Не можу пригадати, щоб якийсь високий візитер до України звертався до нашої країни так ласкаво, називав її народ благородним і особливо акцентував на тому, що саме з древнього Києва світло християнства розповсюдилося на схід Європи. Сповнене любові , мовлене по- українськи слово Папи Івана Павла II, людини високого міжнародного авторитету, безумовно сприятиме піднесенню самоповаги українців, якої нам часто бракує.
Особливим прикладом для нас може слугувати ставлення Папи Войтили до Польщі, до своєї «польськості». Від завжди підкреслює свою приналежність до польського народу і робив це навіть у ті страшні часи, коли Польща була убогою незначною соціалістичною напівдержавою. Приклад Папи-поляка сприяв об’єднанню його земляків навколо ідей свободи та демократії. Недарма поляки першими серед соціалістичного табору стали на новий шлях — їх, певною мірою, об’єднав сам Римський Папа. І він має повне право повторювати слова: «Я прийшов для того, щоб служити вам, але не для того, щоб мені служили».
Не можна сумніватися у тому, що для українців, незалежно від їхньої національності, релігійної чи церковної приналежності, приїзд такої людини — важлива духовна подія. І справа не в його високій духовній посаді (керівник мільярда католиків світу). Бо не завжди буває так, що високу духовну посаду займає людина з високими духовними якостями.
На згаданій зустрічі з членами Всеукраїнської ради церков Головний рабин України Яков Блайх розповів історію, що трапилася у страшні воєнні роки. Про те, як єврейських дітей рятували від смерті католики-поляки, беручи їх у свої родини. І про те, як після війни ці люди, за словами Блайха, iнколи відмовлялися повертати дітей євреям. І як один молодий католицький священик виступив проти цього, вважаючи, що діти мають бути повернені до своїх родичів та у свою віру. Це був Кароль Войтила. Очевидно, що не кафедра єпископа Риму сформувала папу Івана Павла II. Скоріше, вийшло навпаки, якщо можна так висловитися. І не дивно тому, що ми є свідками тих глибоких якісних реформ, які сьогодні змінюють лице світового католицизму.
До Папи звернувся з вітанням патріарх УПЦ КП Філарет. Слiд відзначити, що характер, зміст звернення став певною сенсацією, а може й більше — історичною подією. Почну з того, що саме патріарх Філарет знайшов відповідні слова, аби гідно привітати почесного гостя. Висловив те, що думав кожний. Патріарх говорив також про те, що є метою життя Папи — про об’єднання християн. Мені здалося, що при цих словах українського патріарха Папа посвітлів, випрямився. Патріарх ФІларет, зокрема, сказав: «...Гордість та владолюбство розділили церкви Заходу та Сходу, гріховність роз’єднала християнський світ. Ми надіємося, що Ваш візит буде сприяти розвитку православно-католицького діалогу, а не поглибленню поділу, як про це «віщає» Москва. Московський патріархат боїться прозелітизму, який засудили всі християнські церкви. Ми будемо раді свідчити, що православні й католики можуть і повинні жити, як брати і сестри, в дусі християнської любові. Цьому сприятиме Ваш візит.»
Добре, що світська влада запросила до України папу Івана Павла II. Маємо надію, що наша політична еліта, вихована в інші часи й за іншими моральними стандартами, відчула вплив визначного духовного лідера...