Хоча після зустрічі із Джорджем Бушем в Генуї російський президент Володимир Путін вже у Кремлі наголосив на тому, що його країна залишається на своїх старих позиціях дотримання угоди з ПРО 1972 року, всі усвідомлюють, що він пішов на давно очікувані поступки своєму американському колезі. Звичайно, перекладати з дипломатичної мови спільну заяву президентів можна, як завгодно, однак сутність від цього не змінюється. І звинувачувати у капітуляції Володимира Путіна не варто. Він просто усвідомлює реальні можливості Росії, не здатної якось вплинути на плани адміністрації Буша із таким умовним союзником, як Цзян Цземінь і із таким справжнім союзником, як Лукашенко. Очевидно, недавні російсько-китайські консультації остаточно переконали російського президента, що він має якнайвигідніше відмовитись від угоди 1972 року, бо інакше американці самі відмовляться від неї без усякої користі для Росії.
У спільній заяві говориться про світ, який змінився, і про необхідність розглядати наступальні і оборонні озброєння у одному пакеті. Це давні тези президента Буша, які тепер розділяє президент Путін. Він не програв, бо вчасно зрозумів, що треба капітулювати. І це — добрий сигнал для всіх тих, хто думає про справжню безпеку у майбутньому світі. Російсько- американського протистояння не буде. В Кремлі сьогодні — прагматики: як немає сил пручатися, так і не будуть пручатися і грати у супердержаву, якої немає. Амінь!
І це — поганий сигнал для всіх тих, хто робить собі капітал на постійному роздмухуванні «російської загрози», міфу про відновлену Російську імперію, яка завтра загарбає неньку. Не загарбає. Тому що немає ніякої імперії. Є просто Російська Федерація — країна з можливо гіпертрофованою історичною пам’яттю, однак з достатньо тверезим розумінням своїх сучасних можливостей. Немає в неї сил на Україну. Навіть на Бiлорусь немає. І ніхто вам сьогодні не скаже, чи переварить ця країна Чечню і зробить хоча б трішечки менш суверенним Татарстан...
Тому що це — звичайна країна, хай утричі величезна. Її не треба боятися, з нею треба домовлятися, сплачувати їй борги, будувати кордон. Тому що коли ми будемо готові до європейської і євроатлантичної інтеграції, питання про це вирішуватимуть тільки ми і Захід. Точніше — Захід і ми самі. А як реагуватиме Росія, можна усвідомити, аналізуючи підсумки генуезької зустрічі Путіна і Буша.
Реагуватиме конструктивно.
