Прийнятий 25 жовтня після тривалих парламентських баталій Земельний кодекс знаходиться на підписі у Президента. Прийняття цього безумовно важливого для країни документа викликало неоднозначну реакцію серед парламентаріїв. І якщо ліва тріада — Компартія, Соцпартія, ПСПУ відстоювали заборону приватної власності на землю, що нікого не дивує, то праві визнали запропонований документ надто компромісним. Фермери також відзначають зайву компромісність документа, а також незадоволені неврегульованістю деяких принципових положень (відстрочка механізмів купівлі- продажу землі, відсутність відчуження землі у разі несплати кредитів та ін.). Про «життя за кодексом» — в інтерв’ю з віце-прем’єр-міністром України з питань аграрної політики Леонідом КОЗАЧЕНКОМ.
— Леоніде Петровичу, яке значення для реформування й розвитку сільського господарства України має ухвалення Верховною Радою Земельного кодексу?
— Найголовніше полягає в тому, що ухвалення цього закону є логічним продовженням позитивних тенденцій розвитку АПК нашої країни, продовженням курсу реформ, результати яких характеризуються поступовим зростанням. Слід зазначити, що законодавство, яке регламентувало систему відносин у сільському господарстві до ухвалення Земельного кодексу, забезпечувало стабільність розвитку АПК тільки до певного рівня. Якби кодекс не було затверджено, то розвиток сільського господарства України було б зупинено. За останні два роки в процесі реформування галузі в ній відбулися істотні трансформації. Зокрема, зміна суб’єктів господарювання. Державні підприємства, колгоспи, радгоспи стали приватними підприємствами. У сільське господарство прийшов приватний власник, який не одержав землю, але отримав можливість керуватися у своїй роботі власними рішеннями. Другим серйозним зрушенням можна назвати той факт, що держава як суб’єкт комерційної діяльності пішла з ринку сільськогосподарської продукції. Тепер держава не забезпечує постачання ресурсів (мінеральних добрив, насіння, пестицидів, палива) й торгівлю продукцією АПК, як раніше. Замість цього пропонується дотування відсотків (від 50% — до 70% од відсоткової суми) за кредитами, які було надано комерційними банками сільськогосподарським підприємствам. Таким чином, було залучено значні кредитні ресурси, які поповнили грошовий обіг в АПК. Третім таким чинником можна назвати сприятливе оподаткування суб’єктів господарювання галузі. Єдиний податок на землю дозволив укріпити фінансове становище агропромислових підприємств. Усе це зумовило стабільний позитивний розвиток, унаслідок якого ми забезпечили щорічне зростання ВВП в сільському господарстві на рівні 10%. Збільшили виробництво зернових: цього року ми зібрали понад 40 млн. тонн зерна (разом із кукурудзою). Однак без забезпечення села довготерміновими кредитами й інвестиціями такий рівень виробництва залишився б незмінним. Для того, щоб розв’язати проблему заміни застарілої техніки та обладнання для переробки сільськогосподарських культур, спорудження сучасних об’єктів зберігання продукції тощо, сьогодні потрібно майже 100 млрд. грн. Очевидно, що без затвердження права приватної власності на землю на рівні закону розв’язати цю проблему практично неможливо. Іншими словами, було б неможливо забезпечити подальший розвиток АПК. Крім того, право власності на землю дозволяє розв’язати цілу низку соціальних проблем у селі. Гарантовано забезпечити надходження до бюджету власника нормальний прибуток за рахунок роботи й від здавання землі в оренду. Прийняття Земельного кодексу має величезне політичне значення. Україна прагне до того, щоб її визнали державою з ринковою економікою. Вести мову про це, не маючи приватної власності на землю й цивілізованого ринку землі, більш ніж проблематично.
— Представники лівих партій кажуть, що не тільки затвердження Земельного кодексу, але й сам процес ринкового реформування шкодить нашому АПК. Як ви прокоментуєте ці заяви?
