Нинішні шанувальники демократії західного, американського зразка, та й самі представники цієї демократії, чомусь забувають історичний, економіко-географічний, політичний і чисто людський чинники її становлення. Всього 70 років тому в оплоті нинішньої демократії й цивілізації США відбувалися такі ж процеси, як і в нас сьогодні. А в основі економічного процвітання післявоєнної Європи лежав план Маршалла й мільярди доларів, помножені на дешеву сировину колоніальних і напівколоніальних країн Азії та Африки.
Однак колоніальна епоха завершилася. Нині з Африки нічого вже викачувати, крім алмазів, у Європі своїх запасів сировини вже немає. Азіатські країни пішли своїм шляхом, і вже існує термін «азіатські тигри». Китай, використовуючи співпрацю iз Заходом, але проводячи реформи за своїми рецептами, вже має валютний запас понад 350 млрд. доларів. Перегріта економіка США та Європи вимагає підживлення, адже їм надто необхідно тримати планку життєвого рівня своїх громадян. Робити це стає все важче, а без цього про жодну демократію й говорити не варто.
Ще на початку ХIХ століття французький політичний мислитель, письменник і публіцист Бенжамен Констан, розробляючи проблеми політики, влади і держав, вказував, що для того, щоб особистість була вільною, вона повинна бути надійно захищена законом, але крім закону, особистість ще повинна мати матеріальну незалежність. Забезпечуючи певну економічну незалежність своїм робітникам, провідні транснаціональні компанії, їхнi керівники й господарі володіють величезними особистими статками. Одних мільярдерів у США 230 чоловік, у Японії — 29. Звідки таке багатство? У розвинених державах заробітна плата складає до 80% від вартості продукції. З 20%, що залишилися, мільярдів не нажити. А вони нажиті, причому за рахунок експлуатації інших країн.
Продовжуючи цей процес, відразу після розпаду СРСР країни Заходу стали впроваджуватися в економіку незалежних пострадянських держав. Спочатку вони не перешкоджали вивозу капіталу і більше 150 млрд. дол. з країн СНД осіли у банках США, Німеччини, Швейцарії, Франції, Іспанії та інших країн. Капітали з Росії, України вивозилися не «зеленими», а у вигляді сировини. Нафта, газ, ліс, метал — все це постачалося з державних підприємств й осідало на рахунках фізичних осіб. Отримавши солідне підживлення, економіка Заходу, пожвавившись на початку дев’яностих, поступово почала давати збої. Разом iз тим у США та Європі є безліч доларів. Їх треба кудись прилаштувати. І міжнародні фінансисти почали надавати кредити Росії, Україні та іншим країнам СНД. Причому діяли за схемою, відпрацьованою в Азії та Африці, надаючи кредити навіть тоді, коли знали, що гроші йдуть не в економіку.
Надаючи фінансову допомогу Україні, міжнародні фінансові інститути прекрасно знали, що вона проїдається й розкрадається. Арешт і затримання П. Лазаренка це наочно підтверджує. Коли Україна набрала стільки, що розплатитися з боргами стало проблематично, Захід став висувати вимоги про проведення реформ за його рецептами. При цьому, останні два роки нам не дали ні цента навіть на ті програми, які обіцяли фінансувати. Так ЄБРР обіцяв виділити Україні кредит у $800 млн. на добудування Хмельницької і Рівненської АЕС за умови, що Україна закриє Чорнобильську АЕС. ЧАЕС закрили у грудні 2000 року, а кредитів як не було, так і немає. Якщо демократія сумісна з обманом, то що це за демократія?
Не виділяючи кредитів, Захід нав’язує приватизацію в енергетиці. Останнім часом продано шість обленерго за просто смішну суму. Якщо порівняти, за якою ціною продаються такі потужності на Заході й в Україні, хочеться кричати: «Гвалт, нас грабують!». Подумайте самі. Витрати на придбання енергокомпаній: Бразилія — $1369 млн., Панама — $1334 млн., Аргентина — $763 млн., Перу — $637 млн., Угорщина — $52 7 млн. , Болівія — $36 4 млн., Грузія — $30 4 млн., Україна — $240 млн.
