Під час передвиборчих марафонів на нашу економіку вилито стільки бруду, що було б справедливим, якби причетні до цього народні обранці, перед тим, як зайняти депутатські крісла, покаялися. Маю на увазі не лише представників крайньої опозиції. У всіх на пам’яті курйози, коли на теледебатах один із лідерів найреспектабельнішого блоку, колишній віце-прем’єр з поважним виглядом пророка безапеляційно доводив, що без В.Ющенка українська економіка зазнала таких втрат, що в ній не залишилося нічого живого і що буквально завтра нас очікує повний параліч. Можливо, ключ до розуміння сутності «українського месіанства» саме у цьому феномені — у безпідставній міфотворчості та омані. Люди повірили. Однак всім очевидно, що йдеться про ресурс, на якому навряд чи можна довго утримуватися на поверхні.
ЯКІСНІ ЗРУШЕННЯ
Ми ще далекі від того, щоб остаточно подолати наслідки глибокої економічної кризи, яка розпочалася ще за радянських часів і в своїй основі відображала насамперед суперечності адміністративної економіки. Під час кризи було втрачено майже половину економічного потенціалу, а реальні доходи населення скоротилися ще у більшій пропорції. Досягнуте у минулому році у декілька разів перевищує найоптимістичніші прогнози, що робилися до цього. За сценарієм Світового банку, який було оприлюднено ще у 1999 р., приріст ВВП мав скласти у 2000 р. 2 %, у 2001 р. — 4%. Ми ж мали — відповідно 5,9 і 9,1%. У 2001 р. обсяги промислового виробництва збільшилися на 14,2%, продукції сільського господарства — на 9,9, надання послуг та торгівлі — на 24,3%. Як наслідок, за рівнем економічного зростання Україна увійшла у минулому році у лідируючу групу країн світу.
Але справа не лише у цьому. Позитивні результати 2001 р. не обмежуються лише кількісними параметрами. Минулий рік можна назвати, по суті, першим роком принципових якісних зрушень.
Змінилася природа економічного зростання: на відміну від попереднього року, коли збільшення ВВП супроводжувалося високими інфляційними процесами, у 2001 р. це зростання здійснювалося при темпах інфляції, що спадають, та відчутній активізації інвестиційного процесу. Нагадаю, що інфляція минулого року склала всього 6,1% проти 25,8% у 2000 р. У 2001 р. приріст інвестицій в основний капітал склав 17,2%, що у 2,6 рази перевищило рівень зростання попереднього року. Ці та інші показники вказують на перехід від інфляційної до інвестиційної моделі економічного зростання, що розпочався у 2001 році.
Важливою ознакою 2001 р. є позитивні структурні зрушення у напрямку збільшення випуску продукції кінцевого виробництва — машинобудування, легкої та харчової промисловості. По суті, вперше за останні роки прискорення економічної динаміки супроводжувалося скороченням офіційного рівня безробіття та випереджаючими темпами зростання реальної заробітної плати. У 2000 р. вона зменшилася майже на 1%, а у 2001 р. відчутно (на 19,3%) зросла. Знову — принципові відмінності, які не слід забувати. На 43,9% скоротилася сума заборгованості з заробітної плати; більш як на 30% зросли реальні пенсії.
Випереджаючі темпи зростання купівельної спроможності населення, інвестицій, обсягів виробництва у машинобудуванні та соціально орієнтованих галузях промисловості засвідчують ще одну дуже важливу тенденцію — розширення параметрів внутрішнього ринку. Підтвердженням цього є суттєве збільшення частки обороту роздрібної торгівлі у структурі ВВП. За експертними оцінками, знизився рівень тінізації економіки: з 40% у 2000 р. до 34% — у 2001 р. Частка бартеру зменшилася з 18,8 на початку року до 8%.
По суті, вперше забезпечено позитивні зрушення у структурі зовнішньої торгівлі. За 2001 р. експорт машин та обладнання зріс на 26,2%, продовольчих товарів — на 32,4, тоді як металовиробів — на 3,9%. Поліпшилася структура імпорту. Імпорт машин і обладнання, пов’язаний з технічним переоснащенням вітчизняного виробництва, зріс на 22,5%. Важливим є й те, що нарощування темпів економічної динаміки супроводжувалося зменшенням зовнішнього державного боргу. Водночас відбувалося збільшення валових валютних резервів з 1,5 млрд. дол. США до 3,1 млрд. доларів. Міжнародним визнанням цих зрушень стало суттєве підвищення у минулому році кредитного рейтингу нашої економіки.
