Перебування у російській столиці голови КНР Цзян Цземіня, підписання угоди, яку і в Москві, і в Пекіні розцінюють як безпрецедентну — все це свідчить, що Росії і Китаю вдалося довести взаємини, майже заморожені у комуністичні часи, до стану кипіння. І, здавалося б, варто тільки радіти з приводу того, що дві найбільші держави Євразії нарешті є не ворогами, а майже друзями… Однак тут виникає відразу запитання: а проти кого приятелюєте, росіянин з китайцем?
Очевидно проти кого — проти Сполучених Штатів Америки, які обидві держави вважають країною, здатною монополізувати місце супердержави. Пам’ятаємо слова Бориса Єльцина, який говорив, що в світі усе вирішують президент Росії і голова Китаю, а не президент США. І цікавість російської політичної еліти до «китайського шляху» в реформах, і дивна впевненість, що «разом можна зупинити американців»…
Розбіжність у позиціях Москви й Пекіна складається, між тим, з перспективи бачення. Росія вже БУЛА супердержавою — в часи Радянського Союзу. Китай впевнений, що невдовзі він цією супердержавою БУДЕ. Для Росії співробітництво з Китаєм — шанс нагадати про втрачену велич. Китай шукає не союзників, а країни, які допоможуть йому супердержавою стати. У Москві впевнені, що використовують китайців для відродження своєї світової ролі. А насправді китайці використовують Росію — брутально, талановито, майже відверто. Дружба закінчиться саме того дня, коли Китай відчує, що вже став супержержавою. Тоді він намагатиметься вирішувати долю світу в суперництві (або співробітництві) із США. І долю Росії також…
Звичайно, посилення Китаю є невигiдне для американців аж доти, доки Китай не позбудеться авторитарного режиму, не стане країною, яка поділяє загальносвітові цінності не тільки в економіці окремих районів, але й у політиці, і в правах людини, і в свободі преси… Однак ще більше воно невигідне Росії. Чим відрізняється американський устрій від китайського, пояснювати не потрібно. Однак на усяк випадок варто згадати, як поводився зi своїми «друзями» Радянський Союз, коли був супердержавою…
