Про початок мовлення телеканалу «Культура» «День» писав ще напередодні Нового року. Тоді, отримавши коментар від керівника «Укртелефільму», ми звернулися до Міністерства культури і мистецтв та у Держкомінформполітики, які свого часу активно заявили про підтримку ідеї подібного каналу. Але, на здивування, звістка про те, що канал вийде в ефір з першого дня 2002 року, виявився для цих двох відомств новиною. Тепер, за неповних два тижні щоденного двогодинного ефіру «Культури», в існування цього каналу повірили всі — навіть відчайдушні скептики. Публікуючи матеріал нашого постійного автора Юрія Іванова, при цьому віддаючи належне його погляду на стан речей і не у всьому погоджуючись з ним, ми пропонуємо висловитися на наших сторінках представникам і тих двох державних відомств, від яких безпосередньо залежить подальша доля «Культури». @AU Юрій ІВАНОВ, автор і режисер
Тихо і несподівано, у страшних пологових і міжвідомчих сутичках, на убогій солом’яній підстилці фінансування, в колисці найбільш далекого від прайм-тайму часу народився новий телеканал.
Все одно доводилося народжуватися — бо прихід новака в цей телесвіт був неминучим, як Новий рік, і чудовий, як саме Різдво з його світлом і надією. Це трапилося 01.01.2002 р.
Кинувши погляд на майже безпритульне культурне дитя, ми не могли не замислитися: чим воно відрізняється від своїх старших і численних колег? Чого на каналі немає і не передбачається, як у «інших телелюдей»?
У перегляненій тижневій програмі не вдалося виявити: мордобою, стрілянини і крові, наочних вправ з сексу, намиленого дона Педро, наших мужніх бандюг, серійних (серіальних) убивць, чарівних повій, Жириновського, Глоби, Поплавського, звалища партій і фракцій, монстрів, аналітиків — діючих або спостерігаючих за сутичкою, колективних пропагандистів і агітаторів... Тут узагалі наважилися обійтися без політики!
За профілем культури і мистецтва ми не побачили на каналі непорушне: попсу, знову — Поплавського і Вєрку. Із азартних змагань тут були відсутні — гра в очко, у «балду», а також гра з убогим народом і олігархами на великі мільйони, коли від відчаю ті, хто програв, ішли з далеких модних курортів у «Останні герої».
І раптом — удар! Глобальна відмінність: на нашій «Культурі» не було реклами. Жодної. Ні хорошої, ні поганої, ні цілющої, ні обтяжливої. (І це тоді, коли реклама за об’ємом скоро випередить власне передачі!). Немає! Навіть «Nemiroff», який у всьому світі» — тут відсутній. Скандал. Немає жодної прокладки у кадрі, жодного миючого засобу. Це схоже на рекламно-фінансове самогубство!
Чи знаєте ви, що у світі існує лише декілька безрекламних і чистих просвітницьких каналів? Найближчим є російський канал «Культура» (краще, що зробив на державні кошти Борис Єльцин). Дражнилка для нашого керівництва та інтелігентів, які залишилися. Україна має шанс увійти зі своїм культурним каналом у першу п’ятірку — слідом за німецько-французьким «Арте», американським каналом «Діскавері», росіянами.
Шанси малі, важкі і навіть неймовірні, якщо пригадати трагічно неперервну історію перетворення студії «Укртелефільм» в Український канал «Культура».
… Пунктирно. Жила і працювала собі у Києві на Русанівці студія «Укртелефільм». Знімала чималу продукцію, яку показувало УТ. Потім перестало показувати і платити — обидві організації почали розорятися. Особливо «Телефільм». Аж до крадіжки майна, руйнування виробничих площ, яких у старі часи встигли побудувати чимало. Аж до відключення (за несплату) світла й тепла у приміщеннях, де сиділи голодні й холодні співробітники.
І тоді був призначений на руїни студії черговим генеральним директором енергійний режисер Олег Бійма. Несподівано для всіх «Укртелефільм» воскрес і запрацював. Та ще й захотів стати (яке нахабство!) на своїй же базі Українським каналом «Культура», враховуючи свій технічний і творчий потенціал, а також зняту поколіннями кіно-, телевізійників безцінну колекцію — архів нашої і зарубіжної культури («День» неодноразово писав про це).
Коли запахло бюджетними і спонсорськими коштами, бажання очолити канал виникло і серед інших державних і громадських організацій. Особливо наполегливо попрацювало у цьому відношенні Міністерство культури і мистецтв, яке, як відомо, маючи також студії, що збідніли, і таких же бідних майстрів кіно (крім кількох класиків) — до телебачення має опосередкований стосунок.
Однак у складній боротьбі за свою «Культуру» Міністерство вирішило вирвати у держави бюджетні гроші, а також солідну допомогу серйозних бізнес-структур.
Справа залишалася благородною, але незабаром «відвалили» від неї фінансові та меценатні кола, незважаючи на всю свою любов до культури. Департамент кіно Міністерства все ж продовжував боротися за свій «окремий проект», незважаючи на всі заклики до об’єднання зусиль.
А у телефільмівському таборі чудеса розвивалися: виробництво продукції для майбутнього каналу зростало, ще не показані програми отримували призи на фестивалях, упорядковувався архівний Фонд, окремий цикл за держзамовленням було показано в ефірі — і небезуспішно.
