Останніми днями російські телеглядачі могли почути карбоване формулювання «спікер кримського парламенту Леонід Грач знятий з реєстрації за любов до Росії» — анонс інформаційної програми державного телеканалу. Полемізувати з цією інтерпретацією навряд чи було б варто, якби в Росії вона не перетворювалася на пропагандистську установку, що сприймається як аксіома на всьому інформаційному просторі цієї країни.
Тим часом, що ж насправді відбувається у Криму? Здійснюється запозичений в Росії сценарій, до болю знайомий за якутськими — чи тільки за якутськими? — виборами. Спікер парламенту за допомогою місцевої виборчої комісії знімає з реєстрації неугодних йому кандидатів. Потім у справу втручається центральна влада, яка анулює реєстрацію самого спікера вже за допомогою судового рішення.
Коли суди анулювали реєстрацію курського губернатора Олександра Руцького або якутського президента Михайла Ніколаєва, нікому не спадало на думку, що це відбувається через надмірну любов кандидатів до Росії або хоча б до Курської області або Республіки Саха. Усі чудово розуміли, що ми є свідками кланової боротьби, в якій незграбно використовується вразлива і схильна до впливу влади судова система. Але коли йдеться про Крим, на лахміття кланового протистояння негайно накидається трикольорове плаття ідеології — так краще.
Звичайно, не слід винуватити в тому, що відбувається, виключно російських політиків і журналістів. Леонід Грач, як і багато інших вихідців із комуністичної номенклатури — вкрай безвідповідальний політик. Роками він не згадував про Росію, вів нелегку боротьбу за крісло лідера Компартії України — тобто всерйоз прагнув переїхати із провінційного Сімферополя до столичного Києва, нехай і лідером опозиції. Але коли виявилося, що його політична кар’єра закінчується, негайно став лякати українські власті референдумом про приєднання Криму до Росії і нестямно волати про допомогу на всіх російських телеканалах, крім спортивного. Проте чи не так чинили свого часу Слободан Мілошевич, Саддам Хусейн та інші славнозвісні «союзники» Росії? Чи не так робить Олександр Лукашенко? Чи не цим шляхом iдуть лідери Абхазії та Придністров’я, прагнучи зіштовхнути Росію та Грузію, Росію та Молдову, тільки щоб продовжити своє прибуткове правління? І всі ці, так би мовити, політики, негайно забувають про Росію, як тільки загроза їхнім інтересам зменшується…
Зрештою, любов — це не товар. Любов — це почуття, яке не можна виразити у грошових знаках. Але ні для кого не є таємницею, що в них прекрасно виражаються всі ті можливості, які дає влада у колишній «всесоюзній здравниці». Заради збереження цих можливостей цій владі всі засоби добрі — то чому б кілька тижнів не покричати про любов?
