Продовження. Початок у номерах за 30, 31 травня, 5, 7 червня
НІЧНА ФЕЄРІЯ
Нічна Ейфелева вежа виглядала, як золота королева. Вона урочисто наближалася до нашого катера. Однак деякі українські громадяни, які втомилися після автобусних переїздів, позасинали і могли пропустити це видовище. Довелося розштовхати їх із криком: «У Броварах відіспитеся! Навкруги Париж!»
...Французька столиця розтікалася вогнями. Місто втратило конкретні контури і складалося з різнокольорових точок, ліній і візерунків. Міст д’Ієна плавно переходив у палац де Шалетт. Внизу курсували блискучі катери.
Раптово з темряви виїхали натовпи якихось божевільних ролерів. Темна маса, шурхаючи, незворушно котилася на роликах. Назустріч їм на божевільних швидкостях мчали мотоциклісти в чорних шоломах. Вони взагалі iгнорують правила руху. Навіть не iгнорують, а чекають червоного свiтла, щоб рвонути саме на нього. Щось у цьому є від упертого бичачого інстинкту!
Тримаємо курс на Єлисейські поля.
Вулиця виявилася не такою широкою, як я очікував. Але дуже довгою, з великою кількістю тротуару і безліччю лав. Вся вона переливалася вогнями реклам. У кінці її велично виблискувала зеленим громаддям Тріумфальна арка.
Ми ледве встигли на метро. Як і в Києві, воно зачиняється о дванадцятій.
ПАРАЗИТИ!
Прибуваємо до свого готелю «Формула-1».
Перед зустріччю для обміну новинами всі розбіглися по жаданих душових кабінках. Приміщення загальні: чоловічо-жіночі.
Зворушила сушарка. В одній кабінці апарат видував розжарене повітря, так що висушував не лише голову, а навіть і ступні. У іншій же, навпаки, обдавав крижаним потоком, і ти розумів, що відчув хлопчик Кай, опинившись на колінах Снігової королеви.
Отже, опівночі, відмиті й задоволені, набилися ми в один із номерів — враженнями поділитися.
Народ купив для того, щоб покуштувати знаменитий французький сир із білою пліснявою — камамбер. «Благовоние» — це «вонь» на благо. Риса саме цього сиру. Покуштувавши, погодилися з думкою, що смак у нього специфічний. Народилося навіть таке визначення: «Він трохи пахне козою». Уже й не знаю, де вони нюхали козу, але вісім iз десяти наших громадян далі споживати делікатес відмовилися.
Несподівано після козлиної теми з’явилася парфумерна. Наші дівчата проникли до крамниці, де була тридцятивідсоткова знижка й набрали туалетної води. Найбільш підкована (Даша — ведуча світської хроніки однієї з київських газет) повiдомила зі знанням справи: «Французьке, зроблене у Франції, — зовсім не те саме, що французьке на імпорт. Взяти, наприклад, парфуми. Вони тут коштують 80 баксів. Те ж саме — в нас. Але в Києві запах злегка нагадує бузок і швидко вивітрюється. А тут від них відгонить як від відра бузку!» Потім раптово на Дашу напала ощадливість: «Навіщо? Ну навіщо я купила два флакони?!»
Хвилин зо двадцять всі нюхали флакони, чим повністю відбили апетит і нюх. Жінки задоволено прицмокували язиками.
Вино було випите, пліснява доїдена. Всі розійшлися номерами готелю.
Пройшовши у свої апартаменти з жовтогарячими пожежними дверима, я, сусід Михайло і керівник групи Василь відразу ж «вiдрубилися». Лише на третій день автопробігу тіло набрало горизонтального положення!
Але де там!
Серед ночі хтось почав настирливо грюкати в наші бронебійні двері. Двері тут такої товщини, що створюється враження, що стукотять у сусідні. У провальному сні цей стукіт здавався міражем. Крізь сон ми почули закличний крик: «Василю!»
Він спав на верхньому ліжку, відділеному бортиками, щоб не звалитися на тих, хто знизу. А внизу широке ложе, де майже родинним дуетом розташувався я та Михайло.
Вловивши через звуконепроникні двері писк про допомогу, двері відчинив мій сусіда по ліжку. З дверного отвору з’явилося електричне світло, й у його сяйві розмито позначилися два темнi жіночi контури. Почувся істеричний шепіт: «У нас у номері — блощиці!»
