Спільна робота України з НАТО прогресує, заявив міністр оборони Олександр Кузьмук після засiдання Комiсiї мiнiстрiв оборони країн-членiв НАТО та України в Брюсселі. Помітні зміни в оборонній сфері України відзначив Генеральний секретар НАТО лорд Джордж Робертсон. В цілому ж у відносинах Києва з Альянсом, незважаючи на деякі розбіжності в минулому (стосовно косовської кризи та бомбардувань Югославії), в останні роки спостерігаються хоч і не тенденційні і не надто значні, але просування. Йдеться передусім про невійськову сферу — ліквідація наслідків стихійних лих (зокрема, повені в Закарпатті), наукова співпраця. У військовій царині акцент робиться на співробітництві в миротворчих операціях, проведенні спільних навчань та тренувань. Голова комітету ВР у міжнародних справах Ігор Осташ на семінарі щодо готовності України вступити в НАТО підкреслив, що українсько-польський батальйон, який нині виконує миротворчу місію в Югославії, є «фактично українсько-натівським».
Утім, тема НАТО не такий вже й частий гість на шпальтах газет, не так часто розігрують «карту» розширення Альянсу політики. Подібна ситуація властива і для країн, які намагаються увійти у «відчинені двері» НАТО. В Естонії та Словаччині за вступ до Альянсу, як свідчать соцопитування, виступає 45-47% населення. Сам цей факт не може не наштовхнути на роздуми з приводу — а чи вартий в такому разі вступ узагалі?.. Після натівських бомбардувань Югославії різко погіршилося ставлення до Альянсу і серед українського населення. Чимало аналітиків пояснювали, що сприйняття українцями НАТО як агресивного блоку є результатом маніпулювань російськими ЗМІ. Останні соцопитування свідчать про певну «реабілітацію» НАТО в громадській думці України. Деякі українські політики, до речі, прогнозують в нашій державі нову хвилю про- і антинатівської полеміки. Ігор Осташ зокрема попереджає про черговий виток дебатів напередодні парламентських виборів-2002. Дискусії обіцяють бути непростими і на міжнародній арені, тим більше, що в багатьох питаннях немає одностайності серед самих членів НАТО.
Багато хто переконує, що прагнення України до інтеграції в євроатлантичні структури може відіграти позитивну роль у становленні демократії, реформуванні армії, підвищенні рівня національної безпеки держави. Багато хто наполягає саме на політичній співпраці, а не на військовій, аби у такий спосіб не наразити нашу «позаблокову добропорядність» на російський супротив. Інші вважають, що саме під крилом НАТО ми зможемо мирно співіснувати з великим сусідом. Президент Атлантичної ради України Вадим Гречанінов твердить, що «стимул НАТО — єдиний стимул оборонного будівництва нашої країни». Провідний експерт Міжнародного фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар зауважив, що Україна поки що не готова говорити про вступ до НАТО через неготовність до такого кроку керівництва країни.
Як зазначила «Дню» в. о. начальника відділу НАТО і європейської безпеки Управління євроатлантичного співробітництва МЗС Надія Цок, із розширенням Альянсу на Схід будуть вирішені всі прикордонні проблеми України iз західними сусідами (відсутність територіальних претензій країни-кандидата на вступ — одна з вимог НАТО). Стосується це передусім Румунії, з якою досі Київ не врегулював питання делімітації кордонів. Україна, за словами пані Цок, в жодному випадку не виступає проти розширення НАТО, оскільки вбачає в тому право будь-якої держави: «Якщо наші сусіди хочуть, то це їхній національний інтерес, їхнє право, яке ми мусимо поважати».
Правда, попри всі райдужні перспективи партнерства з Альянсом, існує чимало й проблем. Українські експерти звертають увагу на гальмування процесу розширення самим Альянсом, який після першої хвилі розширення 1999-го почав ставитися до цього процесу значно обережніше. Крім того, нові члени — Польща, Угорщина, Чехія — ще далеко не у всьому відповідають необхідним стандартам.
Інша проблема — передбачувана негативна реакція Росії через можливий вступ до Альянсу балтійських країн, чиї інтереси активно відстоює в Брюсселі Польща. Залучення пострадянських країн до НАТО викличе величезні психологічні проблеми в Росії. Тим більше, що більшість пострадянського (не балтійського) істеблішменту все ще користується лексикою «холодної війни», з якої випливає, що в такому разі НАТО просунеться углиб території колишнього СРСР на 650 км. А до фактично другої російської столиці, Санкт-Петербурга, відстань від натівських кордонів становитиме якихось 160 км... Певні розходження нині спостерігаються всередині Альянсу і щодо інших проблем. Основні дискусії точаться і щодо необхідності створення окремої європейської армії (корпусу), і з приводу розгортання в США системи НПРО. В України за будь-яких умов лишається тільки два вибори, які б не суперечили обраній зовнішньополітичні лінії, — або робити вигляд, буцім нічого не відбувається, вважаючи, що таким чином дотримується принцип проголошеної позаблоковості, або ж ініціювати поглиблений підхід до вирішення проблем безпеки бодай в Європі, підтверджуючи ділом своє стратегічне розташування на континенті...
