Говорячи про перші ознаки потепління у відносинах між ЄС та Україною після певного неоголошеного бойкоту, міністр закордонних справ України Анатолій Зленко сказав «Дню», що «ми остаточно позбавляємося відчуття, що танцюємо танго з тінню». Оптимізм Зленка базується лише на перших «чітких сигналах» — між тим, ситуація є далеко не такою однозначною. В Україні слова «європейська інтеграція» незрозумілі навіть для владних структур, у той же час сам ЄС навряд чи так легко піде не перегляд своїх жорстких «шенгенських» позицій та відкриє свої ринки для України, а експерти стверджують, що і в політичних відносинах витримуватиметься певна дистанція. Втім, перші зрушення, на думку Анатолiя Зленка, дійсно є. Як є і можливість скористатися позитивом розширення ЄС — тобто, наближенням (поки що географічним) до зони, характерної добробутом, демократією, високими технологіями...
— Якщо півроку тому можна було говорити про ізоляцію України з боку ЄС, то тепер, здається, прозвучали нові акценти. В чому причина?
— Курс на європейську інтеграцію залишається головним вектором зовнішньої політики України, я б сказав, імперативом політичного розвитку нашої держави. Робота на цьому напрямку вже приносить позитивні результати, наші взаємини з Європейським Союзом вступили в нову динамічну фазу.
Під час головування Швеції в ЄС у першій половині року на адресу України пролунали кілька чітких і довгоочікуваних сигналів. Першим був опублікований у травні в газеті «Інтернешнл Гералд Тріб’юн» спільний лист президента Європейської Комісії Романо Проді та прем’єр-міністра Швеції Йорана Перссона. В ньому вперше на такому високому рівні містився заклик до всіх партнерів України більш тісно співпрацювати з нашою державою, аби допомогти їй наблизитися до Європи. Як сказано в листі, «для того, щоб танцювати танго, потрібні двоє». Зусилля України в напрямку європейської інтеграції матимуть очікувану віддачу лише тоді, коли отримають адекватну реакцію в Європі. Зараз ми починаємо бачити цю адекватну реакцію з боку ЄС і остаточно позбавляємося відчуття, що танцюємо танго з тінню.
Далі були висновки саміту ЄС—США, резолюції Європарламенту стосовно спільної стратегії ЄС щодо України. Хотів би окремо відзначити надзвичайно позитивне за духом засідання Ради з питань співробітництва Україна—ЄС за участю прем’єр-міністра України Анатолія Кінаха. Воно дозволило нашим європейським партнерам краще зрозуміти позицію нового керівника уряду й належним чином оцінити його відданість європейському вибору.
Проте головною подією став Гетеборзький саміт ЄС, на якому Україну було запрошено до участі в Європейській конференції — форумі країн- членів ЄС та держав-кандидатів на членство. Таким чином, Україну визнано невід’ємною складовою майбутньої Європи.
Ми кілька років постійно порушували питання залучення України до діяльності Євроконференції в діалозі з ЄС та ключовими європейськими столицями. В якості посла у Франції та Португалії я неодноразово обговорював це питання з французькими та іншими європейськими дипломатами, але тоді вони у завуальованих, суто дипломатичних фразах уникали конкретної відповіді.
Тепер ситуація змінилася. Я бачу в цьому ще одне підтвердження правильності обраної нами стратегії євроінтеграції. Сподіваюся, що під час головування Бельгії в ЄС, яке розпочалося 1 липня, набраний темп розвитку наших відносин буде збережений.
— Чи не можна розцінювати це рішення лише як декларацію, яка ні до чого не зобов’язує ЄС і не означає справжніх змін у його ставленні?
—В жодному випадку. В Гетеборзі положення щодо України було включене до розділу «Майбутнє Європи», присвяченого тільки питанням подальшого розвитку Євросоюзу. Це є свідченням зміни ставлення ЄС до України та віднесення її до своїх зовнішньополітичних пріоритетів у структурі європейської інтеграції.
На мій погляд, це рішення не тактичне, а стратегічне. Фактично, Україна вперше визнається Європейським Союзом як держава, що поділяє його цінності та внутрішні й зовнішні цілі. Таким чином, створена потенційна можливість на певному етапі у майбутньому отримати статус країни-кандидата і розпочати процедури, пов’язані з процесом вступу до ЄС. Хоча зрозуміло, що лише від успіху українських реформ залежить, наскільки ми зможемо використати цю позитивну динаміку.
— Що саме зробила Швеція для України й чому?
— Швеція під час свого головування доклала значних зусиль, аби Євросоюз приділив Україні належну увагу. Візит прем’єр-міністра Перссона відбувся одразу після Гетеборгу. І він сам говорив, що його приїзд — свідчення важливості для ЄС взаємин з Україною. На тлі результатів саміту ЄС ці слова не звучали як звичайна дипломатична ввічливість.
