З кожним днем наближення парламентських виборів запитання «Як обмежити адмінресурс?» набирає все більшої актуальності. В інтересах суспільства — зробити так, щоб вибори весною наступного року були не такими «брудними», як попередні. Звичайно, «чорні» піар-технології та адмінресурс будуть задіяні не тільки у сам день голосування. І, звичайно, найбільш масовим рознощиком цієї «хвороби» пострадянського простору є медіа. Тому не дивно, що журналісти, які за «обов’язком служби» повинні відстоювати інтереси суспільства — за допомогою повного та правдивого його інформування, — намагаються знайти «протиотруту» нечесним методом ведіння передвиборної кампанії. Ось і минулої неділі «Хартія-4», інститут «Республіка», україно-польський клуб «Без упереджень» організували громадські слухання «Журналісти та вибори». На слуханнях (хоч до самої процедури їх організації й виникли запитання) було прийняте звернення з 12-и пунктів — етичних та професійних принципів журналістики і створено з 13 журналістів комісію з етики.
За одностайної підтримки ідеї як самого звернення, так і комісії для багатьох із учасників слухань так і залишився незрозумілим механізм роботи з тими, хто не підписався під кодексом. Адже саме вони залишаться з розв’язаними руками перед спокусою впровадження «різнокольорових» передвиборних технологій. Під час дискусії прозвучали голоси, що таким чином складаються «чорні списки» тих, хто не підписав звернення, і їх автоматично можуть зарахувати до «піарників», що порушує дію все того ж принципу «презумпції невинності». Словом, у нової ініціативи є багато критиків, але, незважаючи на це, з тих, хто були присутні на слуханнях, не підписалися під зверненням одиниці.
Як пообіцяли організатори, три подібні акції пройдуть у регіонах, при чому все та ж Спілка журналістів виступила з ініціативою відіслати до кожної редакції копію заяви та положення, щоб таким чином ознайомити з документом кожного журналіста. Напередодні виборів планується провести великий з’їзд «підписантів». На слуханнях був присутній посол США в Україні пан Карлос Паскуаль. Ті, хто зібралися, ушанували хвилиною мовчання пам’ять Георгія Гонгадзе, з дня зникнення якого минув рівно рік.
КОМЕНТАРІ
Алла КИСЕЛЬОВА , керівник служби інформації телекомпанії «Ефір-1» (Луганськ):
— На мій погляд, чисті вибори — це те, що необхідно зараз Україні. Якщо нам за десять років не вдалося досягнути демократизації суспільства у побудові громадянського суспільства, то, напевно, у цьому є вина журналістів. Все-таки дуже часто приставка «продажний журналіст» буває виправданою, тому що деякі журналісти йдуть на те, щоб порушувати професійний кодекс честі для того, щоб або не залишитися без роботи або якимсь чином поправити своє фінансове становище. Безумовно, журналісти повинні будуть об’єднатися на основі цього звернення. Мене радує, що буде створено комісію. Але одночасно я згодна з тими, хто боїться, що ця акція може виявитися холостим пострілом, тому що залежність ЗМІ від владних структур та від фінансів ще дуже велика. Але думаю, що навіть такий невеликий крок уперед може оздоровити обстановку загалом.
Надія ПТАШКІНА , засновник і редактор газети «Ведомости-Плюс» (Кіровоград):
— Сподіваюся, що документ, який ми прийняли, буде працювати. Але, чесно кажучи, наші надії можуть просто не виправдатися. Щодо формування комісії, то мені здається, що журналісти ділять якусь посаду або зарплату. Мені не зрозуміле це недовір’я один до одного, кого обрати в комісію. Просто треба передбачити ротацію членів комісії. Можна загрузнути у звинуваченнях один одного в піарівщині, але зрештою, ми працюємо для читачів — і вони головні судді. Дійсно, щось робити треба, і ця ініціатива важлива. Судячи з моніторингу на місцях, який ми проводимо за підтримки фонду «Відродження», преса практично вже вся поділена. І тих, хто може відповідати, якщо не всім цим 12-ти пунктам прийнятого Звернення, але хоч би декільком основним — дуже і дуже мало. І мені б не хотілося, щоб ця комісія перетворилася у судовище над людьми, які жертвують всім — і матеріальними вигодами і життям.
