Практично з усіх питань, що зачіпають життєві інтереси землян, американська адміністрація виявляється в самотності. Майже ніхто не згодний iз тим, що і як вона витворяє на міжнародній арені. Не згодні союзники, не згодні домашні. США виявляються в усе більшій політичній ізоляції. Ця ізоляція є виключно продуктом твердолобої політики американського президента.
Розуміння політичних інтересів завжди дає можливість говорити про передбачуваність. Політична гнучкість дозволяє домагатися балансу. Що для США після минулих у Бонні та Генуї самітів виглядає погано з погляду міжнародної політики, то це недостатня їхня готовність до компромісів. Свідченням цього є те, з якою зарозумілістю американці кажуть про свій власний шлях у питаннях створення системи протиракетної оборони (НПРО) і збереження клімату на Землі. Адміністрація Буша (Bush) більш ніж очевидно робила ставку на те, що боннська конференція з реалізації кіотського протоколу закінчиться невдачею. Тепер адміністрація президента Джорджа Буша, якого, між іншим, назвали «в’їдливим техасцем», виявилася не тільки в ролі сторони, що програла й говорить «ні», але й в ізоляції.
Точнісінько так само США виявилися в ізоляції і в питанні розгортання системи протиракетної оборони. Ввести в оману щодо цієї обставини не може навіть дружня тональність зустрічі Буша зі своїм російським колегою Володимиром Путіним. Ув’язка скорочення наступального ядерного арсеналу з розгортанням системи протиракетної оборони звучить, звичайно, непогано, але союзників у реалізації своїх планів Буш все одно так і не знайшов.
З одного боку, вже зазнає сильної критики за свою готовність піти на таку операцію Путін, з іншого ж — усім вже досить відома звичка Путіна робити після самітів крок назад, будь то зустріч iз Бушем або Цзян Цземіном. Для Путіна, який розуміє, що він не зможе зупинити реалізацію американського проекту НПРО, має значення лише одне: якомога дорожче продати свою поступливість. Росія з економічного погляду не в змозі підтримувати в боєздатному стані свій ядерний арсенал, що нараховує 7 000 боєголовок. Таким чином, скорочення ядерних арсеналів до 1 500 одиниць з обох сторін (у США на цей час нараховується 6 000 боєголовок) — більш ніж в інтересах Росії. До того ж, якщо США ще й оплачують скорочення російських ядерних озброєнь.
Однак це не усуне розбіжностей у питаннях, пов’язаних iз проектом НПРО і збереженням Договору з ПРО. Навпаки. Зi зменшенням наступального потенціалу він набуває ще більшого значення. Ні сумнівна операція, ні повторювана, як молитва, обіцянка консультуватися із союзниками з питання розгортання системи НПРО, не можуть приховати те, що адміністрація Буша йде своїм самостійним шляхом. При цьому вона виявляє готовність порушувати договори або виходити з них. Те, в якій ізоляції виявилася адміністрація Буша внаслідок проведення такої необачної гегемоністської політики, показує незгода між партіями США в питаннях зовнішньої й оборонної політики, яка була б немислима ще кілька років тому. Якщо в Сенаті й Палаті представників і могли виникати гострі суперечки з внутрішньополітичних питань, то, стосовно зовнішньополітичних й оборонних проблем, там панували згода й баланс інтересів. Це перетворювало США в міжнародному плані в передбачувану й надійну провідну державу.
Усього за кілька місяців свого правління адміністрація Джорджа Буша втратила неабияку частку від цього. Політична самоізоляція США, напружені відносини iз союзниками, як з реальними, так і з потенційними противниками по всій земній кулі, є в більшій мірі продуктом ідеологічно твердолобої й безвідповідальної політики нинішньої адміністрації США, ніж результатом зміни співвідношення сил на міжнародній арені.
Політична архітектоніка на земній кулі, звичайно, виявляє активність. Політичні пласти прийшли в рух. Все більш самостійною стає Європа, зростає її вага. Наявнi й потенційні вогнища напруженості в Азії вимагають від США більшої уваги й присутності їх у Тихоокеанському регіоні. Хто буде замовчувати ці процеси? Але для холодної самодержавності, в аурі якої США в цей час виступають на міжнародній арені, вони не мають пріоритетного значення. Про це можна говорити і з приводу дебатів iз проблем потепління клімату на Землі, і НПРО, і питань контролю над стрілецькими озброєннями й більш жорсткого дотримання угоди від 1972 року про заборону біологічної зброї, створення міжнародного карного суду. Це лише деякі суперечливi питання.
Навіть при всіх тих проблемах, які виникли після закінчення «холодної війни» з появою нових структур, при всій суперечності європейської політики, де амбіції і реальність розділяє величезна безодня, між США і Європою існують тісні і широкі відносини. Щорічні інвестиційні потоки, які йдуть через Атлантику, складають понад 1 100 мільярдів доларів США й самі по собі мають велике значення. До цього слід додати історичні й культурні зв’язки, що склалися.
Причиною того, що США в цей час дозволяють собі стояти осторонь на міжнародній арені, є позиція, зайнята адміністрацією. Своєю безкомпромісною політикою вона вже загнала себе у внутрішньополітичний кут. Перемога Буша на виборах iз мінімальною перевагою дозволяла країні сподіватися на центристську, збалансовану політику.
Однак Буш вхопився за фалди консерваторів-екстремістів зі своєї партії й був змушений заплатити за це втратою більшості в Сенаті. Судячи з усього, він так і не виніс iз цього жодного уроку, який можна було б врахувати у зовнішньополітичній діяльності. Якщо так буде продовжуватися, Буш приведе наддержаву США до повної ізоляції, чого ніхто не бажає.
