Кабінетний вчений і воїн за натурою

Кожної осені в Україні відзначають криваві події перших місяців окупації Києва Третім Рейхом — трагедію Бабиного Яру, планомірне, спрямоване «на остаточне вирішення проблеми» винищення євреїв. Люди, які народилися після війни, тепер, через десятиліття, іноді запитують: «Чому так вийшло, що жертви слухняно, без опору пішли на смерть?» Запитання нерідко має легкий присмак звинувачення, впевненості, що «інші» люди обов’язково поводилися б за подібних обставин інакше. У таких випадках я чомусь завжди згадую ім’я Марка Блока, відомого французького історика, дарма що він не має нічого спільного з Києвом, із Україною.

Марк Блок народився 115 років тому у французькому місті Ліоні, в єврейській родині; батько його був науковцем, університетським професором. Марк Блок вважав, що саме завдяки впливу батька він став істориком; він також вельми пишався тим, що його прадід був солдатом революційної армії 1793 року, захисником Франції і Свободи. З того часу сім’я зберігала вірність республікансько-патріотичній традиції, відзначалася патріотизмом, а ще — схильністю до історичних досліджень; улюбленою книгою дітей незмінно були «Порівняльні життєписи» Плутарха. А щодо національності, то про це Блок сказав — вже під час окупації Франції Німеччиною — так: «Я єврей, але не бачу в цьому причини ні для гордині, ні для сорому. Своє походження відстоюю тільки в одному випадку — перед обличчям антисемітизму».

Перед Першою світовою війною Блок навчався у паризькій нормальній школі та студіював у кількох університетах Німеччини, зробив перші кроки на шляху наукових історичних досліджень. Після початку війни був мобілізований, опинився в окопах, воював, дослужившись до чину капітана й отримавши кілька бойових нагород. 20 — 30-тi роки, два мирнi десятиліття між війнами, було відведено Марку Блоку для спокійної наукової кар’єри. Він активно займається дослідженням історії Середніх віків; стає професором економічної історії Сорбонни; видає численні роботи, серед яких — «Королі-чудотворці», «Феодальне суспільство», «Королі і серви» та ін. 1929 року разом зi своїм другом і однодумцем Люсьєном Февром Блок почав видавати часопис «Аннали економічної і соціальної історії». Видання мало неабиякий вплив на традиції історичного дослідження не тільки у Франції, але й у світі. Видавці «Анналів» поставили перед собою амбітну мету — зламати застарілі підходи до вивчення минулого, удосконалити новими підходами і методами «ремесло історика», довести, що минуле — то не річ у собі і не набір окремих подій і фактів, а дійсно пізнаваний феномен.

Цей «золотий період» життя професора Марка Блока — творчої праці, педагогічної активності, щасливого сімейного життя (дружина Блока стала його науковим секретарем і помічницею; в сім’ї було шестеро дітей) — закінчився 1939 року з початком Другої світової війни. Капітана Блока було мобілізовано до армії; він надзвичайно гостро пережив розгром французької армії 1940 року та її евакуацію на Британські острови, звідки він невдовзі повернувся. Блок тоді писав: «Я належу до покоління з нечистим сумлінням; нехай наші діти пробачать нам кров на наших руках, кров французів.»

Коли я дивлюсь по ТБ кадри старої кінохроніки, в якій зафіксовано трагічний для всіх французів момент «урочистого вступу переможної армії Третього Рейху до Парижа», то завжди здається, що на тротуарах серед натовпу, пригніченого горем і соромом поразки, серед старих чоловіків, по щоках яких течуть сльози, я впiзнаю Марка Блока.

Блок не тільки переживав події того часу, але й аналізував, як вчений, причини поразки, намагався вплинути на події своїми науково- публіцистичними творами. У книзі «Дивовижна поразка» (1940 р.) автор безжально звинувачує воєнне французьке «командування старих», «політичну й військову геронтократію» країни, які так і не зрозуміли різницю між Першою і Другою війнами, виявилися абсолютно безпорадними перед натиском сучасної воєнної машини Німеччини, не врахували уроки попередньої воєнної поразки 1871 року. Блок написав навіть сатиричну поему, в якій висміяв невдаху-генерала, під командуванням якого він служив. Професору Блоку були, однак, очевидними й більш глибокі причини поразки Франції — гнилість уряду, певна інертність вiдсталiсть французів, соціальні протистояння у суспільстві. Під час воєнних років Блока особливо засмучувала та принизлива, з його точки зору, обставина, що французи не змогли справитися з ворогом самостійно, мали покладатися на допомогу союзників. Він був переконаний, що «відродження країни неможливе без самопожертв, без зусиль самих французів».