— Такі заяви базуються на тому, що в нас не розв’язано проблему бідності. Немає радикальних змін у бік поліпшення життя в селі. Але для того, щоб її розв’язати, треба шукати шляхи. Прийняття указів Президента — це пошук шляхів, які відповідають вимогам ринкової економіки. Це не означає, що, прийнявши указ, ми завтра ж розв’яжемо проблему бідності. Головним завданням указів було подолати кризу в АПК. І ми його виконали. Сьогодні має місце позитивний розвиток усіх галузей сільського господарства. Ми зупинили падіння поголів’я худоби. Щодо продукції птахівництва, ми істотно перевищили темпи, які було досягнуто два роки тому. Загалом, ми не маємо в рамках розвитку АПК жодної негативної тенденції, які призводять до зниження виробництва. Лише тепер, подолавши кризу, ми можемо вести мову про можливості розв’язання проблеми бідності.
— Опоненти ухвалення Земельного кодексу неодноразово вказували на соціальне становище в селі та на погані стартові можливості нашого АПК.
— Справді, це мало місце. Але, погодьтеся, найголовніше було не визначити ці стартові можливості, а зупинити падіння. Стати на певній позначці й від неї починати рухатися вгору. Цей процес уже забезпечено. Критикувати закони й укази, ведучи мову про проблеми бідності та соціальної несправедливості і нічого не робити для їх розв’язання...
— У той час як ліві сили наполягають на поверненні до колгоспної системи, багато які прихильники ухвалення кодексу вказують на його надміру компромісний характер. Як ви ставитеся до відстрочування введення в дію положень про купівлю-продаж землі до 2005 року?
— Забезпечити сьогодні операції купівлі-продажу землі, не маючи для цього інфраструктури, яка дозволила б здійснювати контроль за ринком землі, реєстрацією прав власності, ціною та якістю землі, не можна. Не слід забувати також, що є ще один аспект — освітній. Не навчивши людей користуватися правами власності, було б поспішно вводити в дію статті закону про купівлю-продаж.
Проте, можливо, п’ять років — то дуже великий термін. Нам потрібно прискорити роботу з організації відповідної інфраструктури та вжиття заходів для скорочення проміжку часу, після якого земля буде продаватися. Відстрочування, на мою думку, продажу землі можна скоротити до трьох років.
— Ви зачепили болючу тему — ринок землі. Які зміни відбуватимуться в цій сфері після ухвалення Земельного кодексу?
— Я не можу казати про те, що в нашій країні існував ринок землі. Існував ринок присадибних ділянок, де діяла норма, яка дозволяла купувати й продавати цю землю. Був і залишається ринок оренди землі. Якщо ж вести мову про землю сільськогосподарського призначення, то ринку землі не було. Купівля-продаж землі відбувалася стихійно, без належного законодавчого регулювання. Було ухвалено закон, який забороняв торгівлю земельними паями або, щоб бути точним, сертифікатами на право власності. Такі сертифікати юристи називали «правом на право». Не секрет, що коли існує «право на право», то виникає і «право на ліво». Зрозуміло, що таку ситуацію цивілізованим ринком землі не назвеш. Абсолютно закономірно, що Верховна Рада зупинила цей процес. З ухваленням Земельного кодексу, після його відповідного доопрацювання, можна буде вести мову про створення нормального ринку землі.
— Ви ведете мову про необхідність доопрацювання Земельного кодексу. Які, на ваш погляд, основні вади цього документа?
— Відразу треба підкреслити, що Земельний кодекс — це досить важливий документ, і ухвалення його в другому читанні цiлком виправдане. Разом із тим, документ має багато вузьких місць. Насамперед, у ньому не визначено пріоритети під час розподілу земель комунальної та державної власності. Не визначено, чиє це право — державне чи місцеве. Відкритим також залишається питання, хто буде реєструвати права власності на землю. Незрозуміло, буде це єдиний орган чи ні, а також під чиїм контролем (Мін’юстиції, Держкомзему тощо) ці питання мають бути чітко врегульованими. Крім того, як я вже казав, є коло питань, пов’язаних із термінами реалізації Земельного кодексу, а також з обмеженням прав іноземців. Загалом — близько 20 проблем, які треба розв’язувати насамперед.
— Чи є в уряду конкретні пропозиції?
— Протягом місяця буде розроблено всі механізми реалізації Земельного кодексу. Доопрацьовано питання, пов’язані з іпотекою та організацією Земельного банку. На сьогодні, за оцінками фахівців, потрібно розробити низку нових і внести зміни до вже чинних законів (загалом — понад 15). Близько 20 підзаконних актів (постанов уряду, указів Держкомзему та Міністерства аграрної політики) мають бути введені в дію. Слід виокремити просвітницькі заходи за допомогою ЗМІ та державних органів. Найближчого місяця всі ці питання буде вирішено, і на ваше запитання можна буде відповісти конкретніше.
