Техаська зустріч президентів Росії та Сполучених Штатів породжує чимало очікувань: як це звичайно буває, ліберали чекають взаєморозуміння у відносинах Москви та Вашингтона, а лідери російських лівих та «патріотів» застерігають президента від «продажу Росії». Проте і до шанхайської зустрічі подібні очікування і побоювання існували. Варто нагадати, що тоді російсько-американські відносини було прийнято описувати виключно у захоплених виразах, кажучи про те, що нарешті Москва та Вашингтон через загальну небезпеку згуртувалися у протистоянні бен Ладену. Президент Джордж Буш заявив, що холодну війну тепер вже напевно закінчено, в штаб-квартирі НАТО у Брюсселі після переговорів Володимира Путіна та Джорджа Робертсона «кричали женщины «ура» и в воздух чепчики бросали»…
Після Шанхая, коли Путін знову заявив про незмінність позицій щодо ПРО, а потім поїхав у Душанбе грати роль господаря Азії, що дарує Афганістан Бурхануддіну Раббані, спостерігачі писали, що «медовий місяць» у російсько-американському діалозі закінчився, Росія так і не відчула всього масштабу можливої трагедії, переслідує свої інтереси і не хоче йти на поступки… Але після нещодавнього візиту до Москви американського міністра оборони Дональда Рамсфелда його російський колега Сергій Іванов зробив заяву, що підводить підсумок не тільки цього раунду російсько-американських консультацій, але й багатомісячних дискусій про цінність договору ПРО 1972 року. Сергій Іванов зазначив, що готовий частково погодитися з думкою свого американського колеги про те, що ця угода є реліктом холодної війни. Щоправда, російський міністр тут же обмовився, що таких «реліктових» угод у російсько-американському діалозі достатньо, навіть НАТО зарахував до числа реліктів. Але важлива, звичайно, не ця утішаюча фраза. Стала очевидною тактика Москви — заявляти про неприйнятність тих або інших кроків, торгуватися з Вашингтоном до неможливості, а вже потім погоджуватися з пропозиціями Сполучених Штатів в обмін на важливі для Росії поступки. Адже й після заяви Іванова Путін висловлювався щодо майбутнього договору по ПРО набагато обережніше, ніж, наприклад, глава президентської адміністрації Олександр Волошин, котрий продовжує займати жорстку позицію. І подібне маневрування стосується аж ніяк не тільки угоди по ПРО. Досі неясно, яку саме позицію займає Москва у питанні про майбутній уряд Афганістану і наскільки Володимир Путін готовий тут порозумітися з Джорджем Бушем, тим більше в ситуації, коли такий люб’язний серцю російського президента «Північний альянс» займає дедалі більше міст, що раніше знаходилися під контролем руху «Талібан». І це лише мала частина питань, в яких позиції Росії та Сполучених Штатів то зближуються, то розходяться. Немає практично ніякої можливості зрозуміти, в якому випадку ми маємо справу з принциповою позицією, зайнятою на тривалий період, а в якому — з черговою задумкою, головною метою якої є обмін згоди на поступки. Адже в розумінні цього — визначення рівня відвертості, з якою російське політичне керівництво сприймає зміни у світовій політиці після 11 вересня.
