Ще не доїжджаючи до столиці Західного Донбасу — міста Павлограда, на хвилі місцевої радіостанції можна почути «грізну» політичну рекламу: «От генерала Деркача — бандиты дали стрекача!» Злякатися у гірничому містечку — центрі виборчого округу № 36 — сьогодні й справді є від чого: листівками із зображенням «офіційного» кандидата, що свердлить очима виборців, заклеєно не тільки стіни й огорожі, але й місця загального користування. Зі скандально звільненим шефом СБУ, який мовить зі сторінок місцевих газет, по радіо і телебаченню, павлоградці лягають спати і, за зізнанням вразливих, прокидаються як з нічним кошмаром. Тепер у Західному Донбасі всі знають, що генерал, який балотується до Верховної Ради, дуже поважає Штірліца (щоправда, погано з ним асоціюється), пісню «Малиновый звон», а на дозвіллі ніби не проти погортати альбоми з репродукціями. Або, як жартують у Павлограді, «любить Рембрандта почитати...»
Про інших кандидатів, по суті, ізольованих від ЗМІ, а їх в окрузі № 36 ще одинадцять, місцевим виборцям відомо набагато менше. Проте навіть з розмов на вулиці стає зрозуміло, що значну конкуренцію Л. Деркачу склав депутат Верховної Ради двох скликань, заступник голови Всеукраїнського об’єднання лівих «Справедливість» Сергій Кияшко, якого в Західному Донбасі підтримує цілий ряд громадських організацій і партій. Своїми враженнями про ситуацію в регіоні та перебіг передвиборної кампанії він поділився з кореспондентом «Дня»:
— Деркачу протягом виборчої кампанії вже вдалося вирішити у Західному Донбасі проблему злочинності й усі «бандиты дали стрекача?»
— Ні, звичайно. Західний Донбас — регіон шахтарський, а тому дуже непростий. Більшість виборців живе у невеликих містах і селищах, де існує маса соціальних проблем, у тому числі безробіття і злочинність. За офіційною статистикою, середня зарплата у регіоні — 350—400 гривень, але якщо відняти зарплату вуглярів, то виходить, що інші живуть на 120— 140 гривень на місяць. Тому з людьми дуже складно працювати, вони перебувають на межі убогості. Ще одна складна для вирішення проблема — катастрофічно старий житловий фонд — більше половини будинків у Павлограді і Тернiвці мають діряві дахи і комунікації, підвали будинків залито водою і фекаліями. Проблеми посилюються підтопленням грунтовими водами, а русла річок і стоки вже давно не чистили, колектори забитi. І все це через фінансові та інші причини роками не вирішується. Не дивно, що люди вимагають навести порядок. У той же час Західний Донбас у Верховній Раді завжди представляли не вихідці з регіону, а так звані «варяги». Дуже схоже на те, що й зараз округ готували під конкретну людину. Зверніть увагу, що серед дюжини кандидатів немає великих підприємців, директорів провідних підприємств регіону, місцевих керівників. А якщо вони і виявляли якісь ознаки бажання балотуватися до Верховної Ради, то їм відразу давали зрозуміти, що робити цього не варто. Залишилися кандидати з числа дрібних підприємців, інтелігенції, пенсіонерів. На цьому фоні Леонід Деркач виглядає «важкоатлетом». Напевно, так і задумано було — приходить в округ і говорить: дайте мені мандат. І жодних проблем.
— Ви, судячи з усього, порушили «кошторис». Чи розраховуєте на перемогу?
— Я не перший рік у політиці і вже два скликання був депутатом парламенту. Останній раз я балотувався за списком. А тому сам вибирав округ для депутатської роботи. Павлоград — це хоч і західний, але все той же Донбас, де я раніше жив і працював. До того ж у мене тут багато родичів, а у самому місті вже два роки діє наша громадська приймальня, через яку пройшло понад сiм тисяч чоловік з шахтарських містечок і селищ, сільської місцевості. Доводилося займатися і підтопленням, і земельними сертифікатами, і екологічними проблемами, пов’язаними з утилізацією балістичних ракет на місцевих заводах. Допомагає досвід і зв’язки депутата Верховної Ради, які є не лише у столиці, але й за кордоном — у Росії, Білорусі. Треба сказати, і в самому Павлограді склалися непогані стосунки з іншими партіями і громадськими організаціями, що дозволяє всім нам на виборах дружно працювати командою.
— А як складаються стосунки з місцевою владою?