— Які механізми реалізації положень Земельного кодексу планує «включити» Кабмін після його затвердження Президентом?
— Перші дії уряду спрямованi на те, щоб завершити процес видачі земель у приватну власність і, відповідно, видачі земельних актів. Ми плануємо зробити це протягом двох років. Слід зазначити, що для цієї мети залучено бюджетні кошти, «донорські» гроші уряду США та кредити Світового банку. Усього на це буде витрачено майже 800 млн. грн. Треба зазначити, що ліквідність цих витрат досить висока. Після передачі й оформлення земельних актів плата за землю до бюджету становитиме не менше як 4 млрд. грн.
Окрім цього, земельні наділи буде впорядковано. Відповідно, менше буде конфліктних ситуацій щодо прав власності на землю. Таким чином, розв’язується велике коло проблем державного значення. А також проблем, які існують між суб’єктами господарювання.
— Леоніде Петровичу, відомо, що сьогодні Земельний кодекс перебуває на розгляді експертної групи, після чого буде переданий на підпис Президентові. На якій стадії цей процес?
— Імовірно, сьогодні (позавчора. — Авт. ) прем’єр-міністр України Анатолій Кінах підпише документ про пропозиції уряду щодо підписання кодексу. Найближчими днями Президент розгляне і, скоріше за все, підпише кодекс.
— Ухвалення Верховною Радою Земельного кодексу відволікло увагу від низки інших важливих проблем. Якою мірою виконано обсяг посівних робіт озимих культур?
— Цього року міністерство планувало засіяти майже 8,3 млн. га зернових. Із них понад 7,1 млн. га — озимої пшениці. Плани посівів виконано на 98%. Але не можна сказати, що невиконані 2% становлять велику проблему. Таке рішення було прийнято свідомо, бо в окремих регіонах посіяли більше, ніж було потрібно. Крім того, погодно- кліматичні умови цього року досить несприятливі для посівів. У таких регіонах, як Запорізька область, Крим, частина Донецької, Луганської та Одеської областей за останні чотири місяці практично не було опадів. І озимі культури, які мали були бути посіянi, просто не проросли б і ми не отримали б сходів. Більше як 2 млн. га посівів пошкоджено засухою.
Із другого боку, у процесі посівної ми використали якісніше насіння, більшу кількість мінеральних добрив і засобів захисту рослин, аніж минулого року. Іншими словами, технологічно ми забезпечили посівну краще, і є всі підстави вести мову про непогані перспективи урожаю наступного року (природно, за сприятливих погодних умов).
— Практика цього літа довела, що наша держава виявилася неготовою до гарного врожаю. Які заходи вжито, щоб уникнути можливого продажу зерна за демпінговими цінами навесні?
— Для того, щоб уникнути негативних явищ на ринку зерна, здійснено значну роботу. Насамперед, слід зазначити, що наступного року буде забезпечено чіткі механізми роботи бірж. Вони розпочнуть працювати за ф’ючерсними форвардними контрактами на зерно. Адекватно до активізації роботи бірж інтенсивніше в цьому процесі буде задіяно банківський капітал. Окрім того, буде проведено роботу з активізації експортної політики. Удосконалиться інфраструктура, яка забезпечує переміщення зерна. Транспортування територією України і вантаження в портах значно поліпшиться. Побудовано нові портові споруди. Буде запущено в дію нові альтернативні засоби транспортування. Насамперед — баржі. Усе це буде запорукою того, що зерно не буде продане за демпінговими цінами.
— Багато які економісти твердять, що економічного ефекту від ухвалення Земельного кодексу найближчим часом сподіватися не треба. Як ви вважаєте, коли затвердження приватної власності принесе конкретні результати?
— Справді, не можна казати, що ухвалення кодексу завтра ж приведе до різких змін в нашому АПК. А кредити й інвестиції, як мовиться, потечуть у галузь рікою. Проте я вважаю, що вже наступного року ми відчуємо якісні зміни. Насамперед, вони будуть відображені в забезпеченні подальшого стабільного розвитку АПК.