Ну, як вам дії «риночників» західних і доморослих? Адже до купівлі обленерго у нас допускали тільки західних інвесторів.
Про вимоги МВФ і ЄБРР знизити митний збір на вивіз соняшника українські читачі знають багато. У 2000 році він становив 23%. Нинi мито знизили до 17%, але МВФ вимагає до 10%. Не бажаючи губити свої землі, а після посіву й збору соняшника необхідно 4 роки на відновлення родючості грунту, західні бізнесмени бажають вивозити соняшник з України за невигідними цінами. А що буде з нашою землею їх не хвилює, як і наша економіка та внутрішні ціни. Через зниження мита й додаткового вивозу соняшника внутрішні ціни на соняшникову олію, маргарин, майонез виросли на 10—12%. Це так нам Захід допомагає.
А ось інший приклад турботи й допомоги. Активно агітуючи за закриття нерентабельних шахт, МВФ виділив фінанси на реструктуризацію вугільної промисловості, і до зими 2000 року теплоелектростанції України виявилися без палива. Це при тому, що Україна має величезні запаси вугілля й воно є єдиним джерелом енергії у країні. ЄБРР виділив 100 млн. доларів технічного кредиту на закупівлю вугілля у Польщі та Румунії. Слава Богу, зима була дуже тепла й такої кількості вугілля не знадобилося. З виділеної суми Україна закупила вугілля на $40 млн., а $60 млн. вирішили витратити на закупівлю вугілля із залученням українських компаній. Але не тут-то було! ЄБРР наполягає на закупівлі вугілля за кордоном. Цікаво, хто кому допомагає: ЄБРР Україні чи Україна, через ЄБРР, Польщі та Румунії? Навіщо закривати власні шахти, брати кредит, за яким треба віддавати і борги, і відсотки, і закуповувати вугілля за кордоном? Ось такими методами Захід домагається свого процвітання.
А як наполегливо намагається МВФ і Свiтовий банк пробити рішення про ліквідацію в Україні вільних економічних зон? І це незважаючи на те, що, наприклад, у Донецькій області такі зони вже дають позитивні результати. У свій час Китай починав економічні реформи з впровадження ВЕЗів, і саме вони стали локомотивами підйому китайської економіки.
Блефують елітарні країни й тоді, коли вводять антидемпінгові санкції на постачання українського металу, низька ціна якого зумовлена рівнем оплати праці в чорній металургії. Тому ціна металу, а тим більше його якість, дозволяють йому конкурувати на світовому ринку.
А який тиск спричинив Захід на Україну для того, щоб ми відмовилися співпрацювати з Іраном у спорудженні атомної електростанції? В результаті Україна втратила контракт, який міг принести їй мільйони доларів, на які, до речі, можна було б купити такі необхідні нам нафту і газ.
Не варто нашим доморослим реформаторам так принижуватися й підлабузнюватися. Борги треба віддавати. А розраховувати слід тільки на власні сили. За останніми показниками Всесвітньої торгової організації в 2001 році очікується спад ділової активності як у США, так і в Європі. Упевнений, що внаслідок цього від України будуть вимагати зниження митних зборів на все і вся та найшвидшого повернення боргів.
Від редакції
Ми свідомі того, що лист Володимира Колесникова є досить дискусійним, і не вичерпує всіх можливих аргументів і поглядів на проблему взаємовідносин України iз західними країнами та організаціями. Тож ми чекаємо відгуків читачів та експертів з аналізом визначених аспектів, у тому числі — і протилежного змісту. Як зробити, врешті-решт, взаємовідносини України з навколишнім світом взаємовигідними та партнерськими? Які зусилля потрібні для цього, в яких, перш за все, напрямах?
