Кожного разу під час святкування чергового ювілею газети «День» я пригадую, як п’ять років тому мене попросили перекласти англійською контракт з «Українською прес-групою» разом з бізнес-планом створення нової щоденної всеукраїнської суспільно-політичної газети — цієї газети. Мені приємно згадати цю історію, тому що вона є доказом, що в певному сенсі мій робочий стаж у «Дні» значно довший, аніж існування англомовного дайджесту.
У нашому світі багато що змінюється. Та за п’ять років одна річ не змінилася — це ориґінальна мета цієї газети: видавати якісну, збалансовану, інтеліґентну інформацію та коментарії про події в Україні та світі. Таким чином, газета «День» робить значний внесок до загального процесу перетворення колишнього радянського народу на громадян нової держави європейського типу; громадян, здатних зробити для себе поінформовані рішення щодо проблем і подальшого розвитку української держави.
У будь-якій державі західного типу ЗМІ відіграють надзвичайчно важливу роль у процесі визначення людьми своєї спільної долі. Журналістика — це, перш за все, головний лобіст прозорості політичних і суспільних процесів. Кожна боротьба проти цензури у будь-якій формі (а форми надзвичайно різні) — це боротьба за право народу ЗНАТИ, особливо те, що «вони» не хочуть, щоб він знав.
Вочевидь, завжди будуть леґітимні державні таємниці. Вочевидь, завжди будуть законні особисті таємниці посадових осіб. Але досвід Заходу демонструє, що конфлікт між журналістами, котрі виступають від імені права народу знати, й силами, котрі захищають те, що просто не можна публічно відкривати, підтримує цей баланс, що постійно змінюється, між цими конфліктуючими пріоритетами. Різні газети, різні журналісти будуть завжди мати різні погляди щодо окремих урядів, подій, публічних справ, та в цьому сенсі преса завжди була і буде опозиційною. У мене є особлива гордість співпрацювати з «Днем», тому що ця газета завжди була в опозиції щодо порушення свободи слова, завжди буде проти будь-якого тиску на журналістів, насильства проти них.
Безперечено, ніхто не має монополії на правду. Коли я викладаю політологію в київських університетах, я попереджаю своїх студентів — давайте обговоримо дане питання, тому що справа ця контраверсійна. В такому ж дусі газета «День» також завжди надає свої сторінки для різних точок зору. І я цим пишаюся — як американський громадянин і як патріот держави Україна.
Справжня журналістика — це завжди голос за правду і за плюралізм. І «День» зробив значний внесок щодо поглядів на події, щодо найгостріших проблем у суспільстві, політиці, нашому житті взагалі. Як доктор історичних наук, якому довелося працювати в журналістиці, я можу ствердити, що журналістика — насправді чорнетка історії. Наші нащадки будуть не раз доходити до розуміння нашої складної епохи, але без внеску газети «День» жодне майбутнє покоління це не зробить. Тому як людина, яка брала скромну участь у створенні цієї газети, і як член такої талановитої команди, я посилаю газеті та колегам щире привітання і сердечне побажання подальших досягнень. Кажуть, «козацькому роду нема переводу». Сподіваюся, що і «День» очікує така ж доля.
