Зустріч президента Путіна з президентом Бушем у Техасі продемонструвала, що взаємовідносини двох великих держав перейшли на новий рівень. Однак це ще не означає, що питання розширення НАТО вже вирішено.
Впродовж багатьох століть для того, щоб вижити, малі народи прагнули знайти відповідне місце у світовому порядку. Самотність у політиці неминуче призводила до біди. Нині пріоритетом зовнішньої політики Естонії стало забезпечення суверенітету за рахунок альянсу з державами, котрі мають схожий світогляд.
Протягом 20 століття Естонія намагалася досягнути цієї мети, але, на жаль, без особливого успіху. Наша спроба уникнути конфлікту з Радянським Союзом до початку Другої світової війни виявилася дорогою помилкою, яка призвела до десятиріч окупації, втрати тисяч життів та затримки в економічному розвитку.
Десять років тому ми скористалися шансом, щоб відновити свою незалежність. Естонії не довелося довго розмірковувати над можливостями вибору, які стояли перед країною. Відчуття приналежності до Європи, Західної цивілізації завжди домінувало в естонській свідомості. Таким чином, пріоритети нашої зовнішньої політики, пов’язані з членством в ЄС та НАТО є природним вибором.
Дійсно, членство в ЄС та НАТО — цілі, які доповнюють, але не суперечать одна одній. Як зазначив Генеральний секретар НАТО лорд Робертсон: ЄС та НАТО — «дві половинки одного горіха». Відсутність наших країн серед членів цих організацій стало результатом пакту Молотова — Ріббентропа (тобто пакту Гітлер — Сталін), підписаного у 1939 році, та окупації країн Балтії Радянським Союзом. Це ніколи не було вільним вибором естонського народу. Якби історія розвивалася по-іншому, ми, можливо, були б серед перших членів обох структур.
Проте наше бажання вступити до НАТО викликає невдоволення. Чому балтійські країни прагнуть вступити до Північноатлантичного Союзу? Головною причиною, насправді, є той самий факт, чому жоден з сьогоднішніх членів Альянсу ніколи не хотів залишити цю організацію — НАТО — це наріжний камінь їхньої безпеки.
Хоча на сьогодні всі країни Балтії інтегровані до міжнародного співтовариства, наша безпека як і раніше залишається причиною занепокоєння. Тому ми прагнемо посилити безпеку і стабільність в регіоні та вважаємо, що НАТО є ефективною структурою, здатною максимально забезпечити це. Крім забезпечення безпеки, НАТО є й економічною категорією. Членство у НАТО поліпшить показник ризику Естонії серед інвесторів, подібно до того, як це сталося у Польщі, Угорщині та в Чеській Республіці, коли вони вступили до Альянсу.
Не дивлячись на ці вигоди, дехто заперечує, що розширення НАТО у Прибалтику проведе нові кордони, котрі розділять Європу. Але такий підхід має на увазі, що старі кордони повинні залишатися на своїх місцях. Більше того, ніяких кордонів не проводиться. Членство у НАТО — це вільний вибір держав, якi прагнуть стати членами, та чинних членів — приймати нових союзників. Ніхто не може заборонити суверенним державам прагнути стати членами Альянсу.
Проте скептики стверджують, що членство у НАТО не є обов’язковим, що майбутнє членство в ЄС є достатнім. Звичайно, ЄС забезпечує певну міру стабільності. Однак ЄС не забезпечує колективної безпеки. Оскільки багато членів ЄС є одночасно й членами НАТО, будь-яка загроза безпеці для ЄС в обов’язковому порядку залучить і НАТО. Таким чином, вступ до обох організацій призведе до посилення безпеки та забезпечить прозорість.
Друга можливість, пропонована країнам Балтії замість членства у НАТО — це позиція нейтральної країни, подібно до Фінляндії та Швеції. Але у сьогоднішній Європі нейтралітету в традиційному значенні не існує. Дійсно, відносно кого ми повинні зберігати нейтралітет? За такого примусового нейтралітету країни Балтії ризикують стати санітарним кордоном — територією потенційно спірною або нейтральною смугою, до якої країни Балтії будуть віднесені всупереч їхній волі.
Лунають голоси, котрі стверджують, що у разі, якщо позиція нейтралітету та членство в ЄС не стануть життєздатними варіантами забезпечення безпеки, ми повинні шукати гарантії, які не включають у себе участь в НАТО. На перший погляд, це звучить багатообіцяюче і навіть припускає безкоштовну участь у структурах безпеки. Однак подібні гарантії призведуть до того, що країни Балтії стануть об’єктами, замість того, що б стати суб’єктами міжнародних відносин.
Як історик, я хотів би застерегти від небезпеки, яка існує в подібних відносинах. У минулому столітті Естонія вірила гарантіям безпеки, Фінляндія — ні. Фінляндія програла криваву війну з Радянським Союзом, але зберегла незалежність. Ми вибрали мир, але втратили суверенітет. Порівнюючи людські втрати Фінляндії та Естонії протягом 20 століття, стає зрозумілим, що прагнення уникнути конфлікту та прийняття гарантій на папері привело Естонію до великих втрат в процентному відношенні.
Ось чому наша віра у колективну безпеку є такою міцною; ось чому ми усвідомлюємо необхідність бути не тільки споживачами безпеки, але й одночасно забезпечувати її. Ось вже кілька років Естонія є учасницею різних миротворчих місій, і хоча наша участь невелика в кількісному відношенні, в процентному обчисленні вона є вищою, ніж у більшості країн. Таким чином, ми є частиною системи, що забезпечує безпеку навіть до того, як стали її «споживачами».
Однак якщо відповідь на запитання, чи повинні країни Балтії стати членами НАТО отримано ствердну, залишається запитання, «коли» це має статися. Зустріч керівників країн НАТО у Празі в лютому наступного року стане вирішальним моментом. Дехто вважає, що таке спірне питання має бути зняте з порядку денного. Даний підхід здається прагматичним. Проте таке ставлення є подібним до відкладання відвідування зубного лікаря. Проблеми лише погіршаться.
Членство у НАТО стало одним з головних суверенних рішень нації. На нього не може бути накладене вето третіми країнами або геополітичними чинниками. Позбавити якусь країну свободи вибору своїх альянсів на основі географії та історії призведе до створення вакууму безпеки. А це означає, що в Європі з’явиться зона нестабільності.
Розширення НАТО в країни Балтії вимагатиме від членів Альянсу рішучості та політичної волі. З нашого боку це означає виконання «домашніх завдань», щоб підготуватися до прийому в члени НАТО. Ставши членами Альянсу, країни Балтії будуть живим свідченням того, що НАТО не є прихильником війни та агресором, але поборником миру, демократії та стабільності.
