Полеміка щодо шляхів і способів виживання людства, розпочата публікацією листа Олександра Дюльдіна «Ноосфера: слов’янський шлях?» («День», №106), ще раз довела, наскільки актуальна постановка даного питання і наскільки воно хвилює наше суспільство. Наші читачі мали можливість ознайомитися також iз думками І. Піддубного та О. Гавриша (№№114 і 119) з даної проблеми. Сьогодні, для продовження дискусії, ми надаємо слово киянинові Тамерлану Фідарову. Слід також відзначити високий рівень дискусії — троє з учасників мають вчені ступені і всі вони вже не один рік займаються дослідженнями, пов’язаними з поняттям ноосфери. Як ви могли помітити, їхнi погляди з ряду питань не збігаються, що цілком природно, оскільки теорія ноосфери фактично перебуває на початковому шляху розвитку. Але і загальних позицій також достатньо.
А підіб’є підсумки наш експерт — кандидат біологічних наук Віталій Межжерін, стаття якого буде опублікована в найближчих числах «Дня».
Дякую О. Дюльдіну та І. Піддубному за розгортання дискусії про теоретичні і прикладні аспекти ноосфери, проте злегка «пригашу» запал вчених, бо сама постановка ними проблеми про розвиток цього вчення мені уявляється багато в чому «сирою» і недостатньо системною.
Мало того, що поняття «ноосфера» введене не тільки Е. Леруа, але і Тейяр де Шарденом, наукове його тлумачення охоплює не тільки біосферу і ближній космос, але і надра землі, і, як мені здається, людини, тому це поняття вимагає уточнення.
Безумовно, титана науки В. Вернадського, та й ще в ті часи, коли над реалізацією ідеї міжзоряних подорожей працював, та й те на самоті, лише К. Ціолковський, хвилювала, передусім, доля Матінки-Землі. В. Вернадський геніально передбачив колосальний вплив людської діяльності на гармонію в навколишньому середовищі, адже її порушення могло призвести до загибелі цивілізації.
У розумінні суті життя наш співвітчизник В. Вернадський стверджував позицію вічності життя у вічному космосі, а таке розуміння дозволило В. Вернадському активно протидіяти «нерозумним» явищам в історії людства: війнам, революціям, катастрофам, що негативно впливають на стан нашої життєвого середовища. Ідеї В. Вернадського істотно вплинули на майбутнє людства, і тут були отримані вражаючі результати. Академік Н. Моісєєв і його колектив, які розглядали землю, космос і біосферу як єдине ціле, зуміли науково передбачити всі наслідки «ядерної зими», що дозволило істотно знизити рівень ядерного протистояння в світі; під егідою СОК було ухвалено парадигму «екологічно безпечного стійкого розвитку», розроблено практичні заходи щодо втілення цієї філософії життя, за виконанням цих заходів було встановлено міжнародний контроль.
Всесвітнє значення теорії ноосфери виключає наявність «слов’янського шляху» її розвитку. З розвитком теорії ноосфери потрібно не тільки виключити її «подрібнення», але і враховувати головну ланку ноосфери — людину, розвиток якої, як довів великий індійський вчений і громадський діяч Ауробіндо Гхош, переходить до заключної фази, визначеної ним як духовна еволюція. А. Гхош у своїх роботах (50 томів!) дав теоретичний і практичний ключі до прискорення процесів духовної еволюції, а також до розуміння того, що як тільки в світі буде досягнута потрібна «квота» високодуховних особистостей, то його благополуч ному розвитку вже нічого не загрожуватиме. Що стосується досягнень розуму, то А. Гхош оцінював їх вельми критично, бо розум, у своїх егоїстичних прагненнях, здатний обгрунтувати будь-яку, навіть нелюдяну теорію. А. Гхош орієнтував учнів на безпосереднє духовне сприйняття природних явищ — від глибоко внутрішніх і інтимних одкровень (переживань) людини до всесвітніх проблем — саме шляхом «внутрішнього духовного бачення», коли людина виключно щира і чесна перед своїм Сумлiнням і Душею (Духом).
Не вдаючись до подробиць теорії А. Гхоша, вважаю правомірним iз урахуванням її практичних результатів, визнаних в світі (хоч, на жаль, про його роботи в Україні відомо небагатьом), уточнити визначення ноосфери як сфери гармонійної взаємодії Духу, Розуму і Природи. Розум, по своїй суті, в основному, суб’єктивний і прагне до матеріального втілення результатів своєї діяльності. Дух же піклується про прагнення до Абсолютної Істини і «організації» життя на землі через творчу діяльність на основі можливостей, які надала людині Природа. А. Гхош категорично повставав проти поділу світу на «релігійні квартири». Для нього Бог — все і вся в світі, включаючи добро і зло, тому людська душа, як «зерно» світового Духу, покликана втілити в людині всі таємні задуми Єдиного Всевишнього.
Особисто я вважаю передчасною пропозицію про створення Української академії ноосфери ім. Вернадського, бо ми ще не розібралися не тільки з науковим, але і з економічним розвитком. Роботи з ноосфери потрібно поки проводити (природно, без бюджетного фінансування — хто його надасть!) на базах Інституту кібернетики, Академії оригінальних ідей і Інституту філософії. В Академії оригінальних ідей так і не знайшов гідного розвитку новий-старий, але національний метод пізнання тригнозис, в рамках якого будь- яке явище розглядається в незмінній Триєдності, як це робили наші предки: наприклад, світ уявлявся їм як єдність Бога Отця, Богині Матері і Бога Сина (Життя), що дозволяло їм бачити усвідомлені вияви в будь-яких життєвих явищах. Розвиток цивілізації призвів до перекосу цього основоположного поняття у бік матеріального (техносферного), що дало на певному етапі не тільки свої переваги, але і недоліки, які часто ставили людство на грань загибелі.
Щодо ідеології для України, то я бачу таку лише в ролі державній. При цьому потрібно враховувати не тільки результати досягнень В. Вернадського і Т. де Шардена, а також багатьох інших авторів теорії ноосфери, практику і історію політичної діяльності. Як загальнонаціональну ідеологію пропоную прийняти ідеологію системного центризму, про суть якої я вже висловлювався («День», №30, 1997). Ця ідеологія спрямована на побудову в Україні гармонійного соборного суспільства, в якій повинні бути створені, передусім, сприятливі умови для розвитку високодуховної особистості, а також для державного, ринкового і приватного секторів виробництва. Причому все, що робиться і створюється в Україні, має здійснюватися на основі домінанти духовного над матеріальним, коли людина не є рабом матеріального, а цілком задоволена чесно заробленими власною працею і працею всієї країни благами, бо її добробут і благополуччя країни прямо залежатимуть від її особистого внеску. Саме так ми прийдемо до творчого розвитку ідей В. Вернадського.
