Шановна редакціє!
Уперше я познайомився з газетою і став її шанувальником після опублікованої бесіди з В. Ляпіним з проблем школи «Бюрократія проти вчителя» (6 вересня 2000 р.) . За час, що минув відтоді, я пересвідчився в правоті поставлених у бесіді запитань. Я також отримав підтвердження своїх прогнозів про міру відплати з боку керівництва школи і вище, а також залученні в кампанію цькування В. Ляпіна агресивно-слухняних членів колективу. Загалом реакція на рівні відомства освіти міста й області була подібна до тієї, яка має мiсце в кримінальному світі проти тих, що зрадили його законам.
Статтю В. Ляпіна «Не пригнічуйте самостійність учителів» («День» від 9 червня ц.р.) відрізняє простота думок і блискучий виклад основних ідей перебудови освіти в країні. Те, що він говорить, здається, давно й усім відомо, проте вражає новизною. Дивно: як ми все це також знали, та нічого не робили, немов у нас були пов’язані руки і зав’язані очі? Значення популярного вислову: «Я начальник — ти дурень» розкрито автором у «причині першій» його статті, згідно з якою владна вертикаль повинна керувати роботою вчителів включно до дрібниць.
Автор, вільно володіючи матеріалом своєї статті, зіставляє наслідки від помилок рядового вчителя і бюрократичної системи, котра стоїть над ним, і доходить висновку: «дивно, що це явище, яке у всіх на виду, не приводить до зміни самої системи»... Засуджуючи методи управління освітою за допомогою «високих надзвичайних комісій», успадкованих від тоталітарного режиму, автор неспростовно резюмує, що річ не в самих комісіях, а в тенденції подібної практики Міносвіти. Хто цього не сприймає — той виганяється.
Раніше прорекламовані реформи освіти безнадійно пробуксовують, і тому заяви газети про підготовку міністерством чергових нових реформ сприймаються особисто мною з недовірою. Чому за десять років ми просунулися дуже мало? Пряма і жорстка вертикаль бюрократизму і рутини, створена в міністерстві за роки радянської влади, зберігається, її не подолати без зворотного зв’язку керованої і керуючої систем. Автор дотепно, образно ілюструє ефект складання зусиль армії викладачів з іншою інфраструктурою системи освіти прикладом роботи трудівників-мурашок: начебто кожен з них тягне «в свій бік», а вантаж, проте, переміщується в потрібному напрямкові. Досвід усієї маси педагогів — більш надійна гарантія успіхів реформ, ніж багатьох комісій з п’яти академіків — робить висновок він.
Приблизно одну третину своєї статті на захист самостійності творчості педагога автор присвячує діяльності вчителя-новатора, яким, на мою думку, давно є сам. Тут він убачає три важливi аспекти-причини. Перша — це завищена оцінка новацій самим викладачем або ж інспектором-чиновником, зацікавленим двоїсто: або підтримати новатора, або навпаки — зганьбити його, виходячи зi своїх бюрократичних міркувань та інтересів (показати свою владу, зберегти незмінною рутину і под.). Друга — не будь-який новий метод навчання може бути скрізь впровадженим кожним учителем, бо робота справжнього ПЕДАГОГА пов’язана з його творчою індивідуальністю: один і той же прийом не може механічно дати однозначно однаковий ефект у всіх учителів. І, нарешті, третя причина, на думку автора, полягає в небезпеці експлуатації досвіду новатора чиновницькою бюрократією з метою примазатися до слави. Конкретно це полягає в начальницькому, директивному та масовому впровадженні новинки. Причому з цією метою кон’юнктурно створюється видимість громадського обговорення, в якому нерідко однобічно, тенденційно, а то й некомпетентно оцінюються ті чи інші сторони нововведення. У результаті ефект від впровадження девальвується, а сама новинка — дискредитується.
Вважаю абсолютно очевидним доручити В. Ляпіну широке впровадження в практику навчання викладених ним у його статтях ідей реформування, вистражданих ним за два десятиріччя нелегкої вчительської праці. Причому не менше як у масштабі області чи навіть країни. Для такої масштабної діяльності В. Ляпін давно дозрів ідейно та професійно. А про риси його вдачі, загартованої в багаторічному протистоянні та боротьбі за нове й передове, можуть розповісти його друзі, і навіть недруги не спроможуться кинути тінь на його моральну чистоту, інтелігентність і нездатність йти на компроміси.
