У тому, що труби час від часу прориваються, немає нічого дивного. Безперечно, краще б вони проривалися не 30 грудня, під час підготовки до святкування Нового року, а, скажімо, 30 червня, тоді ремонтникам не потрібно було б угризатися в промерзлий грунт. Але в Черкасах все трапилося саме в переддень Нового року, 30 грудня. Отже, нагадаємо факти: близько 1 години 30 хвилин у обласному центрі сталася аварія на каналізаційному колекторі, яким скидаються міські стоки на очисні споруди АТ «Азот» («День», №3). Ситуація була дуже складною. Щоб на час проведення ремонтних робіт зменшити кількість стоків, що надходять на очисні споруди, було вирішено, як завжди в таких випадках, — обмежити подачу води в місто й розпочати ремонт (було знижено тиск і обмежено надходження питної води на рівні перших поверхів).
Виникає запитання: а чому стоки міста скидаються на очисні споруди «Азоту», а не на свої власні? Вся річ у тім, що міські очисні споруди давно перебувають у неробочому стані. Ще 1990 року, коли з міськими очисними почалися проблеми через зношення, їх експлуатацію припинили, а стоки пустили на очисні «Азоту». Але, як кажуть, немає нічого більш постійного, аніж тимчасове. Свої очисні споруди місто так і не відремонтувало. І тепер у разі аварії всі шишки, природно, повинні були дістатися «Азотові». Генеральний директор якого Борис Райков, до речі, провів на колекторі всі новорічні свята.
Міський голова Черкас Володимир Олійник у дні аварії демонстративно дефілював зі своїм заступником вулицями міста в камуфляжній формі, неначе щойно виліз з-під колектора, що прорвав... Хоча, як читач розуміє, ліквідацією аварії займалися бригади «Азоту» та ще, можливо, «Черкасиводоканалу». За словами ремонтників, їх страшенно дратувало паломництво урядовців усіх рангів до місця аварії. Вони часто просто заважали працювати.
Розуміючи, яка загроза нависла над містом, на місце аварії в терміновому порядкові прибули всі ремонтні служби «Азоту», аварійна бригада «Черкасиводоканалу» та працівники управління з питань надзвичайних ситуацій. Спільними зусиллями на відрізок пошкодженої труби вдалося накласти бандаж, локалізувати «прорив» і об 11.00 31 грудня відновити водопостачання міста в нормальному режимі. Новий рік черкащани зустріли з водою й у святковому настрої. Щоправда, ремонтні роботи тривали до 3 січня. До речі, проблеми на цьому не закінчилися, і 4 січня знов стався прорив, але вже в значно менших масштабах. Його було ліквідовано бригадою ремонтників «Азоту» протягом декількох годин, тож місто нічого не помітило. 5 січня сталися ще два прориви, внаслідок яких у Дніпро потрапило ще близько 40 тис. кубометрів рідини. Усього, за офіційними даними, до Кременчузького водосховища потрапило понад 300 тис. кубометрів стоків.
Про аварію повідомляли регіональні та загальноукраїнські ЗМІ. Цифри викидів стоків у Дніпро від публікації до публікації збільшувалися мало не на порядок. Фігурували вирази «екологічна катастрофа» чи «екологічна катастрофа загальнодержавного масштабу». Проте були публікації й інші — такі, що твердили, що нічого істотного не сталося, а просто було багато галасу даремно. Навчений досвідом читач розуміє, що істина десь посередині.
Сьогодні, коли після аварії сплив час, об’єктивної інформації стало значно більше, й тема колектора, що прорвав, як і раніше, є актуальною.
ПРОРИВ
Що собою являє колектор? Це три труби: дві діаметром 700 і одна — 1000 мм, прокладені на глибині близько трьох метрів. Стоки з міста надходять на насосні станції, де під тиском у декілька атмосфер закачуються до трубопроводу (власне до колектора) й подаються на очисні споруди. Прокладено колектор у грунтах із досить складною геологічною обстановкою, викликаною близькістю Дніпра. Це болотистий грунт із високим рівнем грунтових вод і «пливунами», які можуть викликати просідання труб. На сьогодні колектор — досить стара споруда, будувалася вона ще 1968 - 1970 років.
