Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Хто отримає «гарячу картоплину»

Глобальне уповільнення економічного зростання — уроки на майбутнє
13 листопада, 2001 - 00:00

І в міру того, як зниження темпів розвитку економіки охоплює дедалі більше країн, з’являється можливість отримати певні уроки із ситуації, що склалася. Деякі з них очевидні, інші не дуже, однак кожен підриває загальновизнані положення ще зовсім недавнього минулого (корисне нагадування про те, які ненадійні наші знання).

Перед фактом зниження темпів економічного зростання померкла бравада адміністрації президента Клінтона, котра обіцяла безпрецедентне і стабільне процвітання країнам, що дотримуються американської моделі капіталізму. Нині стає ясним, що бум кінця 1990- х років був певною мірою такою ж ілюзією, як і бум Східної Азії, що зазнав краху.

У кожному випадку необґрунтовано швидке економічне зростання обумовлювало надмірні капіталовкладення, які, в свою чергу, призводили до появи надмірних виробничих потужностей. Якщо зазирнути у минуле, то краще, що можна сказати про колишнього міністра фінансів США Роберта Рубіна і нинішнього голову Федеральної Резервної Системи Алана Грінспена, це те, що, кажучи образно, вони насолоджувалися автомобільною прогулянкою, поки вона проходила без перешкод, і Рубін виявився досить проникливим, щоб вийти з машини до того, як сталася аварія. Однак обом можна висунути звинувачення у необережному водінні.

Колись вважалося, що словосполучення «нова економіка» означає кінець економічного циклу. В умовах виробництва «в міру необхідності», що спричинило скорочення товарно-матеріальних запасів, розвиток нових інформаційних систем, котрі дозволили здійснювати кращий контроль над ними, а також зниження виробництва, товарні цикли, здавалося, пішли в минуле. Однак економічна нестабільність є характерною рисою капіталізму із самого моменту його виникнення, і товарні цикли — це тільки одне з джерел нестабільності. Світові кризи 1997 — 1998 років були усього лише останніми виявами фінансових криз — цього незмінного бича капіталізму, — в той час як лібералізація фінансових ринків укупі з лібералізацією та глобалізацією ринку капіталів стала, крім усього іншого, причиною підвищеної уразливості економіки, особливо в невеликих країнах. «Мильні кульки» ринку нерухомості — це ще один факт нашого життя. І коли вони «лопаються», як у 1980-х роках в США, Скандинавських країнах та у Таїланді, це призводить до ослаблення всієї економіки.

Що цілком ясно, то це те, що ринкові фундаменталісти, які стверджують, що ринки здатні на автоматичне пристосування, неправі. Уряду повинна бути відведена важлива роль у макроекономічній стабілізації. Питання в тому, яка роль? Тенденція до відбиття ударів по мірі їхньої появи, на жаль, так само є справедливою для розробників економічної політики, як і для генералів. Нафтові кризи 1973 року призвели до більш ніж десяти років інфляції, їхні наслідки дотепер відчутні. Стурбованість iз приводу інфляції змусила Федеральну Резервну Систему підвищити в кінці 2000 року відсоткові ставки, в той час як спад, що насувається, вимагав абсолютно протилежної терапії.

В умовах, коли у двох з провідних в економічному плані країн світу спостерігається стабільна дефляція, в той час як інфляція стримується практично повсюдно, основну увагу слід приділити не інфляції, а, скоріше, безробіттю та неповному використанню виробничих потужностей. Потенційні збитки від нинішнього підходу набагато більше, ніж можливі збитки у зв’язку з незначним зростанням інфляції, яке може виникнути внаслідок більш активної макрополітики. І дійсно, статистичні дослідження не наводять фактично ніяких доказів негативного впливу зростання інфляції на економіку доти, доки не перевищується середній допустимий рівень.

Систематична нестача сукупного попиту на сьогодні є причиною для стурбованості. Деякі країни світу, здається, сповнені рішучості підтримувати значне активне сальдо торгового балансу. Основний закон економіки свідчить: сума позитивного і негативного сальдо торгового балансу повинна дорівнювати нулю. Якщо одна країна має торговий надлишок, то інша повинна відчувати дефіцит.

Але МВФ говорить, що дефіциту не повинно бути. Однак хтось повинен мати дефіцит, якщо інші мають надлишок. Дефіцит, як гаряча картоплина, передається з одних рук до інших. Країна, що має дуже великий негативний торговий баланс, приходить до кризи і незабаром змінює свою економічну політику з метою забезпечення позитивного торгового балансу. Саме це і сталося у Східній Азії. Але дефіцит не зникає, він просто переходить від однієї країни до іншої.

На щастя, у світі існує одна країна, яка готова і спроможна мати значний дефіцит торгового балансу. Ця країна — Сполучені Штати Америки. На сьогодні, однак, уже не ясно, як довго це може тривати без втрати довіри. Складно передбачити, що стане початком кінця цієї практики. Майбутній дефіцит бюджету, внаслідок запровадженого президентом Бушем зниження податків, може зіграти таку роль. І коли це станеться, можливо, результат виявиться більш плачевним, ніж глобальне уповільнення темпів економічного зростання.

Саме проблеми нестачі світового сукупного попиту і хвилювали Джона Мейнарда Кейнеса та інших людей, котрі задумали створення МВФ і втілили в життя свою ідею. Існує програма підвищення загальної купівельної спроможності за допомогою створення Спеціальних Прав Запозичення (СДР). Ось один iз прикладів того, як це повинно працювати: уявіть собі, що країни світу бажають зберігати резерви, які дорівнюють фіксованому відсотку від свого валового внутрішнього продукту. За умов, що світовий валовий продукт дорівнює приблизно 40 трильйонам доларів і показник економічного зростання дорівнює 2%, якби фіксований відсоток резервів від валового внутрішнього продукту становив 5%, сумарне збільшення резервів дорівнювало б 40 мільярдiв доларів на рік.

Беручи до уваги активне сальдо торгового балансу Китаю та Японії, цифра, що вдвічі перевищує вищеназвану, здається більш реалістичною. Щорічний випуск СДР на таку суму збалансував би купівельну спроможність, заморожену в запасах валюти, і таким чином не призвів би до інфляції. СДР могли б використовуватися для служіння глобальним інтересам, починаючи від допомоги бідним країнам і закінчуючи поліпшенням економічної ситуації в усьому світі.

Протягом кількох останніх десятиріч діяльність МВФ була зосереджена на наданні допомоги кредиторам і просуванні неоліберальної програми. Настав час для МВФ повернутися до своєї первинної місії забезпечення глобальної ліквідності для стабільного економічного зростання в усьому світі.

Проект Синдикат для «Дня»

Джозеф СТІГЛІЦ — лауреат Нобелівської Премії в галузi економіки 2001 року, професор економіки Колумбійського Університету, колишній голова ради з економічних питань президента США Уїльяма Дж. Клінтона, екс-головний економіст та віце-президент Всесвітнього банку.

Джозеф СТIГЛIЦ
Газета: 
Рубрика: