27 липня
У народі кажуть: якби знав, де впадеш, обійшов би десятою дорогою, зате не мучився б. Мабуть, завдяки терплячому характеру, терплю всі негаразди довго і стійко. Потім, коли всередині все починає ніби запалюватися і пекти вогнем — здаюся. Тоді беру квиток на найближчий рейс до міста, де живе моя найкраща подруга дитинства, і притьмом мчуся подалі від всього, що так довго й гнітюче давило на мене.
Вона мене зустріне, як завжди, радо. Пригостить, розпитає. Разом з нею просидимо на кухні майже до світанку. Розкажемо одна одній про наболіле. Знаю наперед: допомогти навряд чи зможе. Проте вже легко стає і від того, що комусь вилила свій біль, тугу. З’являється якась нова енергія боротися з усім, що навалюється і стає тяжкою ношею. Додому повертаюся душевно оновлена.
...Останнього разу гостювала у подруги майже рік тому. Чи, може, її просто так до себе запросити?
