Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Плохиш і Кибальчиш

7 лютого, 2002 - 00:00

У всіх подіях російської політичної історії останніх років можна побачити тінь Гайдара. І не обов’язково Єгора — іноді і Аркадія. Події після засідання ради директорів «Газпрому», яка мала розглядати питання про нові інвестиції РАТ та нові маршрути транспортування газу, нагадували знайому кожній радянській людині казку про військову таємницю, сміливого й мовчазного Кибальчиша та зрадливого Плохиша із його десертами... Відразу після засідання член ради директорів «Газпрому», колишній віце- прем’єр Борис Федоров повідомив, що було вирішено відмовитись від будівництва так званого «обхідного» газопроводу. Ніде правди діти: цієї новини очікували з того моменту, як нове керівництво «Газпрому» на чолі із путінським протеже Олексієм Міллером ухвалило рішення про перевірку інвестиційних можливостей компанії. Адже багатьом зрозуміло, що ідея такого будівництва торпедувалася колишнім «газовим королем» Росії Ремом Вяхірєвим насамперед для маскування дивовижних газпромівсько-українських взаємин недавнього минулого. Однак новому менеджменту немає жодного сенсу витрачати гроші на цю акцію. Обхідного газопроводу не буде.

Проте визнати цей факт досить важко — особливо після недавнього святкового візиту президента Володимира Путіна в Польщу, де російський гість майже умовив господарів погодитись на будівництво і виглядав успішним лобістом інтересів «Газпрому». Ну навіщо, навіщо лобіювати те, що нікому не потрібне? Не зрозуміло. І от уже інший член ради директорів «Газпрому», віце- прем’єр Віктор Христенко, повідомляє, що питання про обхідний газопровід на раді директорів навіть не обговорювалося. Тобто Федоров чув, а Христенко недочув: зайнятий був.

Щоправда, якщо вслухатися в слова нового Кибальчиша, все одно стає зрозумілим, що обхідного газопроводу не буде. Тому, що хоча «будь-який з проектів реалізується в рамках міжурядових угод, їхні фінансові складові реалізуються за рахунок інвестиційних програм «Газпрому», що дозволяє компанії корегувати свої плани». І тому, що на засіданні говорили про все-все, і про «Блакитний потік», і про газопровід до Туреччини, і про північний маршрут... А чому ж не про обхідний газопровід, обхіднесенький наш? Не цікаво?

Все ж таки є очевидним, що дискусія навколо газопроводу продовжиться. Справа не в тому, що його не побудують. Для російського керівництва він давно вже набув суто політичного змісту. Й тому те, що для Бориса Федорова є насамперед економічним рішенням, для Віктора Христенка є політичною капітуляцією. Уряд, звичайно ж, не буде примушувати газовиків будувати газопровід — на які, вибачайте, гроші? Проте він має залишити за собою можливість про цей газопровід говорити. Звичайно ж, у Варшаві. Однак насамперед у Києві.

Віталій ПОРТНИКОВ
Газета: 
Рубрика: