Рік України в Російській Федерації помпезно відкрито 29 листопада у Кремлівському палаці Фестивалем мистецтв України. З цього приводу з Києва до Москви спецпоїздом прибула велика делегація (550 чоловік). За старою доброю традицією нас зустрічали під звуки духового оркестру, щоправда, мітингу, полум’яних промов та хліба з сіллю не було. Ось тільки в готелях нас у такій кількості наче й не чекали, і поселення зайняло близько трьох годин. Багатьом артистам довелося відправитися на репетиції, так і не відпочивши з дороги.
Дорогою ми не бачили афіш концерту. Тому вдень, скориставшись паузою, я провела на Арбаті бліц-опитування. Місце вибрала досить жваве: центр міста, поруч Український культурний центр. Цікавилася двома питаннями: чи знають про ініціативу президента Володимира Путіна провести в Росії рік України і про концерт в Кремлівському палаці. На жаль, про рік України дещо чули тільки троє, а про фестиваль і концерт — лише один з тридцяти опитаних. Причому він виявився представником української діаспори в Москві.
ЗАКУЛІСНІ ПРИСТРАСТІ
Про те, що виступ наших артистів — справа політичної важливості, стало зрозуміло через пильну увагу та опіку міністрів культури Росії та України — Михайла Швидкого та Юрія Богуцького, що були присутні на всіх репетиціях. Програму особисто затверджував і коректував віце-прем’єр Володимир Семиноженко. До концерту готувалися особливо ретельно, чекаючи, що його відвідають глави держав СНД, яки прибули на саміт з нагоди 10-річного ювілею Співдружності (насправді ж на ньому з високих гостей були тільки В. Путін та Л. Кучма з дружинами). Саме ця обставина внесла певну частку нервозності у проведення фестивалю. Боячись терористичних провокацій, було вжито особливих заходів безпеки. Навіть акредитованим журналістам, що мали по два спецпропуски із загадковою буквою «Ю», довелося зіткнутися з масою перешкод. Фотографувати та робити телезйомку дозволили лише кілька хвилин. Ніякі домовленості на вартових порядку не діяли. За дві години до початку програми ведучим вечора Оксані Антонюк, Тетяні Давиденко та Василеві Ілащуку передали «ЦВ»: оголошувати номери російською. Довелося спішно переписувати сценарій та підводки. Спочатку планувалося, що концерт відбудеться у двох відділеннях, і він був розрахований на 2,5 години. Але в результаті його зменшили до 1,5 години, без перерви, вiд чого, треба визнати, видовище анiтрохи не втратило.
Промови виголошували президенти Росії та України. Леонід Данилович Кучма підкреслив, що «рік України вийде далеко за рамки тільки культурних заходів, а торкнеться всіх дiлянок спільної співпраці». Зокрема, він сказав, що на Заході нам докоряють, що дружимо тільки з Росією, а в Росії навпаки — що повернені на Захід. Ця суперечка нагадує дискусію, що важливіше для будинку: дах чи фундамент. Важливо і те, й інше. Але найголовніше — Україна повинна дружити з усіма. Він запропонував розвинути ініціативу Володимира Володимировича Путіна — щоб 2003 рік став роком Російської Федерації в Україні.
Потім на одній сцені виступали українські та російські колективи. Усього було задіяно 700 чоловік: ансамбль танцю ім. П.Вірського, хор ім. Г.Вірьовки, Російський симфонічний оркестр, Оркестр народних інструментів України, Показовий оркестр Міноборони РФ, солісти Національної опери України Дмитро Гнатюк і Марія Стеф’юк, актор московського театру ім. Вахтангова Василь Лановий, естрадні зірки Софія Ротару і Василь Зінкевич. Заради цього концерту наш прославлений бас Валентин Пивоваров, який нині працює за контрактом у вiдомих оперних театрах Європи, приїхав з Відня. Яскравий номер «Бал у Штрауса» поставив спеціально для фестивалю знаменитий балетмейстер Валерій Ковтун (який нині мешкає і працює в Японії). Його виконали солісти балету Національної опери України Олена Філіп’єва, Леонід Сарафанов, Андрій Гура та учні Київського хореографічного училища.
