Більше вона майже нічого не змогла мені повідомити, і я ввімкнув телевізор, де, дякувати Богові, один з каналів транслював СNN, і я міг чути за перекладом слова американського диктора. Знову і знову я бачив на екрані, як два літаки врізаються у вежі- близнюки Мiжнародного торгового центру. Люди висовувалися з вікон, волаючи по допомогу. Потім одна за одною вежі обрушилися, хоронячи під собою цих нещасних. Я був у шоку.
Свого часу я жив і працював і в Нью-Йорку, і в Вашингтоні. Незліченну кількість разів я проїжджав на роботу повз Пентагону. Я бував і в Мiжнародному торговому центрi, й досі у мене стоять перед очима ці розкішні ліфти, що підносять вас так високо у небо, ці крісла на вершині світу, де можна сидіти, потягуючи коктейлі, і поглядати вниз, на Велике Яблуко, на місто, яке ніколи не спить. А більше за все мене переслідують образи елегантних людей, що працювали у всіх цих офісах, жінки й чоловіки, які працюють немов бджоли у вулику, такі красиві та розумні.
Цього не могло тут статися? Перепрошую, я виріс в Оклахомі, і після того, що сталося в Оклахома-Сіті, я зрозумів, що це може статися де завгодно. Я не був знайомий з жодною жертвою, але знав декого з їхніх родичів. Якщо тероризм міг зачепити мою сонну, ізольовану Оклахому — його руки можуть дотягнутися куди завгодно. Але Манхеттен, Пентагон, цитаделі цього чудового світу, створеного працею багатьох поколінь американців? Усе це виглядає таким безглуздим. Навіть у тероризмі є своя логіка: терорист виходить вперед і каже — «Подивіться, це я зробив! Бачте, який я могутній? Ви хотіли мене зупинити, але не вийшло! Тепер вам доведеться мати справу зі МНОЮ!» Але коли ніхто не бере на себе відповідальність, тероризм втрачає навіть ту перекручену політичну логіку, яка могла бути йому властива, і стає просто вбивством, жорстоким вбивством, якому немає прощення ані від Бога, ані від людей.
Опівночі мені нарешті вдалося спіймати випуск новин каналу Deutsche Welle англійською та послухати звернення до нації президента Буша. Він говорив про спокійний гнів, який всі ми розділяємо. Атака була спрямована не тільки проти США, але й проти Лондонської біржі, світової ринкової економіки, проти західної цивілізації як такої.
Європейські коментатори висловлювали побоювання, що Америка може зреагувати неадекватно. У колишньому світі, де не було ядерної зброї, Америка негайно відреагувала б на такий кошмар війною, так само, як це трапилося колись після Перл-Харбору. Але досі незрозуміло, з ким воювати. Повторюю, я працював у Вашингтоні, і серед численних радників, експертів розвідки, військових аналітиків можуть бути люди, яких я знав, люди, які працюють зараз цілодобово. Вони зроблять свою справу. Вони — кращі з кращих. Коли відповідь буде, вона буде адекватною.
Безсумнівно, ринок цінних паперів і долар стабілізуються, через тиждень-другий світ повернеться до своїх звичайних справ. Так завжди буває. Але в одному, дуже важливому, відношенні світ змінився. Він нарешті прийшов до розуміння: тероризм створює загрозу завжди і скрізь, і терпіти цього не можна. Весь світ, в тому числі Україна, продемонстрував Америці свою солідарність. Америка її оцінила.
Тисячі, можливо, десятки тисяч загиблих. Припинено польоти цивільної авіації, закриті кордони США з Канадою та Мексикою. Шок, що змінився нервовістю. Паніка, в тому числі — біржова, що вилилася в падіння (вважають, тимчасове) курсу долара, зростання цін на нафту та золото. Відкладено відкриття чергової сесії Генасамблеї ООН, евакуйовано її персонал. Евакуйовано багатьох співробітників штаб- квартири НАТО в Брюсселі. Демонстрація лідерами багатьох країн світу співчуття та солідарності з американцями. Мало не перша нагода для України запропонувати свою допомогу Сполученим Штатам. Такі результати першого дня нової ери, що настала з терактами в Сполучених Штатах.
Уже багато було сказано, що атаки на Мiжнародний торговельний центр у Нью-Йорку та комплекс Пентагону під Вашингтоном — то трагедія не лише Сполучених Штатів, але всього світу. Характерна ознака нової ери — в тому, що віднині людина, незалежно від її національності, кольору шкіри, релігійної належності в жодному куточку світу не може почувати себе в безпеці.