Ми постаралися використати візит Перссона щоб, по- перше, висловити свою вдячність за істотний імпульс, наданий Швецією, по-друге, обговорити наявну, на даний момент, проблематику наших відносин з ЄС. Приємно було почути від нього заяви про те, що ЄС в подальшому намагатиметься надавати конкретну допомогу Україні для вирішення існуючих проблем. В той же час ЄС стимулюватиме євроінтеграційний рух України, в тому числі шляхом заохочення країн-кандидатів до динамічної співпраці з нашою країною.
— Вже багато говорилося про те, що співпраця з ЄС в галузі безпеки розцінюється в Києві як найбільш перспективний напрямок. Чи є якийсь прогрес?
— Наше співробітництво з ЄС здійснюється на трьох базових напрямах: торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, а також зовнішня політика та безпека, якi відзначаються особливим динамізмом. Створені комітети і робочі групи покривають широкий спектр питань — від експорту озброєнь до консультацій щодо розвитку ситуації в окремих регіонах за межами континенту.
Ми й надалі будемо регулярно приєднуватися до заяв головуючих держав від імені ЄС в рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики. Плануємо більш тісно взаємодіяти з ЄС в рамках ООН. Україна готова залучитися до всіх цивільних аспектів врегулювання кризових ситуацій. Ми маємо багатий практичний досвід у цих сферах, і він є цікавим для ЄС. Тобто, йдеться про конкретні кроки, які сукупно сприяють становленню України як європейської держави.
Активну участь у цьому діалозі бере Верховний представник ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Хав’єр Солана, який незабаром вже втретє протягом року відвідає Україну. Він — справжній прихильник європейського розвитку України, авторитетний політик, який розуміє наші європейські прагнення. Не в останню чергу завдяки його зусиллям політична сфера є однією з рушійних сил нашої співпраці з ЄС.
— Якщо виходити з досвіду країн-кандидатів, то він вимагає повної структурної ломки колишньої системи влади. Те ж саме робиться і в Росії, яка наче не збирається подавати заявки на вступ до ЄС. Яка Ваша думка з цього приводу?
— У нас немає іншого шляху, ніж модернізація системи виконавчої влади, про що неодноразово говорив Президент. Врешті, це очевидна річ: система державного управління повинна діяти більш компетентно, скоординовано та ефективно. Відповідно, адміністративна реформа має просуватися пришвидшеними темпами: саме від неї залежить, наскільки ефективно з точки зору європейської інтеграції працюватиме державний апарат.
Зараз ми маємо в органах виконавчої влади чимало підрозділів, відповідальних за співробітництво з ЄС. Але створити такий підрозділ — лише півсправи. Важливо, щоб він був укомплектований компетентними фахівцями, які не лише знають вузьковідомчу специфіку, але й здатні дивитися з точки зору державних інтересів. Тут іще попереду багато роботи. Очевидно, цьому сприятиме і вирішення питання про створення окремої координуючої структури в системi виконавчої влади.
Європейська інтеграція поки не усвідомлена як справжній пріоритет у діяльності усіх гілок влади нашої країни. Проте переконаний, це — питання часу. Якщо порівняти, на якому рівні питання європейської інтеграції вирішувалися, скажімо, п’ять років тому, і як вони вирішуються зараз, після десяти років незалежності України, то це справді велика різниця.
Укази Президента України, урядові постанови, постійне залучення представників галузевих міністерств та відомств до діалогу з Європою, прихід нового покоління держслужбовців — всі ці чинники працюють на одну мету: перетворити Україну на сучасну європейську державу. І вони спрацьовують, хоча, можливо, результати не так помітні оку пересічного громадянина.
ЄС усвідомлює значимість цих процесів. Найбллижчим часом ми розраховуємо на допомогу ЄС у вирішенні питання технічного обгрунтування проведення адміністративної реформи.
МЗС, мабуть, краще за інших бачить недоліки в діяльності наших міністерств та відомств на європейському напрямі. Тому ми зараз працюємо над пакетом пропозицій щодо вдосконалення цієї системи, передусім шляхом поліпшення взаємодії виконавчої та законодавчої гілок влади.
Якщо у нас практично в кожному міністерстві є підрозділ, відповідальний за європейську інтеграцію, то було б бажано, щоб і у Верховній Раді з’явився орган, який би міг зосередитися на цьому напрямі.
— Як з точки зору «економізації» зовнішньої політики виглядають перспективи створення зони вільної торгівлі з ЄС та вступу до СТО, що з кожним роком відсувається все далі?
— МЗС докладає значних зусиль, щоб створити політичні передумови для реалізації цього положення.
Відкриття ринків, хоч і часткове, — це надзвичайно відповідальний крок, який потребує детальної підготовки на всіх рівнях. З боку ЄС є згода надати Україні допомогу у визначенні пріоритетних заходів, яких ми повинні вжити, щоб підготуватися. Насамперед це стосується забезпечення доступу сторін на ринки одна одної, вільної та справедливої конкуренції імпортних товарів з товарами місцевого виробництва. Це вимагає від України дотримання міжнародних зобов’язань, визначених базовим документом двосторонніх відносин — Угодою про партнерство та співробітництво.
