Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Забава» і завзяття

8 листопада, 2001 - 00:00

Театр — це не лише пишнота величезних труп, колишніх заслуг та аеродромоподібного кону, але й, згідно зі знаменитим означенням, «килимок і два актори» (плюс десяток-два вдячних глядачів). Шанс пригадати цю сценічну азбуку надав спектакль «Забава» польського театрального об’єднання «Лазня».

Власне, сам театр народився з того прекрасного невгамовного ентузіазму, на якому спочатку трималися багато які, нині визнані академічними, колективи. 1996 року, в Кракові, молодий режисер Бартош Шидловські майже випадково знайшов покинуте приміщення колишньої юдейської ритуальної лазні. Сама історія старезного підвалу — під час фашистської окупації там підпільно робили гранати, після війни там розмістився ремонтно-будівельний кооператив, пізніше й геть зовсім не було господарів — була гідною драматургічного осмислення. До того ж район Казімєж, де розмістився театр, має славу одного з найбільш своєрідних у місті — щось на зразок краківського Подолу. Так чи інакше, але новий сценічний організм вижив і завдяки, і всупереч зовнішнім обставинам.

П’єса «Забава», яку «Лазня» показувала на малій сцені Театру на Липках, написана Славоміром Мрожеком 1962 року. Свою постановку театр здійснив як подарунок до 70-річчя драматурга. Сам ювіляр був присутнім на прем’єрі і залишився задоволений.

Те, що побачили київські глядачі, можна було б перейменувати на манер Піранделло — троє персонажів у пошуках забави. Жваві, обдаровані актори Вуйчик, Святлонь і Шимшаєр грають, власне кажучи, те золоте неробство молодості, коли всі можливості здаються такими, що перебувають на однаковій віддалі. Тут уже сама бездіяльність обертається найактивнішою, бурхливою діяльністю. Пошук ведеться не так у напрямі горезвісної «забави», як у осмисленні самого факту свого існування. Багато чарівності, здібність до імпровізації, і, в той же час — досить обмежений акторський та режисерський інструментарій, деяка одноманітність, нехай і ефектних, але часто повторюваних прийомів.

Проте до цього спектаклю не варто присікуватися. Швидше за все, це досить витончена форма виправдання студійного завзяття, в якому лишень і можуть бути дивні прозріння. Хочеться побачити «Забаву» вже в стінах «Лазні», серед Кракова, поряд з тими, на чиїх очах створювався цей дуже симпатичний театрик.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: