Сталося так, що з понеділка автор чи не щодня спілкувався з іноземцями – дипломатами та спостерігачами. І ніби й говорити було про що, і запитання цікаві були, тільки після кожної розмови з іноземцями «про це» невпинно лізе зсередини себе запитання — навіщо? Невже ті європейці-американці настільки недолугі, що вже скоро десять років ставлять одні й ті ж запитання і, зосереджено морщать лоба, вислуховуючи відповіді? Чи, може, спостереження за нашою демократією є тільки формою, а мета зовсім інша?
ЧОМУ ВОНИ
Це перше, про що думаєш, коли чуєш про чергову делегацію закордонних спостерігачів за нашими виборами. Скандали навколо виборів у країнах західної демократії були завжди. Громадянин СРСР, повернувшись із дільниці, де проголосував за єдиного кандидата «непорушного блоку комуністів та безпартійних», міг вдосталь насолоджуватися їхніми вотергейтами по нашому телебаченню, радіючи, що не має хоча б цих клопотів. Махінаціям та маніпулюванням на виборах у Західній Європі та США за останні сто років присвячено кілька вагонів наукових праць, а також купа художніх фільмів, романів, п’єс та оповідань. Газетні фельєтони не враховуємо. Безумовно, вони там у себе ведуть боротьбу із виборчими зловживаннями. А у нас? Нам би радше із Азербайджану прислали спостерігачів, чи з Туркменістану. Їхній досвід нам ближчий. І хоч культурні традиції у нас різні, розуміємо ми один одного поки без перекладача. Однак спостерігача від Узбекистану ми чомусь таким не сприймаємо. Та й російського брата-демократа плескаємо по плечу і підморгуємо — свої! А є ж ще зрозумілий для нас досвід демократій Азії, Африки та Латинської Америки. Їй-бо, нам є про що поговорити! Так ні. Їдуть чомусь тільки американці-норвежці-канадці. І ми їм розповідаємо і пояснюємо. В десятий, двадцятий, тридцятий раз. А вони слухають — йес, андерстенд!
ЧОМУ НАС
Процес вибору влади я особисто вважаю досить інтимним. Бо вибір влади, якщо він свідомий, важить не набагато менше, а може і більше, ніж вибір професії чи вибір супутника життя. Добре, коли є кому порадити, застерегти від помилки. Інша річ, коли хтось за цим спостерігає чи наглядає. Так і хочеться зробити назло саме те, від чого застерігають ті наглядачі та спостерігачі. Те ж і з виборами, точніше із західними за ними спостережниками. «Посланці демократії» одразу ж із шокуючою відвертістю демонструють нерозуміння нашої політичної ситуації.
Приємно, звичайно, що західних дипломатів і парламентаріїв турбують наші вибори, але ж відчуття стурбованості зовсім не завжди має бути приводом для нагляду. Коли вони не розуміються по-справжньому в нашій політиці та економіці, неадекватно оцінюють стан нашого суспільства, то що вони можуть побачити на тих виборах або напередодні? Ніхто ж не прийде і не скаже: ось, мовляв, містер чи місіс, прошу ознайомитись із прийомами, за допомогою яких ми будемо впливати на виборців чи фальсифікувати результати голосування. Справжні процеси залишаться для західних експертів такими ж незрозумілими, як вміння наших людей радісно їздити на авто конструкції 30-х років. Подивляться вони на того «москвича», похитають здивовано головою і порадять водію купити, наприклад, «опель». Що відповість на таку пораду водій?
Так само і наш виборець в купі з кандидатами реагує на «рекомендації» західних експертів.
Мене можуть поправити, зауваживши, що спостереження за виборами є нормальною демократичною процедурою. Скажуть, що і наші теж їздять спостерігати за їхніми виборами. Точно, їздять, навіть знаю таких. Приїздять вони в яке-небудь Чикаго і, очманівши від вражень, запитують: «А як це у вас, розкажіть?» Відповіді все одно не чують, бо рецепти їхніх виборів для нас те саме, що для житомирської домогосподарки рецепти гавайської кухні. Ви можете собі уявити, як український спостерігач збере навколо себе їхніх політиків та журналістів і почне допитувати, як доцент на екзамені? А вони, метушливо підбираючи українські слова, пояснюватимуть шановним українцям, як далеко просунулись у розвитку демократії і як викорінюють зловживання. Фантастика виходить. Чому ж тоді ми все носимось із тими спостерігачами замість того, щоб поставити їм зручні стільці і залишити в спокої?
Відповідь проста. Ми не можемо допомагати західній демократизації матеріально, а вони нашій — можуть. Тому і виріс у нас прошарок осіб, які «професійно» борються за демократію на закордонні гроші. Ці люди завжди знайдуть і опозицію, яку затискають, і все інше, що подобається гостям із Заходу. Але небагато, якраз стільки, щоб і стосунки дипломатичні не зіпсувати, і допомогу отримати.
ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ВІЧНА
Десять тисяч іноземних спостерігачів, обіцяних на українські вибори, схожі на більшовикiв, яких партія послала колись давно на села проводити колективізацію. У більшовиків в процесі виконання партійного завдання було два етапи. Спочатку, коли вони приїздили і пропонували селянам вступити до колгоспу, селяни тих більшовикiв посилали подалі і продовжували жити по-старому. Коли ж більшовики поверталися у супроводі взводу озброєних «особистів» і заарештовували десяток-другий селян, процес колективізації прискорювався неймовірно.
Тепер вгадайте, як зреагує голова районної дільничної комісії де-небудь у степах Придніпров’я, коли до нього присуне нинішній «десятитисячник» і запропонує через перекладача проводити чисті і чесні вибори? Вірно, відправить до... Подумки. Зрозумівши натяк, посланець передових демократій повернеться згодом ще раз і запропонує те ж саме. І так скільки завгодно разів, багато- багато років. До яких-небудь африканських країн ті західні демократизатори їздять вже п’ятий десяток років. Їздять і дивуються, що серед аборигенів повільно розповсюджуються демократичні цінності. Місцеві ж, тобто африканці, вдячно з’ївши чергову порцію гуманітарної допомоги, продовжують жити своїм африканським життям, далеким поки що від шведської моделі демократії.
І у нас місія демократичних десятитисячників не дасть жодного ефекту, поки ми самі не наведемо лад у нашій молодій поки що демократії. І що з того, що Рада Європи, наприклад, схвально оцінює новий виборчий закон, який дає можливість формувати виборчі комісії із представників політичних партій. Вітчизняне чиновництво на кримському прикладі чітко показало, чого варті ці закони і комісії. Жоден із кандидатів до будь-якої ради не може бути застрахований від того, що не знайдуть у нього іржавий велосипед, не вказаний у декларації про прибутки, як транспортний засіб; і таким чином зроблять реєстрацію кандидата незаконною. Як це пояснити французам-бельгійцям, які при вигляді стодоларової купюри ховаються під стіл із криком: «Русская мафия»! У них там все ще з сімнадцятого століття задекларовано і оподатковано...
Отже процес нашої демократизації може спокійно продовжуватись на радість вітчизняним учасникам закордонних семінарів зi свободи та демократії.
ЩО НАМ ЗА ЦЕ БУДЕ
Місія наглядачів без реального механізму впливу на можливі порушення під час виборів завершиться стандартно. Хоч цей спостерігач буде один, хоч їх будуть тисячі, ми почуємо те саме, що чули після виборів у Бiлорусі та інших колишніх братських республіках. Спостережники відзначать, що вибори пройшли, загалом, із дотриманням демократичних процедур, мали місце порушення, факти яких зараз збираються і вивчаються, але ці порушення не могли суттєво вплинути на результат. Потім привітають обрану нову-стару владу і роз’їдуться до нових виборів. Якщо навіть виявиться, що девяносто відсотків наших виборців віддали голоси блоку партій «Райдуга» (чули про такий), це ні до чого не приведе, хіба що кілька посольств виступлять із нотами, де буде висловлена «стурбованість» можливими порушеннями виборчого законодавства.
Отже робити наші вибори чесними доведеться нам самим. Бо нікому, окрім нас, це реально не потрібно. Нашим сусідам, що на Сході, що на Заході стратегічно вигідно тримати нашу демократію в стані, за яким слід наглядати армаді закордонних представників. Слабкість і недосконалість нашої демократії їх тільки втішить, оскільки залишатиме нас на периферії світових процесів.
За недемократичні вибори нас покарає не закордонний спостерігач. Недемократичними виборами ми покараємо себе самі. Ось тільки зрозуміємо це не сьогодні і не завтра. І не підкажуть нам цього ніякі зарубіжні експерти.