У пресі висловлюються неоднозначні оцінки природи зазначених процесів. У більшості випадків все зводиться до сприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури та надмірної девальвації гривні у 1997-1999 рр. Вплив цих чинників дійсно мав місце. Але було б необачною помилкою не враховувати іншого — результативності ринкових реформ та пов’язаного з цим відчутного зростання конкурентоспроможності української економіки.
Найбільш рельєфним відображенням цього є позитивна динаміка продуктивності праці, зокрема у промисловості. Нагадаю, що за методологією марксизму цей показник небезпідставно вважався головним «для перемоги нового суспільного ладу». Вважається незаперечною істиною і те, що Радянський Союз повністю програв економічне змагання iз Заходом через свою неспроможність досягти більш високих параметрів продуктивності праці.
У зв’язку з цим цікавими є такі порівняння. В промисловості колишньої УРСР продуктивність праці зростала такими темпами: у 1980—1985 рр. — на 15%, у 1986—1990 рр. — на 21%. Нині маємо іншу картину. За даними Держкомстату, відповідний показник у 1997—2001 рр. зріс на 74,5%, у т.ч. у 2001 р. — на 18,6%. Причому нинішній рівень продуктивності праці у промисловості на 19,8% перевищує показник докризового 1990 року. Важко переоцінити не лише економічну, а й політичну значимість цих результатів. Адже йдеться (якщо знову ж таки користуватися марксистською методологією) про остаточну перемогу економіки, яка формується нині в Україні на основі системних перетворень, що здійснюються. Ми рухаємося у вірному напрямку. Лише упереджені політики можуть ставити це під сумнів.
ПРОГНОЗНІ ОЦІНКИ
Дозволю собі зазначити, що зниження темпів економічного зростання, яке сталося у першому кварталі поточного року (3,6% ВВП за січень—лютий), не може оцінюватися як аномальне явище. І справа не лише у тому, що таке зниження прогнозувалося і раніше. Важливим є інше: відповідне зниження ніякою мірою не є свідченням входження української економіки у нову стадію депресії, як це намагаються довести дехто з доморощених пророків. Коректніше було б говорити про більш глибинні процеси. Йдеться про те, що у 2002 р. економіка України почала входити у стадію сталого протікання (нарощування), втрачаючи при цьому кон’юнктурне прискорення, яке мало місце попереднього року. Існують різні оцінки, що визначають коридор і протяжність відповідного зростання. Буквально цими днями відповідні розрахунки зроблено МВФ. Його оцінки: 2002 р. — зростання ВВП на 5%, 2003 р. — 4%. За розрахунками Інституту економічного прогнозування, зробленими з врахуванням результатів I кв. поточного року, передбачається відповідно: 2002 р. — 6%, 2003 р. — 5,5%. Оцінка Мінекономіки: 2002 р. — 6%, 2003 р. — 7%. Такі параметри зростання, як і результати минулого року, суттєво перевищують очікувані показники світової економіки. Передбачається, що у 2002 р. рівень її зростання не перевищуватиме 1,4—1,7%, а у 2003 р. — 2,3—2,5%.
У щойно опрацьованому документі під назвою — концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002— 2011 роки «Європейський вибір», — який найближчим часом буде представлено Президентом України Верховній Раді, даються розрахунки середньострокового прогнозу. Йдеться про середньорічні темпи зростання впродовж 2002—2004 рр. на рівні не менше 5—6% в рік. За період 2005—2011 рр. має відбутися незначне прискорення — до 6,0—6,5%. Методологічно такі прогнози побудовані на передбаченні, за яким цикл зростання української економіки за своєю протяжністю може виявитися приблизно рівним протяжності економічної кризи, тобто — 10 років. До речі, зазначені припущення збігаються і з прогнозами Світового банку 1999 р., за якими можна очікувати середньорічні темпи зростання ВВП у таких межах: 2002—2005 рр. — 6,5% в рік, 2006—2009 рр. — 8,0%. Звісно, в цьому випадку йдеться про оптимістичний сценарій, реалізація якого потребує надзвичайно складних системних перетворень і головне — забезпечення наступності ринкових перетворень, їх істотного поглиблення. У зв’язку з цим хочу привернути увагу і до песимістичного сценарію Світового банку. Йдеться про середньорічні темпи зростання у 2002— 2005 рр. — на рівні 0,9% у рік, у 2006—2009 рр. — 2,5%.