Злегка контужений світлом і фантастичним у своїй прикрості повідомленням Василь заворушився на верхній полиці і сонно вимовив: «А що я можу зробити?» — «Робіть же що-небудь!» — закричали жінки реплікою з анекдоту. Хоча ситуація була далеко не комічною.
— Ми спочатку не зрозуміли, що відбувається. Переверталися з боку на бік. Начебто щось покусує. Ввімкнули світло — очманіли — простирадла в плямах крові! Йдіть до адміністратора! Ми не можемо залишатися в цьому номері! — продовжували верещати пані.
Звісно, першу ніч у Парижі провести з доісторичними паразитами — не дуже романтично. Але — оригінально!
Письменники і кінематографісти розповідали вже про знедолених Парижа, про скромну чарівливість буржуазії та блиск і убогість паризьких куртизанок! Але ще ніхто ніколи не писав про блощиць Парижа! Я є першовідкривачем теми! І заповнюю цю прогалину!
Знехотя Василь став спускатися сходами зі свого капітанського містка. Одягаючись, він у серцях пробурчав: «Ну, жлобська Франція!»
О 7-й ранку, коли до номера стало потрапляти тверезе лимонне світло і ми піднялися, Василь розповів, що він навіть не знав, як сказати адміністратору англійською «блощиці». Але пригадав слово «insect» — комахи. І жестами показав, мовляв, кусаються, зарази! Адміністратор, зміркувавши, про що йдеться, перелякано затремтів, але не здивувався, а побіг переводити дам до іншого номера.
Втрьох ми обговорили проблему. Все, що я міг пригадати про легендарних паразитів, — це те, що колись вони мешкали в гуртожитку у знайомих студентів. І в разі, якщо їх труїти, тікали до сусідів через електричні розетки. Ми боязко подивилися в бік розеток готелю.
У їдальні на запитання про справи, ми з Михайлом говорили: «Та все нормально. Лише декого блощиці погризли». Жодна людина серйозно не сприйняла це повідомлення. Настільки воно було нереальним! Василь, щоб уникнути паніки, попросив нас особливо не теревенити про це. Потерпілі пані також зам’яли тему. Адміністрація повернула їм усі гроші за чотири дні перебування. Фінансово вони були задоволені!
ЕКСКУРСІЯ В МАЙБУТНЄ
Вранці Париж, як обличчя з похмілля, увечері — як куртизанка перед балом! У сірому ранковому мареві відправляємося на автобусі на ознайомчу екскурсію з містом.
Екскурсовод Лідія говорила, що навколо нас є різні архітектурні стилі: від Людовіків до Наполеона III. Що стосується Чотирнадцятого за рахунком Людовіка, то екскурсовод наполягала, що він був виключно завойовником. І тому побудував Будинок інвалідів для ветеранів. А я пам’ятав з історії, що він завоював дуже багато дам. І збудував зручний для цього Версальський палац.
Високі будинки з мансардами — це, виявляється, «розкіш ХIХ сторіччя». А культ Наполеона з’явився лише років за 40 після його смерті. Коли забулися негативні наслідки його воєнних кампаній, але сплив у пам’яті імперський тріумф Франції.
У потоці інформації прямуємо в один із найнезвичайнiших районів Парижа — Дефанс.
Після війни багато французьких архітекторів захоплювалося американською архітектурою, і їм для експериментів виділили велику ділянку на околиці (незрозуміло, чому в Києві для експериментів виділяють центральний майдан?).
Проїжджаємо під купою годинників, яка нагадує виноградну лозу. Під нею самотньо стоїть араб. Мабуть, чекає на побачення з подругою. Завжди можна докорити їй за спізнення, осудливо кивнувши погляд у бік десятків циферблатів. Величезне металеве колесо невинно розташувалося прямо біля королівського палацу. Але всі ці авангардні штучки виявилися дрібницями порівняно з архітектурною фантасмагорією Дефанса!
Це найпотужніший викид архітектурної фантазії! Принцип гігантоманії Нью- Йорка підпорядкований космічній естетиці. Здається, що весь цей діловий район Парижа — кіномайданчик для фантастичного фільму на зразок «П’ятого елемента». Дзеркальні хмарочоси завмерли в зовсiм несподіваних формах. Ще трохи — і з’являться літаючі таксі, автобуси та космічні кораблі. Здається, що ліфт, який піднімається у вигляді прозорої капсули, зараз злетить з-під даху гігантської будівлі (схожої на прямокутну літеру «О») і полетить на навколоземну орбіту.
Далi буде
