Після того, як політична доля розвела колишнього прем’єр- міністра Віктора Ющенка і колишнього віце-прем’єра його уряду Юлію Тимошенко по різних політичних таборах, перший із них робить все можливе, аби прізвища Ющенко і Тимошенко якомога менше згадувалися разом. Що стосується лідера партії «Батьківщина», то вона продовжує наполягати. Спочатку це були листи. Проте ні на перше, ні на друге епістолярне послання до Ющенка авториня зрозумілої відповіді так і не дочекалася. Тоді їм влаштували побачення. Як саме воно відбувалося, могли чути у прямому ефірі слухачі української служби радіо «Свобода». Ефекту програмі надавали дії Юлії Тимошенко у стилі «екшн», бо вона не тільки говорила, а й діяла: «Ви знаєте, я просто можу потримати за руку Віктора Ющенка, подивитися йому в очі і сказати, що дуже багато людей у державі хотіли б бачити нас разом». Кінець цитати. Далі більше. Одна з ведучих програми: «Це дуже зворушливо виглядало, коли Віктор Андрійович поклав свою руку на вашу». «Жалкуємо, що ми не на телебаченні», — додала ще одна ведуча.
Оскільки це було все ж таки радіо, доводиться цитувати слова, а не описувати дотики і погляди, якими обмінювалися Юлія і Віктор. Тимошенко була більш активною і рішучою: «Я хочу дати поради нашим виборцям... Не звертайте увагу на назви партій, коли будете голосувати..., відкладіть в сторону всі програми партій, навіть не читайте їх... Обирайте тільки лідерів блоків. Аналізуйте, що ці лідери реально зробили в житті...». На питання, чи погоджується він з таким закликом, пан Ющенко зауважив у властивому йому стилі : «В цілому так, і аргумент такий би ще підвів під це. У демократичному суспільстві через механізми політичної більшості в парламенті йде відбракування неефективних партій. Якщо запитати, наприклад, хто буде у партійному сенсі відповідати за 93-й, 94-й, 95-й, 96-й роки української історії? У партійному сенсі. Ні одна партія. А вони були, були, і при владі, і в союзниках, і ще в якомусь місці».
В якому саме місці були чи є, на його думку, партії, лідер «Нашої України» не уточнив. Зате щодо своїх політичних противників і союзників Віктор Ющенко сказав: «Якщо ми говоримо про партії демократичної орієнтації, я буду формувати таким чином підхід свого блоку, щоб мінімізувати термінологію противника і навпаки увійти у компроміс через консолідацію на тих чи інших засадах» Просто і ясно, чи не так? У компроміс через консолідацію. Але без Юлії Тимошенко. Бо вона, треба думати, не підходить під вимоги до союзників Ющенка, які виглядають дослівно так: «...Це ті партнери, які можуть відповідати за майбутнє української демократії. Я підкреслюю, що ліберальна, патріотична, християнська ідея поряд із посилюючими політичними позиціями, які мають українську культуру, — аграрна партія і таке інше, це партнери, які взаємно доповнюють...» Де саме має українську культуру аграрна партія, хто, що і з ким взаємно доповнює? Не намагайтеся дослуховуватись або вчитуватись у слова. Не в цьому суть. Сказала ж Юлія Тимошенко, що нічого не треба читати, тільки вірити лідерам блоків. Просто вірити і все. Як це по-українськи! Геть політику, подалі неприємні запитання про дивні блокування із підозрілими партнерами. Тільки дивитись в очі, тримати за руку, а якщо ці очі з руками далеко, слухати: «Повірте, мені дуже важко, — каже радіослухачам «Свободи» Віктор Ющенко, — І, я сказав би, можливо, гнітить не те, що дуже важко, а дуже багато болей, дуже багато таких жал заганяється тобі в груди по речах або від того, від кого ти хотів мати підтримку, а її не отримуєш, або навпаки — від тих сил, які могли стати твоїм партнером,і вони не стають такими. І не від того, що вони мають іншу позицію, а від того, що обставини не дають такої позиції зайняти. Від цього болить.Не болить від того, що ми розуміємо, що в українській політиці, якщо ти хочеш мати ефективний політичний проект, ти повинний бути відданий цьому проекту, абсолютно щирим і абсолютно довірливим. Від цього не болить, тому що це той принцип, з яким йдуть не тільки я, але і більшість здорових сил, які дбають про український вибір».
Якщо читач зумів подолати наведену цитату і намагається збагнути, якому саме проекту ми маємо бути «щиро віддані», пропоную не ламати голову. Сумбурний набір фраз, якими вже котрий місяць оперує Віктор Ющенко, і не розрахований на те, щоб їх розуміли. Аби закінчувалось «за здоров’я», тобто, як в даному випадку «українським вибором». Слухаючи Ющенка, з ностальгією згадуєш Леоніда Кравчука, який свого часу набагато краще міг «завернути», аби сказати все вірно і не сказати нічого. Той, хто спробує здобути із словесного виверження екс-прем’єра хоч щось конкретне, може одразу відпочивати.
Час говорити прості і зрозумілі речі для Ющенка ще не настав. Можливо, що цей час так і не настане. Бо за конкретні слова можна «зачепитися», за них треба відповідати. І лідер «Нашої України» відповідає насправді увесь цей час на чи не єдину свою зрозумілу фразу про те, кого він вважає своїм «батьком».
Тому дарма очікувала Юлія Тимошенко, що зустріч з Віктором Ющенком у прямому радіоефірі допоможе витягнути того хоч на якесь зізнання. Слухачі у черговий раз почули, що той «глибоко переконаний». Що глибоко, це ясно. А ось в чому саме? Не дає відповіді «надія нації». А навіщо, коли навіть дійсні політичні партнери Ющенка поставлені у сумнівне становище і досі не знають, ким конкретно доводяться своєму лідерові. А щодо тих, хто напрошується, ті можуть не турбуватися. Навряд чи цього не розуміє Юлія Тимошенко. Скоріше за все, більш вигідного фону, ніж екс–прем’єр, для демонстрації своєї рішучості й опозиційності не знайти. Тому й з’являтися з ним поруч у інформаційному просторі Юлії Володимирівні просто вигідно.Причому в саме такому стилі: тільки погляд, дотик до руки і безмежна надія на політичне возз’єднання, яке ніколи не здійсниться. Хіба що політичний «батько» Ющенка знову зведе їх «за чаєм».Разом як у складі уряду в кінці 1999-го .
