Тепер це може змінитися. Зміна політичної картини у світі після терористичних атак 11 вересня дала Україні шанс. Глобальна антитерористична коаліція об’єднала Росію, США та Європейський Союз і скоротила розрив між Заходом і Сходом. Тепер Києву може бути легше балансувати між Москвою та Заходом.
Однак залишається незрозумілим, чи готова Україна до економічних та політичних реформ, необхідних для зближення з Заходом. Президент Леонід Кучма заявляє, що невдовзі хоче розпочати переговори про членство України в НАТО та до 2007 року розпочати аналогічні переговори з ЄС. Однак він наштовхується на складнощі. Реформи просуваються повільно. Іноземні компанії переважно тримаються подалі від країни.
Україну на Заході часто згадують поряд з її сусідами — комуністичною Молдовою та відсталою Білоруссю. Разом їх часто вважають осередком злочинності та корупції — «чорною дірою Європи», як говорить один впливовий чиновник у Європейському банку реконструкції та розвитку.
Однак ЄС не може ігнорувати Україну, оскільки скоро вона опиниться на його кордоні. В одному з останніх документів Європейської Комісії експерти пишуть: «Після падіння «залізної завіси» у Центральній Європі ми не повинні відбудовувати кордони на Сході чи на Півдні».
На щастя, в Україні намітився певний прогрес. По- перше, нове союзництво Росії з Заходом, так само як чітке визначення українських зовнішньополітичних рішень, може припинити довготривалі внутрішні дебати про ідентичність України. Традиційно Західна Україна шукала натхнення на Заході, у той час як Східна дивилася н а Росію. «Одинадцяте вересня вирішує для України велику суперечку», — каже Дмитро Табачник, голова парламентського комітету з міжнародних відносин. По- друге, поліпшення кволих показників української економіки робить життя в країні трохи легшим. Після 60- вiдсоткового падіння у 90-х, економічне становище різко поліпшилось за останні два роки, завдяки експорту промислових матеріалів, гарним врожаям та збільшенню купівельної спроможності населення. Хоча українці, середній дохід яких становить дві з половиною тисячі доларів на рік (вдвічі менше, ніж у Росії) — одна з найбідніших націй у Європі. У той час, як центр Києва виблискує шикарними барами та клубами, мільйони селян ледве зводять кінці з кінцями.
Економічні реформи обережно просуваються вперед. Було лібералізовано продаж сільськогосподарських земель, енергетичний ринок потроху стає прозорішим, заплановано реформу оподаткування. Ще більше потрібно зробити, в тому числі гарантувати захист права на інтелектуальну власність, як цього вимагає Захід, прагнучи покінчити з музичним піратством. Однак iз заявою пана Кучми про намір приєднатися до Світової Організації Торгівлі, хода реформ, хоча й повільна, не повинна стишуватися.
Бізнесові групи, які раніше переважно нагромаджували свої капітали за кордоном, як їхні російські колеги, починають інвестувати. Деякі галузі стали більш прозорими.
Прозахідний консенсус може легко порушитися, однак зараз Київ рухається у прозахідному напрямку. Тим часом Сполучені Штати та Європейський Союз обережні. У 1990 х Київ засипали американською допомогою, щоб підтримати розрив з Росією та нагородити рішення відмовитися від ядерної зброї. Однак відтоді ентузіазм спав через повільний прогрес в Україні та її більш прихильне ставлення до Росії.
Значною є роль НАТО, яке втілює в життя Хартію про особливе партнерство 1997 року практичними засобами, такими, як військові навчання, та символічними кроками, такими, як нещодавній візит до Києва генерального секретаря Альянсу Джорджа Робертсона. НАТО не виключає більш тісних відносин з Україною в майбутньому, навіть повноправного членства. Однак Альянс визначає кроки, які Україна для цього повинна зробити, в тому числі — зміцнення демократії. Лорд Робертсон каже: «Двері відкриті», однак невідомо, коли Україну можуть запросити увійти.
З ЄС ситуація ще менш зрозуміла. Євросоюз говорить, що прагне теплих відносин з Україною. Ця заява дістала підтвердження минулого місяця, коли пан Кучма зустрічався з лідерами ЄС у Копенгагені. Однак справжній прогрес повільний. Угода про партнерство, основа економічної співпраці, була підписана 1994 року, однак не набула чинності до 1998 року й досі остаточно не імплементована.
Українські посадові особи кажуть, що прогрес був би бiльшим, якби ЄС оголосив, що одного дня таки прийме Україну до своїх лав. Однак лідери Євросоюзу не поспішають розширяти його кордони так далеко. Навіть Німеччина, найближчий союзник України, має сумніви щодо цього. Канцлер Герхард Шредер натякнув, що підтримуватиме можливість надання Україні членства в Євросоюзі. Однак його суперник на виборах Едмунд Штойбер фактично виключив це.
Це злить українців. «Європа — це не 15 країн, і не 25, і не 27. Європа — це 47 країн, в тому числі й Україна, і Росія», — каже Борис Тарасюк, голова парламентського комітету з європейської інтеграції.
Хезер Граббе, експерт лондонського Центру європейських реформ, вважає, що Євросоюз міг би більше робити для України, навіть без розгляду можливості членства. Наприклад, ЄС міг би більше робити для стимулювання планів України поділитися контролем над її газопроводами до Європи з російським «Газпромом» та європейськими компаніями в обмін на інвестиції. ЄС також міг би приділяти більшу увагу занепокоєнню України контролем на її майбутньому кордоні з Євросоюзом. Польща та інші країни-кандидати на вступ до ЄС запроваджують візи для своїх східних сусідів. Україна скаржиться, що це може створити бар’єри, які не поступатимуться тим, що були на кордонах колишнього Радянського Союзу.
Україна та Захід раніше розчаровували одне одного і мають шанси зробити це ще раз. Однак можливості для реального політичного та економічного прогресу ще ніколи не були ліпшими.
