Ігор ОСТРОВСЬКИЙ, «День»
«Реінкарнація фарб» складається із близько 30 творів. Виставку пов’язують із блискучими традиціями давньоруської емалі. На територію Київської Русі це мистецтво прийшло в ХI столітті, успадкувавши досягнення візантійської школи, а свого розквіту досягає у ХII — початку ХIII ст. У ті далекі часи техніка емалі використовувалася лише у сполученні з ювелірною справою. Давньокиївські майстри досягли неабиякого рівня виконання робіт, а коштовні предмети з використанням емалі були виключно атрибутами аристократії та вищих духовних осіб. Діадеми, барми, хрести-енколпіони, намиста, медальйони — частину цього сьогодні можна побачити хіба що у Музеї історичних коштовностей...
Твори Бородая, представлені на виставці, треба розглядати, як станкові картини. «Льох» — мідний лист, на ньому цегляна стіна, бризки натюрморту та загадковий сакральний трикутник посередині, що зшиває картину докупи. Тріснуті полотна є типовими для митця, але у них завжди присутні «скріплюючі» елементи — пластинки металу, озерця фарб та емалі. «Український орнамент»: щось підсвідомо впізнаване, тепле й рідне — на противагу «Відлунню Чорнобиля», роз’їдена поверхня якого викликає тривогу й сум. «Зимовий оберіг» знову згортає поле: своєю вагою букет розколює поверхню, але лише завдяки йому вона залишається єдиним цілим. Серія «Слов’янські мотиви» навіює тишу — ілюзія теплих черепків глиняних горщиків. Варіації на тему дуалістичності «Зелене і чорне». Вивершений «Різдвяний натюрморт» чимось перегукується з фантазіями Леонардо у «Джоконді» (сфумато) — загадковий димчастий пейзаж, а на ньому чудові плоди. «Пори року», яких несподівано виявилося аж п’ять: рельєфні картини з використанням каменів та зрізів мінералів. А на завершення «Срібний дощ», яким просто хочеться милуватися, — мрії і насолода...