Іншим принципово важливим аспектом є вступ України до Світової Організації Торгівлі. Тут ми справді забарилися. У червні відбулося 8-е засідання Робочої групи з питань приєднання України до СТО. Воно засвідчило, що нам потрібно зосередити зусилля на гармонізації законодавства. Це нелегко, але можливо і, головне, необхідно. Без членства в СТО ми не станемо вагомим економічним партнером для ЄС.
— Багато йдеться про обговорення можливостей уникнень негативних для України наслідків розширення ЄС, і досі нічого не було з цього приводу сказано конкретно.
— Вже через три роки кордони ЄС можуть сягнути України. Позитив розширення є досить очевидним: наближення зони сталого економічного розвитку та політичної стабільності, найбільш сучасних, високотехнологічних ринків. Але цей позитив не проявить себе в повній мірі, якщо ми завчасно не потурбуємося про подолання можливих небажаних наслідків. На сьогодні розширення Євросоюзу стає політичною реалією. Тож Україні слід діяти на випередження, щоб потім не долати наслідки зовнішньополітичного «авралу», діяти послідовно та рішуче спільно з нашими партнерами із ЄС, країнами-кандидатами, іншими учасниками європейського політичного життя. До негативів я б відніс імовірне ускладнення візового режиму, накопичення на українській території нелегальних іммігрантів, підвищення рівня тарифного захисту щодо товарів українського експорту. По кожному з цих питань ми ведемо інтенсивний діалог з ЄС і сусідніми країнами-кандидатами на вступ.
— Чи не залишимося ми в програші після створення нової системи постачання енергоносіїв Росія — Західна Європа?
— Не думаю. Тут також багато залежить від нас самих. Головне, що сьогодні є чітке розуміння: без реформ не буде конкуренції та реальної міжнародної співпраці в енергетичному секторі. А ринок, де нема конкуренції, — це просто фікція.
Уряд запрошує лідерів світового енергетичного ринку взяти участь у приватизації об’єктів енергетичної галузі. Перспективною є співпраця з ЄС по транзиту енергоносіїв та електроенергії територією України. Наші інтереси тут полягають у модернізації та розширенні газотранспортної системи, реалізації проекту транспортування каспійської нафти через Україну до Центральної та Західної Європи. Важливим кроком на цьому шляху було б створення міжнародного консорціуму.
Вважаю, що було б безглуздо не використати колосальний потенціал української газотранспортної мережі. До речі, на думку багатьох експертів, «обійти» Україну як провідну транзитну державу — це не лише нераціонально, але й нереально. Я переконаний, що українська газотранспортна мережа і надалі залишатиметься одними з основних енергетичних воріт в Західну Європу. В той же час ми не «зациклюємося» лише на транспортуванні енергоносіїв.
На порядку денному нашого діалогу з ЄС перебувають питання відновлювальної енергетики. Йдеться, наприклад, про виробництво в Україні біопалива та його постачання на європейський ринок. Сьогодні до цього виявляє інтерес ціла низка компаній.
— На Заході часто міряють партнерство поняттям «ринок». Наскільки Європа сьогодні готова бути партнером, відкривши свої ринки?
— На жаль, поки що неможна говорити про відкритість європейських ринків для української продукції. Торговельні проблеми у відносинах Україна—ЄС, безумовно, присутні. І їх забагато, тим більше враховуючи проголошений стратегічний характер наших відносин. Проте і тут існує, користуючись дипломатичним штампом, «рух у правильному напрямку». Останнім часом було досягнуто домовленості з ЄС щодо повної лібералізації ринку текстильної продукції. Це дає змогу українським підприємствам без обмежень експортувати свою продукцію до ЄС. Крім цього, Україна вже не розглядається країною з неринковою економікою при антидемпінгових розслідуваннях. У свою чергу, ми прийняли ряд важливих законодавчих та нормативних актів, спрямованих на лібералізацію торгівлі.
Ключовим аспектом тут є адаптація національного законодавства до норм Євросоюзу, гармонізація тарифної політики, наближення механізмів сертифікації до європейських стандартів. Вже було започатковано ряд проектів, назва яких говорить сама за себе: «Стандарти з управління навколишнім середовищем», «Стандартизація та сертифікація в Україні» тощо.
Ми перевели діалог з ЄС в прагматичну площину. Ми відійшли від гучних декларацій і робимо наголос на практичних кроках, ми не заглядаємо надто далеко в майбутнє, а орієнтуємося на сьогоднішні потреби національної економіки. І Гетеборг засвідчив, що такі підходи поділяються та схвально сприймаються Європейським Союзом.
Протягом перших десяти років незалежності ми будували міст в Європу. А напередодні Десятої річниці незалежності отримали підтвердження, що цей міст будується також і «з іншого берега».
