Однак імовірність його здійснення практично дорівнює нулеві. Лідери партій, які залишилися за бортом парламенту, не настільки самокритичні, щоб поставити питання про саморозпуск на порядок денний. Для такого кроку потрібна мужність. До того ж багато хто звик варитися в своєму внутрішньопартійному соку, незважаючи на думки ззовні. Особливо, коли ці думки звучать вже опісля виборів. Ніхто з тих, що програли не стане публічно посипати голову попелом, а прикриє її «шапкою- невидимкою» з тим, щоб за деякий час з’явитися вже в іншій партійній якості й кількості.
Тим часом, грандіозні масштаби планів, ідей і обіцянок, даних деякими партіями та блоками, не знайшли, м’яко кажучи, такої ж масштабної підтримки у виборців. А це означає, що плани — не прийнято, ідеями — знехтувано, а обіцянкам немає віри. Чи це не є свідченням політичного банкрутства й приводом для саморозпуску?
Як і потрібно було чекати, з моменту опускання до урни для голосування останнього бюлетеня втратили свою минулу гостроту й актуальність, у тому числі, й вимоги надати російській мові статус державної. Партії, «що вболівають» за долю «російськомовних», чомусь називають себе іменами тварин, які не водяться ні в Росії, ні в Україні: «Слон», «Зубр». Подібно до мамонтів, вони приречені на вимирання. І якщо про «Зубра» з О. Чародєєвим ще живі перекази, то про «Слона» з В. Гриньовим вже мало хто пам’ятає. Можливо, тому чергові уболівальники російської мови вирішили освоїти більш близьку фауну, зобразивши як свій символ жваву тройку коней. Але навіть у рік коня це не допомогло їм стрибнути до Верховної Ради. На відміну від поетичних «яблучників», вони не вписали до своєї програми відомі віршовані рядки — наприклад, про птаха-тройку. Але запитання, куди ж мчить «Руський блок» (а саме про нього йдеться) виникає не лише аналогічно з безсмертною поемою Гоголя. Партії, як ми вже пересвідчилися, не вічні, а «Руський блок» не птах- трійка, він не мчить, його несе за течією нежиттєздатних ідей і стереотипів.
«Руський блок» вирішив нi мало нi багато «об’єднати український, білоруський і російський народи в єдину руську цивілізацію» («Голос України», №45, всі подальші цитати з цього ж джерела). На відміну від старого кліше «єдиний радянський народ», звучить гранично відверто. Лідер блоку О. Свистунов намагався виступати відразу в двох амплуа: «об’єднувача» і «Жириновського». Такий симбіоз виявився дуже невдалим. «Просвітницькі» лекції про другу роздрібненість Київської Русі не створили Свистунову іміджу князя Володимира — Красного Сонечка. У дискусії з журналістами лідер «РБ» дуже легко жонглював словами про території: «Так віддаймо вільнюський край Польщі»… «Віддаймо Буковину румунам»… «Ну так віддайте Західну Україну Польщі, і нехай вона бореться за незалежність» і тому подібне. А красиві фрази про єдність України стояли поруч з неприкритим шовінізмом: «Вибачте, я західноукраїнців за духом відчуваю». Результат такого ось «руського духу» — одіозна репутація блоку.
Насичену лівим популізмом програму «РБ» було доповнено популізмом в стилі партії «зелених» (ми не політики, ми — «зелені»). Ми не ліві, ми не праві й не центристи, ми — росіяни. «Бути росіянином — це більше, ніж поділяти яку-небудь політичну програму. Це — життєва орієнтація». (З програми «РБ»). Але виборці вирішили, що це не дуже здорова орієнтація.
Установка на окремо взяту національність зазнала краху. Між кількістю виборців, що проголосували за «Руський блок», і числом етнічних росіян в Україні — «дистанция огромного размера». Відносний успіх «РБ» в деяких областях України — виняток з правил. «Руський блок» набрав лише 0,73% голосів і за кривою його піднесень і падінь в областях (від 3 до 23 місця) можна визначити, де приділяється увага розвиткові української мови, а де — ні, де заїжджі московські чиновники бачать свою вотчину, а де поводяться як цивілізовані гості. У Криму, де «забудькуватий» мер Москви знайшов невід’ємну частину Росії, «РБ» сприймається відносно схвально, але при цьому не можна сказати, щоб «на ура». Там, подолавши чотиривідсотковий бар’єр (4,76%) і досягши 5-го місця, «РБ» виявився позаду тих, кого вважає за своїх антагоністів — блоку В. Ющенка «Наша Україна». Тим часом їх методи боротьби за російськомовний електорат мало чим відрізняються. «Донецький регіон — російськомовний, …де російська дійсно стала мовою інтернаціонального спілкування» — акцентує «нашеукраїнська» газета «Наш Донбас». Лише в Севастополі «РБ» виявився не «третім зайвим», а посів третє місце, випередивши «НУ». На цьому «злети» «РБ» і закінчуються, а далі відсоток набраних голосів стрімко сходить нанівець і в Західній Україні прямує до нуля.
Перед виборами Свистунов заявляв: «Нас турбує, як у областях, де нині проживає 2/3 населення, створити спільне життя, єдину слов’янську єдність. А ця 1/3, яка відверто хоче бути або українцями, або європейцями, нехай валить у ту Європу» (?!). Результати виборів показали, куди повинен «валити» «Руський блок»… Російський шовінізм не може об’єднати людей на добровільних, демократичних засадах, а лише насильно, як це було в тоталітарному СРСР. Ця крайність не знайшла підтримки в жодному регіоні, вона чужа більшості росіян України, здатних розпізнати її за вивіскою братерства та єдності.
Яскрава партійна вивіска і принадні обіцянки — ще не гарантія успіху на виборах. Коли громадяни вирішують свої проблеми, а політичний рух — свої, то їх шляхи розходяться, і в демократичному трикутнику «виборець — партія — парламент» така політична сила виявляється в ролі третього зайвого. Однак її подальша лінія поведінки зводиться до того, щоб довести, що ті, хто голосував, зробили неправильний вибір. У кращому разі починається пошук якихось темних сил, що збили виборців з пантелику, з подальшою апеляцією до громадської думки. У гіршому — в поразці партії чи її лідера на виборах звинувачуються виборці («стадо баранів») і їм відводиться місце третього зайвого («нехай валить у Європу»). До наступних виборів, коли над гостинно розкритими дверима з’явиться нова вивіска.