— Згідно iз законом, мені повинні сприяти у депутатській роботі. Однак на ділі цього не було. Більше того, з початком виборчої кампанії на зустрічі з працівниками бюджетної сфери взагалі існувало табу. Дуже багато чинилося перешкод, а керівники вугільних підприємств уникали відповіді, коли ж можна зустрітися з трудовими колективами. Лише нещодавно ми побували на двох із дев’яти шахт, де відчули дуже доброзичливе ставлення з боку гірників. Не менш складно провести зустрічі в селах, де вправна влада дає вказівки, щоб люди не приходили. Враховуючи все це, довелося піти іншим шляхом — зустрічатися з людьми біля будинків, за місцем проживання або прямо на полях. Ефект, до речі, виявився набагато вищим. І ситуація змінилася — влада почала ставитися до нас з великою повагою. По-перше, ми змогли дати відсіч тій же міліції, яка намагалася затримувати наших агітаторів. По-друге, чиновники явно не чекали, що ми можемо відстояти свої права при формуванні дільничних комісій. Завзяття у них поменшало, очевидно, ще й тому, що вони не впевнені у перемозі «офіційного» кандидата, а їм, про всяк випадок, треба тримати ніс за вітром.
— Ви хочете сказати, що у виборчій кампанії Деркача виникли складності?
— Його «кампанія» протікає дуже спокійно. «Під Деркача» на місцях збирають аудиторію. «Під розпис» приходять люди, які побоюються втратити роботу. На Деркача працює дуже велика команда, яка обклеїла всі міста і райони агітаційними матеріалами. Виборцям це вже настільки набридло, що листівки зривають зі стін під’їздів, а вони кожного дня з’являються знову. Деркач разом з мером не сходять з екранів місцевого телебачення. Йому надають ефір, де тільки можна, а нам скрізь перекривають. Наприклад, згідно із законом, ми звернулися на єдиний у місті телеканал, де є прямий ефір, щоб укласти договір про співпрацю. Проте нам відмовили — не хочуть і все, хоч я розумію — бояться. Але між нами різниця у тому, що ми ведемо з людьми живий діалог, а Деркач в основному зустрічається з тими колективами, які для нього «готують». І це не може не позначатися на ставленні простих виборців.
— Говорять, що на Деркача працює команда заїжджих піарників?
— А я іноді говорю, що якби у мене була така команда по виборах, то вигнав би її наступного ж дня. Непрофесіоналізм — страшний, такі дурниці допускають і «садять» свого кандидата. Взяти хоч би плакати, які розвішують — він на них у позі душителя, неначе когось за горло тримає. Або те, що ви чули по радіо: «Від генерала Деркача бандити дали стрекача» — ну чи не дурниця? Подібне доводиться чути і по телебаченню, наприклад, розмови про комунальні платежі і про плату за освіту. Відчувається, що людина «не в матеріалі». Він військовослужбовцям, наприклад, розповідав про Штірліца, про розвідку, а в селі — як треба забирати у шахраїв гроші, продавати їхнє майно і гасити заборгованість по ощадних внесках. А то розповідав виборцям про святі мощі Іллі Муромця...
— Не знаю, правда чи ні, але від жителів Павлограда мені доводилося чути, неначе б «кандидат влади» говорив ще і про космічні проекти відправки шкідливих відходів ракетами прямо на Сонце...
— Було таке. Я ж говорю, що команда нікудишня і виконання таке ж. А наша влада, судячи з усього, звикла діяти по-старому, особливо не зважаючи на виборця — якщо не налякаємо, не придавимо, то, можливо, підтасуємо. На минулих виборах у Павлограді знайшли повішеним голову дільничної комісії, а за Богданівкою, наприклад, виявили купу бюлетенів. Очевидно, одні викинули, інші — завантажили і поїхали. І на цих виборах влада спробувала через політичні партії напхати у виборчі комісії людей, які будуть виконувати вказівки. Був анекдотичний випадок, коли мені запропонували підписати представлення на чотирьох членів дільничних комісій, кандидатури яких я неначе б і пропонував. Я передав усе це до прокуратури, щоб там розслідували цей факт фальсифікації. Досі шукають винних, пересилають одне одному папери.
— Не секрет, що багато керівників Дніпропетровщини відкрито демонструють свої симпатії одному виборчому блоку і його кандидатам у мажоритарних округах, але наскільки це співпадає з реальними настроями виборців?
— У Західному Донбасі я якось не зустрічав простих людей, які б висловлювалися за Деркача. Як правило, вони або уникають відповіді, або говорять, що вони не хочуть, не будуть голосувати за Деркача. Можливо, свою роль тут зіграв адміністративний натиск на користь блоку «За ЄдУ!» і за його кандидатів. За таких умов вони «топлять» одне одного у очах виборців. Зрозуміло, згадують і про обставини «касетного скандалу», у ході якого тодішній голова СБУ Деркач вимушений був піти у відставку. Я згоден із думкою, що люди, причетні до чого-небудь подібного, не мають морального права йти в політику. Якщо ти «прогавив», коли підслуховували Президента, то, значить, ти не відбувся професійно. Раніше офіцери в таких випадках стрілялися, а у нас — ідуть у депутати.