Президент Кучма, говорячи в Сочі про більш глибокі кроки в напрямку «Євразії», тим не менш, не згадував про членство України в ЄврАзЕС. Таким чином, можна припустити, що офіційно вектори зовнішньої політики країни залишаються незмінними. Є й кілька нових нюансів. Зокрема, те, що Україна стала спостерігачем в ЄврАзЕС, першим світу сповістив президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв (чинний голова організації). За логікою речей, принаймні одночасно мало б бути і якесь повідомлення від української влади в Києві. Інакше виникає враження, що думка українців при цьому просто ігнорується.
Інший момент — у тому, що дещо підросла ціна участі України в ЄврАзЕС. Прем’єр-міністр Росії Касьянов, зокрема, називав суму в $170 млн. Зараз ідеться вже про $400–450 млн. (за даними інформованих джерел, взимку в Москві говорили про ще більші суми). Вже з цього можна зробити висновок, що насправді членство України вигідне в першу чергу Москві. Чого, власне, в Москві й не приховують. Якщо ж іти далі, то Росія, яка намагається стати членом Світової організації з торгівлі, буде змушена для цього привести свою торгівельну політику, в тому числі й стосовно оподаткування, у відповідність з нормами СОТ. Так що, і в цьому випадку не ЄврАзЕС дає переваги Україні. Тим більше, що набуття Україною членства в СОТ за умови проведення грамотної політики відкриє перед нею не лише російські ринки, але й ринки інших 5/6 земної кулі. Але до членства в СОТ потрібно провести через парламент серйозні зміни і в законодавстві, і в практиці. Можна також припустити, що в Україні є певні сили, зацікавлені в здешевшанні поставок нафти й газу й полегшенні доступу своєї продукції на російські ринки, не замислюючись над тим, що у світі існують і інші ринки.
Стосовно вільної торгівлі — то ні при підписанні українсько-російської угоди про вільну торгівлю, ні при обговоренні питання про запровадження зони вільної торгівлі в СНД ув’язки з набуттям України членства в Митному союзі СНД, який переріс у ЄврАзЕС, не було. Це знову ж таки, саме по собі заперечує слова Путіна про те, що ЄврАзЕС — не політична, а суто економічна організація. Не кажучи вже про те, що ставши членом, Україна просто не буде самостійною в економічній, митній, фінансовій і навіть валютній політиці — головні рішення прийматимуться в Москві. Але замість інтеграції до механізмів ЄС гарантовано відбудеться інтеграція в протилежному напрямку. З іншого боку, статус спостерігача ні до чого особливого не зобов’язує. І ніхто при цьому не заперечуватиме того, що ринки як Росії, так і інших країн СНД втрачати не можна. І нормальне поглиблення відносин може бути тільки позитивним, якщо за ним дійсно стоять виключно економічні інтереси. Щоправда, при цьому Німеччина, Туреччина, Китай та інші держави світу до ЄврАзЕС вступати чомусь не збираються.
Найiмовiрнiше, представники російського істеблішменту мають підстави вести розмову саме таким чином і робити пропозиції, від яких важко відмовитися. Це вже знаходиться за кулісами публічної політики, до якої як в Москві, так і в Києві не звикли. Не варто також забувати й про те, що «євразійство» не вимагає глибинних перетворень та відповідності «європейським» стандартам у всьому.
