Напередодні чергових виборів у Верховну Раду та місцеві ради знову виникають суперечки про роль партій, про «плюси» і «мінуси» тієї чи іншої виборчої системи. Весь період скликання майже ніхто не згадував про пропорційність, про блоки, рейтинги, партійні програми, а нині подібною тематикою переповнені сторінки газет. Але в реальному житті події розвиваються не за віртуальними, а за об’єктивними законами, у результаті досягнення тих чи інших інтересів. У чому ж полягають інтереси партій і органів місцевого самоврядування? Чи завжди вони збігаються? Як знайти спільні точки дотику?
Напевно, праві ті, хто стверджує, що в останні роки поза політикою залишилися тільки грудні діти. Рівень політизації суспільства надзвичайно високий, а в період виборів нерідко виходить за рамки здорового глузду. Якщо листівки — то мільйонними тиражами, якщо плакати — то на всю вітрину. Деякі партії відкрито заявляють, що у них наймогутніший адмінресурс. Чим не КПРС зразку початку 80 хроків минулого століття? Усе це свідчить про те, що бурхливий ріст політичного плюралізму в 1991 — 2001 ро ках не сприяв росту політичної культури, а цивілізована поведінка визначається не кількістю партій, а їхнім умінням втілити гасла в життя. Наш народ має тонку, емоційну натуру, і партії навчилися експлуатувати ці якості. В хід іде все: популізм і демарші, мітинги і політичні провокації. Не секрет, що деякі політичні сили встановлюють гнучку шкалу зарплати керівникам регіональних парторганізацій у залежності від чисельності «товаришів по партії». Маєш у районі організацію в триста чоловік, одержуєш 300 грн., п’ятсот — 500 грн.
Це та хвиля, на якій партії, їхні представники приходять у владу, у тому числі в місцеві ради. По інерції вони нерідко приносять і «комсомольський запал», і непримиренність до опонентів.
Але у радах вони стикаються з іншим стилем роботи. Необхідно розробляти і приймати кваліфіковані рішення щодо бюджету, власності, комунального господарства, аграрної сфери й інших. І тут виявляється, що за яскравими програмами, помітними гаслами депутатів криється нерозуміння, а часто невміння вирішувати економічні і соціальні завдання. Робота місцевих рад дестабілізується, сесії перетворюються в багатогодинні, марні дебати. Таким чином, «ходіння у владу» і інтереси «роботи у владі» не збігаються, а партійні канали стають каналами проникнення на владну арену людей, неадекватно оцінюючих власні сили. Та й самі ради, їхні виконавчі апарати дуже часто не сприяють адаптації партійних висуванців, росту їхньої кваліфікації.
Інша лінія розбіжності інтересів виникає тоді, коли розходяться вимоги партійної дисципліни і вимоги внутрішніх регламентів рад. Кожен орган місцевого самоврядування зацікавлений у деідеологізованій постановці і рішенні задач повсякденного життя. У той же час обласні парторганізації орієнтуються на центральні органи і їхніх лідерів, на рішення вузьких внутрішньопартійних задач.
От і зараз левова частка робочого часу місцевих рад іде на рішення проблем, пов’язаних із підготовкою до зими. Як подати тепло у будинки? Як відремонтувати котельні, забезпечити завезення вугілля, організувати підвіз сільських дітей до школи? І що ж роблять партії? Зміцнюють партійні ряди, збирають прес-конференції, піклуються, щоб серед виборців було якнайбільше партійних прихильників.
Шкодить суспільній стабільності і те, що переважна більшість партій (у нашій області таких понад шістдесят) не мають організацій у всіх 53-х містах і районах і, фактично, не мають легітимного права делегувати своїх представників у виборчі комісії. Виникає ситуація, коли до комісій потрапляють некомпетентні люди, що ускладнює і багато в чому блокує виборчий процес.
Більшість наших партій в умовах власності, що формується, нестабільної соціальної структури занадто заідеологізовані, виражаючи інтереси не певних груп населення, а фінансово-промислових структур.
Весь період між скликаннями партії, за рідкісним винятком, перебувають неначе в анабіозі, їхніх лідерів рідко побачиш на сесіях рад, зборах трудових колективів. Але як тільки дається старт виборчій кампанії, від колишньої безініціативності не лишається й сліду. А що заважає таку активність, бажано творчу, зробити постійною? Адже органи місцевої влади відкриті для співробітництва з усіма, хто відстоює інтереси держави.
І все-таки, незважаючи на певні недоліки плюралізму, партії — необхідний інструмент розвитку демократії. У них проходять школу політики, вчаться мистецтву діалогу і компромісу. Впевнений, що найближчими роками в кожній області буде не п’ятдесят-шістдесят, як зараз, а п’ять, максимум — десять партій. Але це в перспективі, а що зараз? Як домогтися зниження гостроти політичної боротьби? Обласна рада на найближчій сесії розгляне питання про взаємодію з партіями і громадськими організаціями.
Ми ще недостатньо працюємо в цьому напрямку. Не налагоджене постійне співробітництво з обласними штаб- квартирами в питаннях проведення масових заходів, участі в роботі сесій, постійних комісій. «Таємниця за сімома замками» — установчі документи обласних партій і організацій. Не люблять демонструвати партії і динаміку своїх рядів у регіоні, а також плани внутрішньопартійних заходів, пов’язаних із масовими акціями. У свою чергу чималим масивом інформації, пропозиціями про співробітництво володіють ради. На наш погляд, вимагає подальшого удосконалення і законодавство про діяльність партій. Не відрегульовано навіть таке, на перший погляд, просте питання, як утворення, права й обов’язки партійних депутатських груп і фракцій у місцевих радах. Зараз вони носять багато в чому формальний характер.
«Складається парадоксальна ситуація», — підкреслює Президент України Л.Д.Кучма, — «переважна більшість партій є самодостатніми, незалежними від суспільства інституціями, все призначення яких полягає в забезпеченні доступу до влади їхніх лідерів. Останнім часом набуває популярності новинка в політичних технологіях — так звані віртуальні партії, видимість існування яких створюється і підтримується засобами масової інформації. Відірваність від суспільних верств, переважання інтересів партійних еліт над інтересами виборців зумовлюють кон’юнктурну політичну поведінку партій і, як наслідок, низький рівень довіри до них населення».
Що можна зробити вже зараз для поліпшення ситуації? Налагодити постійний обмін інформацією між органами місцевого самоврядування і партіями, у тому числі установчими документами, рішеннями. Ширше практикувати участь представників сторін у засіданні сесій, пленумів і конференцій. Розробити спільні програми щодо боротьби з бідністю, безробіттям, розвитку галузей соціальної сфери. Визначити «правила поведінки» чесної боротьби на майбутніх виборах.
Саме вони повинні підтвердити або спростувати обґрунтованість домагань окремих партій, рівень їхньої організаційної роботи, ступінь втручання в управління містами і районами. Обласна рада сподівається і зробить для цього все необхідне, аби взаємодія з партіями будувалася на прозоро-правовій основі, щоб партії були повноцінно залучені до рішення актуальних завдань місцевого життя.
Тільки на цій основі можна і потрібно забезпечувати політичну стабільність, демократизацію кожного регіону.