Коли Блок повернувся до окупованої Франції, то з’ясувалося, що Сорбонна для «неарійця» закрита, його персональна наукова бібліотека реквізована окупаційною владою, а друкуватися або видавати свій журнал під власним ім’ям неможливо. У той час Блок отримав кілька запрошень переселитися разом із родиною за кордон, до Сполучених Штатів — колеги хотіли врятувати видатного вченого від переслідувань, забезпечити йому можливість спокійно продовжити дослідження, писати книги, навчати студентів, — за океаном. Тоді емігрували до Штатів або в інші безпечні країни сотні європейських вчених, письменників, акторів.

Марк Блок вирішив інакше — кабінетний вчений, заглиблений у проблеми далекого середньовіччя, вступив до лав підпільного французького Опору. Як пише російський історик Гуревич, «Блок, який переживав трагедію Франції, «приниження свого народу», як свої власні, не міг не втрутитися у хід подій, не взяти в них активну участь. Невдовзі він стає одним із керівників руху Опору в Ліоні, у своєму рідному місті. На той час Марку Блоку було майже 60 років, здоров’я його було підірване двома воєнними кампаніями, він був батьком великої родини. Товариші Блока по підпільній роботі не знали, що «цей старий» в окулярах був вченим, професором, автором наукових книг, однак дуже поважали його — за мужність, а також за організованість і спокій у найбільш небезпечних ситуаціях. Один молодий офіцер, спостерігаючи поведінку Блока під час бомбардування, сказав йому: «Є чимало професійних військових, які ніколи не стануть воїнами; але є цивільні люди, воїни за натурою. Ось ви — воїн». Блок, втім, вважав, що «звичка до наукових пошуків готує людину до того, щоб прийняти виклик долі». Блок воював не тільки зброєю, але також пером. Широковідомим у Франції став, зокрема, його в’їдливий памфлет «Доктор Геббельс аналізує психологію німецького народу».

Навесні 1944 року Марк Блок був заарештований гестапо й гідно пройшов через пекло допитів. 16 червня його розстріляли. Останні слова його заповіту були: «Я вмираю, як жив — добрим французом». Дружина Блока, також учасниця Опору, померла через кілька тижнів після смерті чоловіка. Люсьєн Февр написав про неї: «Всі, хто знав і любив Марка Блока, цінили її за надзвичайно ніжне піклування про нього і дітей, за самовідданий труд як його секретаря і помічниці. Вона померла за ту саму справу, що і її чоловік, і з тою самою вірою у Францію».

Протягом останніх років свого життя, в армії та підпіллі, Марк Блок працював над своєю останньою науковою працею «Апологія історії або ремесло історика», яку він присвятив «пам’яті моєї матері-друга». Сам він писав про свою роботу: «Серед страшних страждань і тривог, особистих і суспільних, я намагався, працюючи над книгою, знайти трохи душевного спокою». У передмові, звертаючись до свого друга Люсьєна Февра, автор написав: «Довгий час ми з вами боролися за те, щоб історія була більш широкою і гуманною. Тепер, коли я це пишу, наша справа підлягає небезпеці. Не з нашої вини — ми тимчасово переможені несправедливою долею». І продовжує: «В області духовного життя, не менш ніж у будь-якій іншій, страх перед відповідальністю ні до чого гарного не приводить... Хоча деякі і вважають, що ставити перед собою важливі запитання вельми корисно, але відповідати на них буває дуже небезпечно».

Свою останню наукову книгу Марк Блок не встиг закінчити, а писав він її в умовах, в яких майже ніколи не працюють вчені. Він не мав у своєму розпорядженні ні бібліотеки, ні свого архіву, ні довідників. Власне, кі роки святкували Воскресіння Христове два рази на рік. Важливо також розуміти, що звані круглі числа абсолютно нічого не говорили людинi неписьменній, незнайомій із числами та цифрами. Страшного Суду очікували постійно, але тільки згідно з прикметами: «Коли Благовіщення співпаде зі Страсною п’ятницею», «Коли буде зруйновано Гроб Господень», «Коли в сонячний день стане темно, як вночі» тощо.

Блок вважав, що дуже помиляються ті вчені, які звертають увагу тільки на так звану раціональну свідомість людей минулого: «Читаючи деякі історичні твори, можна подумати, що людство завжди складали логічно діючi особистості, для яких були ясними всі причини їхніх вчинків». У науковій практиці історику часто доводиться стикатися з уявленнями, зi вчинками, які не узгоджуються з будь-якою логікою.

Але не справа історика, переконаний Блок, засуджувати людей, які жили і діяли в минулому. Ось його роздуми з цього приводу: «Яке завдання історика — судити чи розуміти? Історик здавна має славу якогось судді підземного царства, Царства мертвих; судді, який зобов’язаний хвалити або засуджувати загиблих ції, норми поведінки. Коли від різноманітності суспільних фактів минулого Блок переходить до синтезу, то отримує в результаті єдність — колективну свідомість людей тої чи іншої епохи, їхній світогляд, вірування, стиль мислення, соціальні й етичні цінності. Іншими словами, формував «Картину світу» в свідомості людей того чи іншого періоду чи країни. А відтворивши модель колективної психології певного періоду, можна правильно розуміти мотиви поведінки окремої людини. Результати іноді виходять абсолютно ірраціональними, якщо оцінювати їх за сучасними мірками.

Ось один невеликий епізод з роботи Марка Блока «Феодальне суспільство». Пишучи про середньовічних мешканців Західної Європи, історик характеризує їх так: «Ці люди були іграшками багатьох стихійних сил, хибних уявлень, забобонів. Через те, між іншим, що до ХIV століття вони не вміли як слід вимірювати час ...» І наводить, серед інших, таку сценку «з натури». Одного разу певний рицар не явився у призначений час (о 9-й годині) на судовий поєдинок. Його супротивник скористався цією обставиною і заявив законну претензію на визнання себе переможцем. Судне мав під руками нічого, окрім паперу та ручки. Був також позбавлений можливості спілкуватися із колегами-друзями. Книга, між тим, свідчить про феноменальну ерудицію автора, наповнена науковою премудрістю, — цитатами, посиланнями на десятки творів та авторів, починаючи з античності й до сучасників автора. З останніми він дискутує, наводячи великі витяги з їхніх творів. «Апологія історії» вперше видана — у такому вигляді, у якому її залишив автор — 1949 року. Видана стараннями Люсьєна Февра, якого Марк Блок вважав майже своїм співавтором і у посвяті до книги шляхетно зазначив: «Серед ідей, які я маю наміри відстоювати, не одна йде прямо від вас. Про багатьох інших я й сам, по совісті, не знаю, ваші вони, чи мої, або належать нам обом».

Блок вивчав минулі часи не на підставі аналізу думок та вчинків окремих особистостей (королів, полководців, письменників, князів церкви), а шукав і досліджував ознаки, сліди суспільної свідомості того часу. Тим він відрізняється від багатьох стародавніх і сучасних істориків, які тисячоліттями займалися історією держави з її діячами і героями, а не загалу. Блок завжди намагався зрозуміти психологію, менталітет людей, які жили сотні років тому. «Найбільшим гріхом» вченого, на думку Блока, є схильність приписувати людям іншого часу, іншої культури не властиві їм уявлення, емоційні реакді не заперечували, — це було за правилами. Але як знати, що дев’ята година вже дійсно минула? Судді почали радитися, дивитися на сонце, згадувати різні ознаки, а потім послали за настоятелем монастиря — духовні особи краще орієнтувалися у часі через звичку до богослужебної періодичності. Кінець кінцем, проголосували за те, що призначена година таки минула і визначили переможця. Така історія. Блок твердить, що середньовічні люди взагалі були глибоко байдужі до часу, про що свідчать численні історичні документи, — або датовані цілком свавільно, або зовсім без дат. Навіть коли йшлося про народження членів королівських сімей. «Туман огортав не тільки часові відтинки, але й взагалі сферу чисел. Смак до точності та повага до чисел були абсолютно невластиві людям середньовіччя.» Дивуватися нічого — всього кілька століть тому більшість населення Європи, включно з князями та королями, була неписьменною, більше того — ставилася чи не вороже до екзотичного мистецтва письма. Марк Блок наводить презирливий вислів: «Яким завгодно пером можна писати що завгодно».

Інший приклад. Наприкінці першого тисячоліття очікування Кінця світу тільки тому не стало епідемічним явищем, що кожна країна, кожен народ рахували час по-своєму, зi своїми точками відліку за своїми календарями. Серед них траплялися такі календарі, згідно з якими в деягероїв. Але чи ми настільки впевнені у собі, щоб сонм наших предків поділити на праведників і злодіїв? Чи це не дурниця — абсолютизувати критерії свого власного часу, свого покоління чи партії і прикладати їх до, скажімо, діячів римської епохи або середньовіччя? Це тим більш небезпечно і ненауково, що звичка судити, як правило, відбиває охоту розуміти, пояснювати. Наскільки простіше виступати «за» чи «проти» Мартіна Лютера, ніж розуміти його душу, його час, його сучасників».

Закінчимо словами Марка Блока із його останньої — незавершеної — книги «Апологія історії або ремесло історика»: «На відміну від інших, наша цивілізація завжди спиралася на свою пам’ять. Цьому сприяло все — як антична, так і християнська спадщина. Адже християнство — то релігія істориків. Інші релігійні системи засновували свої вірування і ритуали на міфології, яка майже не підвладна людському часові. У християн же священними книгами є книги історичні; християни відзначають хронологічні події священної історії, а також події з історії церкви, із житій святих. Доля людства — від гріхопадіння до Страшного Суду — відбивається у християнській свідомості як довга мандрівка у часі. Може, через те віковічна схильність, подібна до інстинкту, заставляє нас вимагати від історії, щоб вона слугувала керівником наших дій».