У розпал гала-концерту до пульта підійшли представники адміністрації російського президента з вимогою рівно о 19.00 опустити завісу та оголосити перерву. Інакше президенти встануть і підуть. З цієї хвилини почався відлік уже за секундоміром. Винятків нікому не робили — всі виступали з одним номером. Софія Ротару, виконавши «Червону руту», квіти отримувала вже за лаштунками. Проте глядачі навіть не здогадувалися про ту нервозність, яка панувала за сценою, i якої цiлком можливо було уникнути ще на стадiї пiдготовки концерту. Тепло приймали всіх артистів, а коли прозвучало шевченківське «Реве та стогне Дніпр широкий», весь зал піднявся.
ТАЛАНТИ ТА ШАНУВАЛЬНИКИ
Після концерту з’ясувалося, що президенти запізнювалися на зустріч з Борисом Єльциним. Тому дізнатися, хто конкретно найбільше сподобався почесним гостям, не вдалося. Але судячи з того, що презент від Путіна — швейцарський годинник — отримали артисти квартету «Гетьман», то саме їх виділив російський президент. Як зізналися артисти, влітку вони виступали у Форосі з великою програмою. Саме там уперше їх почув глава російської держави і, схоже, запам’ятав.
Що ж до програми, показаної в Москві, то багато в чому вона була традиційною. У Бориса Шарварка багаторічний досвід постановки офіційних концертів. Обов’язково фольклор, класика та популярна музика. Як кажуть москвичі, вони практично таких програм не бачать, оскільки на їхніх торжествах ставку роблять на естрадних зірок, а не на різножанровість.
Серед публіки було багато дипломатів, політиків та діячів культури і мистецтва двох країн. Зокрема, екс-посол РФ в Україні Юрій Дубінін підкреслив, що «нам вже недостатньо днів, тижнів і місячників. Потрібні роки тісної співпраці між нашими країнами. У «Президент-готелі» був презентований двотомник дипломатичних документів угод України та Росії за останнє десятиріччя, що стало вже нашою спільною історією». За словами дипломата, концерт у Кремлівському палаці показав, наскільки багата на таланти українська земля. Серед глядачів був і Петро Демічев, який у 70 — 80-х роках був міністром культури Радянського Союзу. Він поздоровив своїх улюбленців Дмитра Гнатюка й Марію Стеф’юк з прекрасним виступом. Найбільше запитань після концерту було до Софії Ротару, але співачка лаконічно відповіла: «Якщо співаєш від усього серця, то переклад не потрібен. Є пісні, перевірені часом. Одна з них — івасюкiвська «Червона рута». У середині грудня Софія Михайлівна на цій сцені покаже свою нову сольну програму. І тому ділитися планами перед журналістами не стала, щоб не зурочити.
А ЩО ДАЛІ?
Після концерту членам нашої делегації довелося більше двох годин чекати автобусів. Гаразд, ми — люди дорослі. Можемо і потерпіти. Але ж у програмі брали участь і діти — учні хореографічної школи при ансамблі ім. П. Вірського і народний ансамбль танцю України дитячо- юнацької хореографічної студії «Щасливе дитинство» Дніпровського району м. Києва. Вночі на вокзалі нас вже не проводжали під музику маршів.
А що ж далі? Далі будуть гастролі у Санкт-Петербурзі, Архангельську, Тюмені. Нині спільно з міністерствами культур обох країн розробляється сім маршрутів 50 — 70 містами та селищами Росії. А в кінці наступного року відбудеться фінальний концерт майстрів мистецтв. І будемо готуватися до зустрічі росіян з культдесантом у відповідь в 2003 році.
