Чого не досягла Україна за десять років незалежності?
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, тедежурналіст:
— Передусім, за останні 10 років Україна не досягла незалежності. Вона не заявила про себе як про державу, та й взагаллі, держави як такої ми не збудували. Незалежність відсутня у різних вимірах. У політичниму відношенні, на мій погляд, ми залежні від усіх й усього. У культурному — взагалі повний хаос. Ми не тільки не утвердили щось нове, а ще й розгубили те, що було раніше. Якщо взяти будь-який аспект, то як держава ми досі не відбулися.
Слід зазначити, що десять років — не дуже великий проміжок часу, щоб повністю сформувати державність, але якісь основи вже можна було закласти. Адже є приклади інших держав, які за цей же час досягли набагато більше, ніж ми. Можна посилатися на тяжкі умови в рамках колишніх імперій, але це також не дуже вагомий аргумент, бо все ж таки можна вже було закласти певний фундамент, який би засвідчів, що ми рухаємось в цьому напрямi. Проте навіть таких початків у нас немає.
Ясна річ, що за десять років багато чого змінилося. Відбулися певні трансформації в ментальності. Люди змінилися, але не як громадяни незалежної держави. Вони зовсім не розуміють того, що відбувається в політичній та соціально-економічній сферах життя. Ми не маємо навіть основ громадянського супільства. Є окремі осередки, які не роблять погоди. З’явилися люди, які просто навчають людей інших захисту від самої держави. І це досить дивний феномен, адже громадські огранізації повинні виконувати дещо інші функції: гуртувати людей, займатися правовою освітою населення, заматися просвітницькою діяльністю.
Однак, незважаючи на це все, люди залишаються оптимістично налаштованими. Ми маємо дуже багато талановитих людей, які здатні зробити все для своєї Батьківщини. Просто немає лідерів, яким супільство повністю довіряло б та якими воно скеровувалося б. Особисто я не бачу підстав для великого свята.
Сергій РЯБОВ, доктор філософських наук, професор політології НУ «Києво-Могилянська Академія», кафедра історії і політології:
— Передусім, в Україні немає громадянства. 10 років незалежності не принесли нам демократичної свідомості і демократичної політичної культури мас. Перспектива залежатиме від того, чи зуміємо ми (вчені, викладачі, інтелігенція) культ ивувати ідеали демократії у свідомiсть наших громадян. Нам потрібно розвинути механізм впливу громадської думки на публічну політику, поки що вони живуть в різних сферах і рухаються в різних ешелонах. Громадські діячі, оперуючи ім’ям народу, роблять те, що вони вважають за потрібне. Яскравим прикладом цього може бути зведення пам’ятника на майдані Незалежності. А простий народ живе зі своїм розумінням цих категорій. Механізму взаємовпливу, формування порядку денного, в залежності від потреб і інтересів громадян, цього у нас бракує, адже саме це і є найбільш актуальним завданням сьогодення. А коли цю проблему буде розв’язано, то і решту проблем, наприклад, приватизації, вступу до різних міжнародних інституцій, буде розв’язано більш оптимально і більш професіонально. Бракує механізму взаємодії, влада має бути не просто під прозорим ковпаком, а громадяни повинні мати можливість показати, що вони хочуть і як вони розуміють болючі проблеми сьогоднішнього дня.
Анатолій АРСЕЄНКО, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціології:
— На превеликий жаль досягнення України за минулі десять років або незначні, або в основному негативні. На зламі XXI століття, в умовах глобалізації основним показником країни є валовий внутрішній продукт (ВВП), і тим більше ВВП на душу населення. Ні для кого не є секретом те, що за основними соціально-економічними показниками десять років тому Україна посідала чільні місця не тільки в Європі, але за деякими з цих показників і в світі.
Сьогодні Україна практично перетворилася на «хвору людину Європи», про це все частіше пишуть на Заході. Вона стає розсадником і розповсюджувачем туберкульозу, СНІДу, венеричних захворювань, наркоманії, тероризму, корупції і інших вад, які називаються соціальними хворобами. Це відбувається тому, що за останні десять років ВВП України стиснувся як шагренева шкіра. Сьогодні ВВП України становить трохи більше ніж $30 млрд. За цим показником Україна сьогодні посідає 57 місце у світі. Україну обійшла навіть сусідня Румунія, у якої ВВП на три-чотири десятки мільярдів доларів більший, хоча територія її вдвічі менша. Тому цілком зрозуміло, що держава, яка має в своєму розпорядженні такий мізерний валовий продукт, не здатна ні на що. Звідси всі проблеми України.
Держава — це система. Її підсистемою є територіальна цілісність, відтворення економіки, відтворення народонаселення, відтворення культури, відтворення соціальної структури. Якщо держава може підтримувати ці опори, тобто зростає економіка, зростає населення, зберігається і поліпшується соціальна структура, розвивається культура, в тому числі наука, забезпечується територіальна цілісність, тоді держава зберігає свою здатність до виживання, до відтворення, вона володіє реальним суверенітетом. Адже Україна не за одним iз цих показників не поліпшує стан речей. Її економіка протягом десяти років не зростає, населення за цей час скоротилося майже на три мільйони, генетичний фонд нації підривається, робоча сила деградує в повному розумінні цього слова, соціальна структура, що була десять років тому, зруйнована. Сьогоднішня соціальна структура — це трохи більше ніж 1% заможних, і близько 90% жебраків. А оскільки соціальної структури немає, то держава живе сама по собі, виражаючи інтереси цієї верхівки, а люди живуть самі по собі. Тож про яке громадянське суспільство за цих умов можна казати.
Потрібно відмітити сумний стан культури. У добу інформаційної революції кращі наукові школи зруйновано, наука живе на голодному пайку, народна освіта взагалі жебрає. Говорити про те, що в добу науково-технічної революції за такого стану науки, освіти, здоров’я нації можна успішно розв’язати проблеми модернізації, це просто смішно і наївно.
Становище України в світі з кожним роком стає дедалі проблематичним. Оскільки знищуються несучі опори, підсистеми нації, що згадані вище, то з наближенням їх до граничного значення держава може втратити свій суверенітет. І якщо в найближчому майбутньому, а час працює проти нас, це становище не зміниться, то держава не зможе забезпечити найголовніше — територіальну цілісність своєї країни. Не можна виключати, що у нас може статися те, що сталося в Югославії. Адже Югославія не розвалилася сама по собі внаслідок етнічних конфліктів, а розпалася внаслідок важкого економічного стану, що є наслідком політики Свiтового банку і Міжнародного Валютного Фонду, коли її обплутали з усіх боків боргами, коли таким самим чином знищили її економіку, і це все дійсно викликало етнічні проблеми. І в цьому основна загроза України.
На превеликий жаль, на зламі XXI століття Україна перебуває в такому становищі, що вона може втратити все, чого вона досягла в XX сторіччі, і, отже, стати джерелом нових соціальних конвульсій і потрясінь. А перебування в геополітичному центрі Європи здатне викликати дуже неприємні наслідки як для України, так і для її сусідів.