Характерним є й те, що першими глобалізацію, про яку так багато говорили в останні роки, без проблем опанували міжнародна злочинність і міжнародний тероризм. Причому з трагедією, що сталася 11 вересня в Сполучених Штатах, очевидно, стали явними далеко не всі можливості глибоко законспірованих вождів терористичних організацій.
Своєї першої мети акція, як можна зрозуміти, досягла. Найочевидніше те, що метою було посіяти страх і переконати людство в своїй непереможності, кинувши виклик найбільш потужній не лише в економічному, але й у військовому сенсі державі світу.
Цей виклик не може не потягти за собою змін у тій геополітичній ситуації, що сталася в останнє десятиріччя. На це вказують не лише заяви президента США Буша про те, що винних у трагедії обов’язково буде знайдено й покарано. А й зримий водорозділ між тим, як було сприйнято трагедію в США у різних країнах. З одного боку — природне співчуття, страх, щире відчуття солідарності, і з іншого — кадри CNN — справжнє свято на вулицях арабських міст. Пророки Аллаха, до речі, в жодній сурі Корану, священної книги для вірних всіх напрямків та течій ісламу, не вчили радіти з чужого горя.
Як би це не цинічно звучало зараз, коли рятувальники все ще сподіваються на диво й вірять, що під уламками в Нью- Йорку та Вашингтоні ще можуть залишатися живі люди, проблема навіть не в тому, хто й навіщо організував ці страхітливі теракти. Навіть при тому, що організатори, виконавці, джерела фінансування та підтримки досі залишаються повністю невідомими. Проблема в тому, що людство виявилося абсолютно не готовим до того, що це могло статися. Не було уявлення про саму загрозу, її можливі масштаби, про те, що і в новому тисячолітті будь-яка фанатична ідея може мати прихильників-камікадзе. Не було навіть натяків на методи та технології боротьби, тим більше — запобігання тероризму. Теракти в Сполучених Штатах стали символом провалу роботи спецслужб всього світу, не лише американських — можливо, тому що в своїй повсякденній практиці вони продовжували виходити з імперативів тридцятирічної давнини.
Ці теракти в Сполучених Штатах вже порівнювали з Перл-Харбором, коли на початку Другої світової було знищено основну військово-морську потугу США. Навряд чи це має під собою підстави. Це, швидше, прояв неоголошеної війни, який, у свою чергу, міг би викликати глобальну війну, якби в керівництва Сполучених Штатів виявилися слабкішими нерви. Вже надто багато хто в США безапеляційно називає винним у всьому мільярдера Осаму бен- Ладена, звинуваченого у терактах проти американських посольств у Танзанії та Кенії влітку 1998 року, який ніколи не приховував палкої ненависті до США. Оскільки вже було обіцяно адекватну відповідь, то багато хто на початку очікував шквалу атак на так звані "терорирористські центри» в Азії та на Аравійському півострові. До речі, за іронією долі, цілком могло бути й так, що терористи-смертники, які спрямували пасажирські літаки на Пентагон та Світовий торговий центр, отримали підготовку на Заході. Припускається, що вони могли тренуватися і в таборах на території колишнього СРСР, в тому числі і в Україні.
Жодна з відомих на сьогодні терористичних організацій не побажала взяти на себе відповідальність за скоєне. Що наштовхує на думку про те, що американська трагедія може бути недостанньою. І йдеться насправді про справжню катастрофу в масштабах цивiлiзацiї. Йдеться про те, чого не очікував доктор Бжезінський у своїх книгах, про те, чого не очікували творці світової політики періоду після «холодної війни». Йдеться про величезний удар, якого зазнали традиційні західні цінності, йдеться про удар по психології звичайного пересічного громадянина будь-якої країни.
Немає сумніву в тому, що людство досить швидко вийде із стану шоку. ООН, нарешті, відкриє чергову сесію Генеральної Асамблеї, НАТО працюватиме в звичному режимі. країнах буде знято, літаки знову літатимуть через Атлантику, стабілізується ситуація на валютних, нафтових та інших світових біржах. Цього замало. Як і заяв про співчуття та солідарність. Американська трагедія вимагає абсолютно нових спільних підходів до світової політики, абсолютно нових поглядів на співробітництво. Зрештою, глобалізація може надати шанси не лише міжнародному терору — особливо, коли попіл Нью-Йорка та Вашингтона стукатиме в серце. Багатьом доведеться при цьому чітко визначитися.