ПЕРЕДУМОВИ ОПТИМІСТИЧНОГО СЦЕНАРІЮ
Оптимістичні перспективи української економіки мають декілька передумов. Йдеться насамперед про можливість поєднання середньострокової та довгострокової циклічної закономірності, пов’язаної, з одного боку, з масовим оновленням основних виробничих фондів, і з іншого, — з завершенням індустріального циклу розвитку української економіки і інтенсивним освоєнням нею відносин постіндустріальної системи. Навряд чи слід доводити, що наша економіка володіє інтелектуальним та науково-технологічним потенціалом, а також окремими виробничими анклавами, які наближаються, а деякі — відповідають параметрам постіндустріалізму. Це означає, що при сприятливій ситуації та адекватній державній політиці Україна може відносно швидко опанувати нову модель цивілізаційного розвитку. Лише один приклад з цього: із освоєних у світовій практиці 22-х базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє 17-ма і за цим показником входить у п’ятірку передових держав світу.
З можливістю реалізації середньострокової та довгострокової циклічної закономірності поєднується й інша надзвичайно сприятлива перспектива. Йдеться про освоєння внутрішнього ринку. Україна відноситься до незначної кількості держав, де частка експорту в структурі ВВП сягає майже 60%. Відповідно — на внутрішнє споживання припадає всього 40% ВВП. У середньоєвропейському вимірі на експорт припадає до 20% і на внутрішній ринок — понад 80% ВВП. Співставлення цих параметрів є одним з переконливих доказів можливості гарантовано високих темпів зростання за рахунок активного освоєння внутрішнього ринку, поступового підвищення його частки до європейських стандартів — 75— 80% від ВВП. Важливим є й те, що вказаний потенціал зростання може реалізовуватися і за умов несприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури.
У цьому контексті є зрозумілим, наскільки вагомим для перспективи нашої економіки є активна державна політика, спрямована на забезпечення органічного поєднання розвитку внутрішнього ринку з сучасними інноваціями. І що дуже важливо — це завдання ми можемо вирішувати, спираючись значною мірою на власний науково- технічний та кадровий потенціал, на можливості вітчизняної промисловості, поглиблення її кооперації з промисловістю інших країн, на розвиток спільних з іноземними інвесторами підприємств.
Коли йдеться про можливості реалізації оптимістичного сценарію розвитку української економіки на найближчі роки та більш віддалену перспективу, то мається на увазі ефективна політика держави насамперед у зазначеному напрямку.
РЕЗЮМЕ
Зараз у всіх на слуху питання щодо можливості утворення за наслідками виборів коаліційного уряду. Особисто я з великим застереженням ставлюся до цієї ідеї. Але якщо це (через суто політичну доцільність) станеться, то дуже важливо, щоб відповідна коаліція була сформована з людей, які розуміють обмежені можливості неоліберальної моделі розвитку української економіки і необхідність здійснення осмисленого переходу до інноваційної моделі ринкових перетворень, яка б органічно поєднувалася з глибокими інституційними перетвореннями та елементами ефективного державного регулювання. Більшість країн Латинської Америки залишилися аутсайдерами світового розвитку через те, що у політиці реформ віддавали перевагу значною мірою нав’язаній ззовні політиці неолібералізму. Ми всі добре знаємо, що серед нинішніх претендентів на високі урядові крісла є багато тих, хто також сформував свій економічний світогляд на відповідних постулатах. Як економіста, як людину, яка причетна до утвердження економічної політики, мене це, відверто кажучи, серйозно непокоїть. Так склалося, що, якщо раніше у виборі шляху протиставлялися ринкова і неринкова парадигми економічного розвитку, то нині (після виборів) відповідні суперечності зміщуються у іншу площину — у площину співвідношення неоліберальної та інституційної моделей. Переконаний у безальтернативності вибору останньої.