Прорив стався в робітничому районі мікрорайону Змагайлівка, що біля Чигиринського шосе. Інформація про те, що в момент аварії колектором текли стоки найбільшого хімічного підприємства Черкащини АТ «Азоту» чи інших хімічних підприємств, не підтвердилася. «Азот» користується окремим колектором, який не сполучено з міським, а інші підприємства, що користуються саме цим колектором, не працювали, бо був вихідний день.
Службами, що контролювали прорив колектора, заявлено, що до Дніпра під час аварії було скинуто 274 тис. кубометрів рідких відходів. Усі інші цифри, що фігурують у публікаціях, жодною службою не підтверджуються. Що ж являє собою цей викид? Щоб читач міг уявити його обсяг, пояснимо, що це паралелепіпед із основою 100 на 100 метрів і висотою 27 метрів.
Багато це чи мало? Мабуть, це головне запитання, яке зараз цікавить мешканців міста. Безперечно, чимало. Але в гігантських обсягах Кременчуцького водосховища, яке становить приблизно 9 мільярдів тонн, подібний обсяг не може хоч скільки-небудь вплинути на екологію акваторії.
Багатьох, звичайно ж, цікавить, вище чи нижче за течією від міста сталося скидання. На щастя, нижче, і найближчий великий населений пункт на шляху скидання — Світловодськ, де, до речі, значно посилено заходи контролю води, але зміни її складу досі не виявлено, що опосередковано підтверджує наші висновки про те, що скидання це — в масштабах водосховища — досить мала величина.
ЩО ДАЛІ?
Стоки йдуть двома 700-міліметровими трубами, а третю, на якій і стався прорив, перекрито й вона обстежується фахівцями методом так званого шурфування. Вже відомо й перші результати дослідження. Труба, про яку йшлося, на протязі 1,5 кілометра (де й стався прорив), має серйозну корозію й вимагає капітального ремонту.
На думку фахівців, підвищену корозію саме цієї ділянки може бути пов’язано з рядом причин. Про деякі — вплив характеру грунтів, наявність так званих «пливунів» і фізичний знос — ми вже говорили. Але з’явилися й ще деякі доволі цікаві факти. Над колектором прокладено газопровід, що йде на асфальтний завод. Таке прокладання, до речі, категорично заборонено через можливу появу в трубопроводах так званих «блукаючих струмів», які, враховуючи безліч лужних і кислотних складових стоків і, навіть, без них, можуть призводити до прискореної корозії труб. Для такого спільного прокладення потрібні спеціальні станції катодного захисту, яких, природно, немає.
Друге — над трубами колектора прокладено високовольтний кабель, що також категорично заборонено. Через все ті ж таки струми. І ще — на поверхні на колекторі стоять гаражі, в тому числі й капітальні, що значно посилює тиск на труби й що також заборонено. Тож картина вимальовується дуже цікава. Якщо виявиться, що причина аварії — газопровід, кабель чи гаражі, то відразу виникає запитання, хто дозволив прокладання чи будівництво? Тут же постає й запитання, чия це територія — міста чи району і хто несе відповідальність за дозвільними візами будівництва цих об’єктів. Але поки що, звичайно, будь-які висновки робити рано.
У цей час на колекторі працює декілька комісій, починаючи з екологічної прокуратури й закінчуючи проектним інститутом, що спроектував колектор. Тут також працюють фахівці «Черкасигазу», «Обленерго» та «Азоту». За їхніми висновками й буде зроблено висновок про те, хто винен у аварії на колекторі й що з ним робити далі.
«Азот», до речі, оскільки нам відомо, готовий відремонтувати за свій рахунок 1,5-кілометровий відтинок труби. Безперечно, буде реконструйовано й весь колектор. Але якщо з’ясується, що справа у структурі грунтів, то в майбутньому, можливо, доведеться навіть перенести колектор у інше місце. Подалі від води. Скажімо туди, де зараз проходить колектор того ж «Азоту». Тут уже без грошей із резервного фонду Кабміну чи інших додаткових джерел фінансування не обійтися.
