Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

У грі й поза грою

Відсутність закону про вибори найбільше «б’є» по центристах
3 жовтня, 2001 - 00:00


Учора Роман Безсмертний сказав журналістам, що йому невідомо, чи існує вето Президента на нову редакцію Закону про вибори до парламенту. Можливо, демонструючи дещо дивну для представника Президента у ВР непоінформованість, Р. Безсмертний хотів показати свою «рівновіддаленість» від центрів прийняття рішень. Тим часом учора, як стало відомо «Дню», коли верстався номер, в АП проходила нарада за участi лідерів політичних партій. Можливо, після неї доля закону проясниться

Передвиборна динаміка набирає обороти, і вихід більшості гравців в публічне поле дає можливість відстежити і визначити основні контури їх позицій. У той же час продовжує залишатися невизначеним правовий формат виборів — нависла над новою редакцією виборчого закону, прийнятого ВР, загроза президентського вето знову ставить гравців у ситуацію невизначеності відносно основних обмежень, в яких будуть проходити вибори-2002.

Як вже відзначалося аналітиками, каменем спотикання в новому законі «Про вибори народних депутатів» є питання про формування виборчих комісій. Потрібно враховувати, що новий закон про вибори сприяє проходженню в парламент партій, ресурсний (в тому числі адміністративний) і організаційний потенціал яких досить високий, а регіональні бази мають широко розгалужену структуру. Крім того норма закону дає партіям-переможницям 1998 р. можливість бути головними гравцями в різних партійних коаліціях. Причому, якщо частина з них (це відноситься насамперед до КПУ, СДПУ(о) і меншою мірою — НДП, ПЗУ) ще займають впливові позиції в партійному полі, то інші партії («Громада», ПСПУ, СПУ, СелПУ) давно є аутсайдерами. Звідси основною проблемою коаліційного будівництва стає вирішення «дилеми участі», яка полягає в тому, на яких засадах створюватимуться передвиборні блоки в плані визначення статусу партій-учасниць.

Однак правова невизначеність не є перешкодою для більшості вітчизняних партій і політиків, і тому процес прийняття рішень часто «зависає» на фазі пошуку рішень. Саме на цій фазі зараз знаходиться велика частина вітчизняних партій і політиків, що шукають коаліційних партнерів і свої електоральні ніші.

Отже, що ж шукають гравці на передвиборній карті? На сьогоднішній день найтривалiшим проектом можна назвати «Нашу Україну». Очевидно, ставка В. Ющенка саме на широку коаліцію більша ніж блок (як альянс політичних партій), свідчить про планування на весь цикл виборів 2002—2004 рр. Проблеми, з якими зіткнувся екс-прем’єр — а найголовнiша з них «з ким?», — мабуть, мають коріння в неготовності більшості потенційних учасників до довгострокових коаліцій.

Цікава й інша тенденція: недоговорені або нерішучі кроки більшості гравців договорюють і дописують журналісти (так, відомий блок 4-х партій саме ЗМІ назвали ТУНДРою або недавня інформація про входження В. Горбуліна у виборчий список «Демократичного Союзу»), стаючи тим самим активними авторами різного роду електоральної чехарди.

Не менш суперечливими виглядають і тактичні кроки в центрі. Основними проблемами блоку 4-х партій — НДП, Партії Регіонів, «Трудової України» і АПУ — залишаються відсутність ідеологічної ідентифікації, єдиного лідера і, нарешті, назви. Якщо пошук ідеологічного позиціонування для центристів завжди питання відкрите, то визначення союзників — це питання чіткої позиції. Переговори з В. Ющенком в даному ракурсі можна розглядати як спробу укласти угоду. Однак створення такої коаліції — питання складне і багатомірне.

Ще один важливий гравець із центристського поля — СДПУ(о) — робить ставку на партійний ресурс і намагається задати певним чином європейського стилю виборів — посилити організаційну та ідеологічну складову партії. Можна відмітити, що СДПУ(о), роблячи акцент на партійності й відстоюючи пропорційну систему виборів, ніби намагається «загальмувати» процес початку президентської гонки. Це виглядає цілком виправданим, оскільки парламентські вибори — це саме той рубіж, який селекціонує лідерів.

Динаміка подій середини вересня засвідчила певне перегрупування в сфері «старих- нових» політиків. Зокрема, вихід у публічне поле партії «Єдність», заснованої 2 роки тому, і на сьогоднішній день очолюваної мером Києва. Поява партії «Єдність» (а швидше введення в електоральне поле Олександра Омельченка) супроводилася тактичними тестами на блок-придатність з боку зацікавлених структур. Ігор Шаров («Трудова Україна») запропонував Омельченку спільну участь у виборчій кампанії. Однак незабаром лідер «Єдності» виступив із заявою про те, що партія готова взяти на себе відповідальну роль координатора передвиборного блоку і чекає приєднання до неї політичних сил. (Партія «Єдність», Асоціація міст України і Всеукраїнська громадська організація «Союз Чорнобиль України» уклали Угоду про співпрацю). У той же час незрозумілою (негласною) залишається позиція О. Омельченка відносно подальшої тактики: можливість участі партії в інших передвиборних коаліціях або ж «замикання» політичної гри на себе і підключення «київського ресурсу».

Знову робиться спроба запустити російський проект у вигляді передвиборного «Російського блоку», який утворили партії «За Русь єдину» і «Російсько-український союз». Потрібно зазначити, що електоральна ніша російського і просто російськомовного населення, що продовжує перебувати під впливом КПУ, на сьогоднішній день залишалася практично незайнятою. Загалом програма «Російського блоку» не має принципової різниці з ключовими положеннями програми КПУ (союз України, Росії і Білорусі, співпраця з країнами СНД), однак сам факт зниження публічного (і не тільки) впливу комуністів робить появу подібного блоку не таким уже і незначним.

Отже, на старті виборчої кампанії основні її учасники ще не визначилися ні з коаліційними партнерами, ні з розподілом ресурсів, ні з виборчими нішами. Тому і багато соціологічних вимірів поки не можуть дати приблизної картини електорального поля (високий рейтинг В. Ющенка, можливо, якоюсь мірою заміщає цей вакуум). Ще одна особливість полягає в певній автономізації ідеологічних опонентів. Осередки конкурентної боротьби локалізуються між ідеологічно близькими політичними силами — в центрі йде конкуренція між ТУНДРою і СДПУ(о), «Нашою Україною» і ТУНДРою, на лівому і правому флангах взагалі зберігається деяка герметизація… Очевидно, що тільки визначеність з виборчим законом і термінами самої виборчої кампанії зможе вивести головних гравців на чіткі і прозорі позиції.

Вадим КАРАСЬОВ, Уляна КИРIЄНКО
Газета: 
Рубрика: