Справа політиків – створювати необхідні умови для вільного і гармонійного розвитку суспільства. Місія письменників – розкривати вічні таємниці людського духу. А завдання істориків — розшифровувати загадки й «білі плями» минулого, аналізувати причини незабутніх перемог народу і жахливих національних катастроф, зброєю точних, достовірних фактів сприяючи тому, щоб не втратити здобутків перших і назавжди унеможливити другі.
Голодомор в Україні 1932 — 1933 років – трагедія століття для нашої землі. Таке не може, не повинно бути прощеним; безпам’ятство в даному разі — злочин. Але вкрай необхідні зараз не емоції, а саме аналітичний підхід, який дозволив би зрозуміти: чому ж подібне стало можливим? Вельми важливою віхою для цього шляху став вихід у світ наприкінці 2001 року нової книги «Командири великого голоду» (за редакцією професора, доктора історичних наук Юрія Шаповала та кандидата історичних наук Валерія Васильєва; у роботі над книгою брали участь московський історик-архівіст Лариса Малашенко та австралійський професор Стівен Уїткрофт – плідний приклад міжнародного співробітництва!).
Видання це багато в чому незвичайне. Не є секретом, що зараз багато істориків, виходячи здебільшого з кон’юнктурних міркувань, публікують великі масиви непрокоментованих, науково не опрацьованих документів. Підхід Ю.Шаповала та В.Васильєва діаметрально протилежний — і це робить їм честь. Блоку документів (він складає близько 40% книги) передує перший, фундаментальний розділ «Голод 1931 — 1933 років: погляд з ХХI століття», де грунтовно проаналізовані такі проблеми, як загальні аспекти політики керівництва СРСР і УСРР в 1932 — 1933 роках (В.Васильєв), «III конференція КП(б)У як пролог трагедії голоду» (Ю.Шаповал), «Сучасне уявлення про природу і рівень смертності під час голоду 1931 — 1933 років в Україні» (С.Уїткрофт), «Документи про голодомор з особових фондів В.Молотова та Л.Кагановича» (Л.Малашенко).
Звичайно, все це аніскільки не применшує важливості, новизни та сенсаційності багатьох уперше оприлюднених (або маловідомих в Україні) документів з другого розділу. Щоб зайвий раз підкреслити людиноненависницьку суть сталінської влади, наведемо лише два приклади. Коли масштаби голоду ставали дедалі яснішими, ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР надіслали телеграму до керівництва України (21 червня 1932 р.), де категорично вимагалося: «Жодних ухилянь від виконання встановленого... плану зернопоставки колгоспами та одноосібними господарствами не повинно бути допущено жодним чином як щодо обсягів, так і термінів здавання зерна». А ось телеграма В.Молотова Й. Сталіну (жовтень 1932 р.), коли голод забирав уже життя мільйонів людей: «Нужно как можно скорее сломить имеющиеся демобилизационные настроения... в парторганизациях, перед которыми в ноябре стоит большая задача по хлебозаготовкам». Забирали в селян останнє — до зернини, а тим часом... батьки їли вже власних дітей...
Більшовицькі нелюди-«інтернаціоналісти», творячи свої чорні справи, гадали, що їм вдасться приховати злочини від суду Історії. Але все таємне завжди стає явним (грізний урок для катів усіх часів!). «Командири» великого голоду підлягають суворому суду народів. І в цьому величезне моральне значення книги Ю.Шаповала та В.Васильєва, що з’явилась якраз у рік 70-річчя голодомору в Україні.