Своя ж рідна НТКУ (з колишнім керівництвом) і свій же державний Комітет інформполітики стали люто ненавидіти цей непотрібний хід до «Культури». Телефільмівцям не платили не тільки борги, але й саму зарплату. На сьогоднішній день наївні і полум’яні ентузіасти (та їхні сім’ї) не отримують зарплату (на відміну від керівників апарату Держкомітету) вже на протязі семи місяців.
Але Держінформполітика завжди тісно працювала і листувалася з телефільмівцями. Вимагала і погоджувала плани (а де кошти під них?). Просила повідомляти регулярно — яка техніка для переобладнання потрібна? Які невідкладні потреби? Нуль фінансування! Без урахування цього маленького факту присилалися комісії для перевірки документів співробітників. Не знаходили тільки ані недоліків, ані належних грошей людям у касі студії. Звідки?!
Найсерйознішим докором звучало: чому це ваш гендиректор і режисер О. Бійма так занадто багато (і безкоштовно) знімає?!
Не тільки він, але й уся його команда, технічні і творчі співробітники, як ненормальні, продовжували працювати, готуючи грунт для майбутнього каналу. Заробляли на послугах (особлива вдячність «Інтеру») — хоч би на виробництво?..
Однак новорічний і різдвяний сюрприз відбувся! І, знову-таки, кадри вирішили все. Так, доручення Президента стосовно відкриття Українського каналу «Культура» були. Але треба було, щоб змінився старий керівник НТКУ і прийшов новий. Він, хоч і зараз не може фінансово допомогти, але зробив чимало: дав ефір і час у своєму господарстві для такого почину та взяв шефство над новим каналом. А команда О. Бійми була готова своїми резервами до включення в Ефір.
Тепер про найголовніше. Про представлений продукт. Що за вигляд у новонародженого? Які його форми і зміст? Уже дізналися — чого у ньому немає. Важливіше — що у ньому є та вгадується на майбутнє. Об’єктивно, за можливостями...
Усе на будь-якому ТБ починається і продовжується дикторами. І рідко бувають диктори хорошими акторами. А тут — будь ласка. Упевнено і мажорно програму ведуть і вже відомі українські актори: Олексій Богданович, Олена Єременко, Світлана Прус, Тетяна Олексієнко, Олексій Вертинський... Є шарм, внутрішня свобода, чиста українська мова, дикція. І роблять диктори-актори цю незвичайну роботу з бажанням і задоволенням — це помітно. З хорошої режисерської подачі веде свій авторський цикл «Ймовірності» відданий образотворчому мистецтву Дмитро Горбачов.
І якщо Україна — це пісня, то звучить на каналі цілий океан різноманітної і хорошої музики. Від нинішніх вундеркіндів і популярних співаків до глибин класики. Що заповідалося І. Козловським дітям його рідної Мар’янівки, України, — з’ясовується у фільмі В. Василенка... З архівів початку 60-х витягуються диво-виступи наших майстрів у молоді роки свої. І тепер «як дорогоцінним винам» знову «настає власний час». Слухайте і дивіться, вже в поколіннях, як співають у розквіті: Д. Гнатюк, Є. Мірошниченко, А. Солов’яненко, Н. Матвієнко, Г. Ципола, К. Огнєвой, Є. Колесник, С. Ротару, А. Кочерга, В. Івасюк, В. Зінкевич, Л. Прохорова. Їхні композитори, поети, чудові музичні колективи. Ефект вражаючий. Хочеться знову аплодувати.
Чудове документальне кіно в циклі «Парад-алле!» Г. Шкляревського (зі своїми помічниками-студентами) додає добрих почуттів у фільмі про дідуся Золло, і справжня проблема виникає в іншому фільмі: що буде, якщо наш цирк поїде назавжди?
Історія культури стукає до нас у просвітницьких, дослідницьких програмах про пошук автора Слова, біографію і нові роботи Львівського оперного, звершення Острозької академії, про пам’ятники і зустрічі на Кримській землі, біля Артеку.
У різних формах виконано портрети та історії таких несхожих творців: В.Некрасов, Р.Кириченко, М.Стороженко.
Програми нового каналу несхожі між собою і частенько відрізняються від стандартної телепродукціі. Чим? Підходами і рішеннями. Хіба секрет, що сенсаційні «нові формати» часом не мають ні форми, ні жанру, ні змісту.
Поговоримо професійно про професіоналізм. По-моєму, найбільш яскравими, вищою мірою професійними речами в тижневій програмі українського каналу «Культура» є дві. Прем’єра чудового початківця режисера А.Пугач «Цвіт папороті» — за сюжетом, фантазією, цілісністю і таємничістю — найбанальнішої теми кольорів. Другий подарунок — від Олега Бійми. Уже в жанрі музичного фільму-ревю «Львівських кав’ярень чарівність» демонструється витонченість і виразність стилю, уміння спостерігати і ставити музику. Залишено «за кадром» багатьох творців усього лише тижневої програми нового каналу. Винен, але не можу приховати і своєї скромної участі та пристрасті до новонароджених передач, які мені подобаються. І тому говорю, як у старовину, назвою свого циклу — «Привіт із Києва!». Усім культурним і розбірливим телеглядачам. Привіт! З надією на майбутнє!..
Тепер «про місце і час» конкретно. Поки український канал «Культура» функціонує на УТ-2 шість разів на тиждень — з 11 до 13 години . Ще раз привіт усім, хто цікавиться!..
