Проте, як говорить М. Вербенський, під час проведення амністії мета «розвантаження» в’язниць не ставилася. Метою ж була гуманізація ставлення до людини: якщо вона була засуджена за неважкий злочин і дійсно усвідомлювала свою провину, до неї застосовувалася амністія. Однак, на думку А. Букалова, амністія тим відрізняється від помилування або умовно-дострокового звільнення, що засуджений звільняється не внаслідок власних зусиль — покаяння, прагнення загладити вину, компенсувати нанесений збиток, хорошої поведінки і т.п. Він звільняється за формальною ознакою — якщо стаття, за якою його засуджено, пiдлягає «амністiї» і якщо при цьому він не здійснив інших серйозних порушень режиму. Амністія, на думку А. Букалова, — застарілий і малоефективний спосіб досягнення головної мети — забезпечення безпечного для громадян суспільства. Ефект, який сьогодні дає амністія — короткочасний. Амністія не впливає позитивно і хоч трохи помітно ні на ситуацію зі злочинністю, ні на досягнення більшої безпеки життя. У зв’язку з цим заслуговує уваги і той факт, що не достатньо випустити iз в’язниці людину, необхідно також створити їй умови для нормального функціонування в суспільстві. Відзначимо, що у випадку з тими, хто амністується, ситуація дещо простіша, ніж з тими, хто звільняється після закінчення терміну. Справа в тому, що амністовані, яких було засуджено не на тривалі терміни, ще не повністю втратили соціальні зв’язки. Однак не дивлячись на це, проблема працевлаштування стоїть для них досить гостро. І хоча, згідно із законом «Про амністію», місцеві служби зайнятості та інші державні органи зобов’язані допомагати звільненим, реальних можливостей допомогти хоча б більшій частині звільнених у них немає. Про це свідчить і те, що поки лише 3 тисячі звільнених працевлаштовані. Крім того, за умов досить високого рівня безробіття існує побоювання, що роботодавці, в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин, не будуть поспішати надавати ті самі робочі місця. Виходячи з цього, на думку А. Букалова, проголошуючи «боротьбу із злочинністю», держава разом iз тим часто стимулює цю саму злочинність своєю бездіяльністю в розв’язанні деяких важливих питань. Саме цією своєю байдужістю вона створює умови для рецидиву, частково ніби провокує його. Виходячи з цього, зазначив він, необхідно якомога швидше розширювати і вводити нові механізми звільнення від відбування покарання засуджених громадян.