла, розуміти її смисл, глибинну внутрішню суть. Просто відрепетирувати і виконати яку-небудь п’єсу — лише половина справи. Важливі будь-які деталі: чому саме такі назви, саме такий розвиток, хід речі, чому цей звук звучить саме таким чином, чому консонанси звучать так, а дисонанси — інакше, чому тут одна інтонація, а там — інша. І коли ти починаєш розуміти значення кожного феномена, тоді розум вже сам навчається діяти, може щось проаналізувати і домислити, додати за аналогією відсутню інформацію. Найголовніше — зрозуміти, що значить, коли ти співаєш органум у церкві, що значить, — коли виконуєш любовну лірику, що значить, коли співаєш вірші. Це головний принцип. Решта — деталі, які легко додаються, чисто робочі моменти.
— Але, напевно, не так все просто...
— У будь-якого співака, музиканта, артиста завжди існує в уяві образ тієї музики, яку він виконує. І якщо у тебе є талант, а музика одного періоду подобається більше, ніж музика іншого, то вона вже ніби підтягується до відповідності образу, який склався у тебе. Дуже часто це залежить і від особистого досвіду людини, як вона приходить до цього. Особисто у мене вже в дитинстві, коли я співав, склався свій образ середньовічної і ренесансної музики. І він, у принципі, не відрізняється від того, як я співаю зараз. Звичайно, я багато чому навчився, це звучить по-іншому. Але сам образ, сама ідея — залишилися ті ж.
— Ви також відомі як композитор. Наскільки ваші твори відрізняються від вашого звичного репертуару?
— Запитання дещо передчасне, адже я тільки почав писати. Але від старовинної музики дуже відрізняється. Коли я був молодим, часто писав такі підробки, — пісні ХV століття. А коли мені захотілося писати в зрілому віці, я зрозумів, що мої опуси більше будуть прив’язані до другої половини ХХ століття, французької музики та етнічних мотивів.
— А чи можете ви зараз, на доступному читачам газети рівні, пояснити, чим відрізняється старовинна манера від сучасної?
— Останнім часом я став замислюватися про те, що ж є відправною точкою цього бажання — писати музику. На мою думку, багато творів ХХ століття не вражають слухачів, тому що це не та музика, яка до тебе приходить. А повинно бути тільки так: ти пишеш те, що до тебе прийшло. Часто відбувається навпаки — композитор сідає, вибирає собі період — ось, напишу-но я так-то. Іноді в сучасній музиці — маю на увазі твори Шелсі, Фельдмана або Лігетті, відчувається істинне осяяння. Але вони мені подобаються не через прекрасну техніку сучасного написання, якою я не володію, а тому, що там є натхнення, і їхня музика може надихнути на творчість інших.
— Цікаво: ви, знавець і цінитель старовини, знаходите щось у експериментальних композиторів; я ж знаю молодих авангардистів, які перейшли до старовинної музики.
— Дійсно, серйозний і важливий феномен. Це абсолютно необхідно, неминуче. Ось, у Франції є фестиваль ультрасучасних композиторів, ще більш масштабний форум у Дармштадті — і вони проходять дуже сухо. Справа тут не в техніці. Адже в Парижі можна знайти досить велику кількість музикантів, які можуть виконати все, що завгодно. Але у цієї музики немає ніяких шансів якось поєднатися з вокалом. А витоки ранніх творів — завжди голос. І, якщо ви прагнете повернутися до людської музики, не лише абстрактної… Зрозумійте, я не вважаю, що вся нова музика погана. У ній ведуться дуже цікаві пошуки, розробляються інструментальні ефекти. Але ви не можете піти далі, за їх межі. Експериментальна сцена не розвивається вглиб. Саме тому зараз я організовую фестиваль у місті, де живу. Головним на ньому буде феномен зв’язку часів, про який ви згадали — яким чином сучасного авангардного композитора надихає старовинна музика, і, навпаки, що означає авангард для виконавця старовинного матеріалу.
— Що таке Середньовіччя, по- вашому?
— Дуже цікавий період для багатьох музикознавців та музикантів. Вони дуже цікавляться всім, що з ним пов’язано, саме епохою. Що до мене, то я не втрачаю розум від середніх віків. Мене цікавить тільки музика. Тільки вона прекрасна. Звичайно, моя філософія має щось спільне з філософією Середньовіччя, але не більше. Тому, якщо мені раптом захочеться виконувати опуси епохи романтизму, я не відмовлю собі в цьому.
— До речі, про філософію. У чому вона — по відношенню до старовинного співу?
— Коли ми говоримо про Середньовіччя, нам необхідно завжди пам’ятати головний принцип того часу: роль музики — це дати образ сили Господа, бо Він володіє величезною міццю, і все Його творіння несе на собі печать цієї сили. Отже, музика має владу відкрити людинi її саму, не говорячи вже про задоволення, розвагу. Потрібно ще пам’ятати, що — не тільки в Середньовіччя, але особливо тоді — кожен клас, прошарок суспільства мав свою музику і в кожну епоху ставилися до неї по- різному.
— Питання ставлення уявляється досить важливим, адже в Середні віки і зараз воно абсолютно різне...
— Тут доречно пригадати сентенцію сюрреалістів, які стверджували, що музика має величезний вплив не тільки на мозок, а й на тіло людини, і сама по собі є сюрреальністю. На моє глибоке переконання, в ХVII столітті музика забула про те, що головне її призначення — встановлювати зв’язок між мікро- та макрокосмом. Людина мала, вона перебуває в щоденній суєті. Але десь є велика сила, з якою вона повинна поєднатися, музика — найкоротша дорога до неї. Однак із ХVII століття музика більше театралізується, займається безпосередньо розвагою. Це опера, кантата, балет… Людина більше не шукає свою внутрішню сутність. Інакше кажучи, музика пізнього часу настроєна на вплив на іншу людину, а рання музика — це те, що відбувається з тобою, що ти в цей момент є, через спів лежить твій шлях до неба. Але такий принцип існував не тільки в Середньовіччі. Завжди були композитори, як Бетховен, які поверталися до нього. Однак у Середньовіччі для артиста, де-факто, цей пошук зв’язку з невидимим, неземним, великим, — був головним.
— Але ж сучасна людина — Хома невіруючий. Як його не клич у небо, він зажадає вкласти персти в рани…
— Звичайно, це можливо. Адже буває так — людина, чи вона читає, слухає чи дивиться щось — раптом знаходить ту інформацію, яка їй більше за все потрібна в даний момент у даному місці. І це допомагає їй увірувати. Так само це може статися і тут, чому ні?
— Чи можна сказати, що це і є мета всього, що ви робите?
— Цілком ймовірно... Я нічого не хочу доводити. Просто виходить, що, чим більше займаєшся музикою, тим глибше ти в неї занурюєшся. Чим глибше занурюєшся — тим більше задоволення, насолоди вона тобі приносить. І, звичайно, тоді хочеться поділитися з людьми, віддати це їм.
— Останнє запитання, дещо несподіване. Яка музика могла б звучати в раю?
— Тут інше: чи є зв’язок, і який він, наскільки наш світ схожий на те, що ми побачимо після того, як підемо звідси. Це довга розмова… Напевно, складніше за все визначити, чи буде краса людини, якоїсь країни, чи природи мати свій аналог на небесах, чи ж там панує краса самого факту Творіння. І, може бути, щоб зрозуміти цю красу, нам знадобиться нове, ще невідоме нам, шосте почуття...
