Англійський дипломат та історик Гарольд Ніколсон якось сказав, що дипломат — це чесний джентльмен, посланий за кордон брехати на благо своєї країни. Недавні офіційні повідомлення з Гааги щодо поведінки голландського батальйону в Сребрениці в Боснії в 1995 році можуть вселити думку, що «блакитні каски» ООН іноді є чесними людьми, посланими за кордон, щоб захистити жертви агресії — і можуть виявитися в становищі, за якого вони сприяють геноциду.
Можливо, справи з голландським батальйоном у Сребрениці йшли не зовсім так, але в недавньому звіті голландського інституту військової документації (NIOP) на 6000 сторінках говориться, що коли настав час взяти на себе відповідальність за страшне масове вбивство 7000 боснійських мусульман на очах миротворчих сил ООН (UNPROFOR) у Сребрениці, всі умили руки та озиралися по сторонах у пошуках того, хто за це відповідальний.
Подробиці того, що трапилося в районі Сребрениці в липні 1995 року, який захищає ООН, досить складно оцінити, і очевидно, за таких обставин потрібно, як в Расемоні, враховувати цілий ряд причин. Навіть голландський звіт, за всіх його спроб неупереджено відобразити ситуацію, не може дати повної офіційно прийнятої картини. Хоч декілька фактів є безперечними:
— Сребрениця була зоною, яка знаходилась під захистом ООН, мусульманською закритою територією в контрольованому сербами регіоні;
— коли боснійські серби під керівництвом Ратко Младича окуповували місто, голландський батальйон, незважаючи на свою чисельну перевагу, не перешкоджав воєнним діям сербів: йому не було офіційно наказано чинити подібну протидію — зрештою, передбачається, що голландці повинні зберігати «нейтралітет»;
— голландські офіцери були присутні в той момент, коли серби зібрали все мусульманське цивільне населення Сребрениці та відділили чоловіків від жінок і дітей, відвівши чоловіків геть; голландці не заперечували і навіть не спробували виступити проти сербських сил з ідеєю про те, що недопустимо робити те, що вони роблять.
Зрозуміло, що голландський миротворчий батальйон не зміг би воєнним шляхом перешкодити сербам робити те, що вони робили; але крім стрільби, завжди існують інші методи — або залишається умити руки та нічого не робити. Ясно також, що все б, можливо, закінчилося зовсім по-іншому, якби голландський батальйон, незважаючи на його юридичний мандат і обмежені повноваження, залякав би сербів, вчинивши опір, коли ті розлучали мусульманських чоловіків і жінок. Переконлива загроза застосування сили має дивну здатність примусити сконцентруватися навіть розум убивці.
Уявімо собі таке: що б було, якби голландський офіцер, замість того щоб зустрічатися з сербськими командирами за пивом (саме так і було!), сказав би Младичу: «Тільки через наші трупи». Я можу собі уявити, що якби голландці знаходилися там для захисту своїх жінок і дітей, вони б не були такими пасивними. І дійсно, вони не виявили такої пасивності, коли зіткнулися з проблемою порятунку своїх власних життів чи коли необхідно було брати участь у переговорах щодо порятунку деяких із своїх товаришів, взятих сербами в заручники. Але коли жертвами були «всього лише» боснійські мусульмани, фундаментальне поняття людяності відступило за юридичне удавання і байдужість.
Наслідком ганебної поведінки голландців є те, що ООН стала співучасником воєнних злочинів і 7000 мусульманських чоловіків було жорстоко убито в Сребрениці. Це нагадує про ганебний візит під час Другої світової війни міжнародної комісії Червоного Хреста до нацистського табору в Терезієнштадті: Червоний Хрест визначив умови в основному задовільними, хоч явно нелегкими.
Те, що в голландському звіті відсутня вказівка на однозначне прийняття відповідальності за невдачу голландського батальйону, ще раз підкреслює банкрутство досить багатьох миротворчих операцій ООН: у них не було мандата на припинення агресії силовими методами, оскільки передбачається, що вони повинні були дотримуватися нейтралітету. Але не може бути ніякої нейтральності, коли ви стоїте між вбивцями та жертвами, і все ж саме пошуками нейтралітету займалися в Боснії контрольовані ООН сили.
Кінець звірствам було покладено тільки після того, як США і НАТО вирішили використати силу проти сербів. Аналогічним чином спроби зупинити насильство в Косово, що підтримується ООН і Організацією за безпеку і співпрацю в Європі (ОБСЄ), також зазнали невдачі: тільки НАТО за допомогою застосування сили змогло покласти кінець звірячим вбивствам албанського населення. Ні боснійська, ні косовська проблеми досі не врегульовані до кінця, однак вбивства припинилися.
Існують моменти, коли небажання використати силу є аморальним, і моменти, коли використання сили в необхідних межах чи загроза такого використання можуть бути єдиною моральною альтернативою. Сребрениця є моральною плямою на ООН і силах, які вона спонсорує, і з цього необхідно зробити висновок на майбутнє. У Сребрениці Понтій Пілат відчув би себе виправданим; гуманності знову виявилося недостатньо.
Шломо Авінері, колишній генеральний директор Міністерства закордонних справ Ізраїлю, професор політичних наук у Єврейському університеті в Єрусалимі, зараз запрошений лектор в інституті Collegium у Будапешті.