Зураб АЛАСАНІЯ , телекомпанія «Симон», Харків:
— Багато з чим я згоден, про що йшлося. Але — знов-таки ми зібралися у зовсім вузькому колі. Й жодного разу на подібних зборах немає тих, проти кого ми заперечуємо. Я не вважаю, що є необхідність підписання — ми цих принципів і так дотримуємося. Тут зібралося 90 чоловік — нехай всі вони підпишуть. Але що ми будемо робити з тими, хто не підпише? Тому я згоден, що це більш символічно, ніж реально. Але це необхідно. Дорога у тисячу миль починається з першого кроку.
Валерій ВОРОТЮК , «Антена», Черкаси:
— Я згоден з цими принципами, думаю, наше видання буде намагатися брати їх за основу. Але потрібно пам’ятати, що у регіонах головний ворог — бідність: бідність населення та бідність редакцій. Тому підписавши даний документ, регіональні журналісти виявляються в складній ситуації: з одного боку необхідно дотримуватися правил моралі, з іншого — необхідно виживати. Ми хочемо називати себе незалежними, а, по суті, є позиційними журналістами. Незалежність журналіста може бути в умовах демократичного суспільства, яке у нас поки ще тільки будується.
Лія БУДЖУРОВА , президент Кримської асоціації журналістів:
— Наша асоціація останнім часом взяла за правило привселюдно та гласно звертатися до влади, правоохоронних органів — навіть не дивлячись на те, що це здається некорисним. Створення комісії з журналістської етики здається прецедентом у цьому значенні. Це спроба почати жити по совісті. Час ламати негативне ставлення до преси, що склалося в читачів. Те, що ми самі починаємо себе судити, говорить про те, що ми даємо надію самому суспільству на видужання.
Олена МАРКОСЯН , політичний оглядач газети «Час» (Харків), керівник аналітичного Центру Харківського фонду місцевої демократії:
— Часто наводжу цей приклад: коли спитали у одного дивака біля Білого дому, чому він самотньо ходить із щитом, хіба він може щось змінити? На що той відповів: «Ні, я напевно не можу змінити, але я ставлю і себе, і людей, які сидять у Білому домі в ситуацію, яку можна охарактеризувати так, — я знаю, що ти знаєш, що я знаю». Це зовсім інша етична ситуація для прийняття всіх рішень. І коли ми підписуємо цей документ, то ми ставимо передусім самих себе в цю етичну ситуацію — і це правильно. Але вся справа у тому, що тільки п’ять пунктів цього звернення можуть бути абсолютно відповідально підписані кожним журналістом. Всі інші сім стосуються зусиль колективу журналістів і розписуватися за них було б некоректно, тому що приймаючи на себе таку відповідальність, ти повинен впливати на колектив, співробітників, які можуть їх не розділяти.
Я вважаю, що ми не можемо об’єднатися тому, що ми дуже конфліктні в своїх думках. Коли ми конфліктні — ми не приймаємо іншу точку зору. Ось у Марини Цвєтаєвої є вірш «Люблю багатих». Так ось я люблю багатих — і цього не приховую. Я знаю, що таке бути багатою, тому що це дозволяє мені писати те, що я думаю, не залежати від вартості квитка на ці слухання, від вартості статті, я абсолютно спокійно реагую на те, що міняють мої заголовки та вносять виправлення. Більш того я вважаю, що у сучасної журналістики є більш висока мета, ніж боротися проти «чорного» чи «білого» піару. Ця мета — стати в авангарді суспільства на тому переломі, який ми переживаємо. Міняються наші погляди на все: на сім’ю, на любов, на цінності. А ми хочемо боротися — проти багатої преси, один проти одного, що ми якісь не такі. Та ми повинні насамперед приймати один одного такими, якими ми є. Це звернення — це вироблення загальних правил, щоб навчитися говорити однією мовою, маючи різні переконання.
