Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Кому належатиме Єрусалим?

Проблема суверенітету міста на межі цивілізацій
9 червня, 2001 - 00:00

Єрусалим, одне з найдавніших міст світу, центр трьох монотеїстичних релігій, останнім часом став справжньою пороховою бочкою на Близькому Сході. Можна пригадати, що хвиля насильства, яка наприкінці вересня минулого року охопила Палестину, здійнялася саме тут. Тоді каміння і кулі поставили під загрозу весь близькосхідний мирний процес. Претензії Шарона, лідера ізраїльської партії Лікуд, на мусульманські святині, розташовані на Храмовій горі, викликали заворушення серед палестинських арабів, котрі аналітики назвали інтифадою-2000. Розпочалася справжня битва за Єрусалим.

Жорсткість позицій конфліктуючих сторін зумовлюється значенням, якого надають Єрусалимові євреї та мусульмани. Єрусалим увібрав у себе священні спогади віруючих трьох релігій: християнства, іудаїзму та ісламу. Для євреїв Єрусалим становить особливу цінність тому, що їхня історія нерозривно пов’язана з цим містом, яке в давнину було столицею Іудейського королівства. Особливе значення для євреїв має Храмова гора. Тут колись стояв храм Соломона, а Західна стіна (її ще називають Стіною плачу) нині є однією з найбільших святинь іудаїзму. У Біблії Єрусалим, в першу чергу як місто зруйнованого храму, згадується 656 разів. Серед інших міст, які вшановують іудеї в Єрусалимі, треба назвати могилу царя Давида на нижньому поверсі церкви XIV століття на горі Сіон, на верхньому поверсі якої розташована кімната Таємної вечері. Для християн здійснити паломництво в Єрусалим — це вшанувати святі місця, пов’язані із життям і смертю засновника християнства, із життям Богородиці та апостолів. Головною християнською святинею є церква Гроба Господнього в Старому місті, всередині якої міститься Голгофа та порожній гроб. У сучасному вигляді церкву над Гробом Господнім було побудовано ще хрестоносцями. Також християни вшановують Хресний шлях Христа від резиденції Понтія Пілата до Голгофи. Для мусульман Єрусалим — мета містичної нічної подорожі їхнього пророка і місто третьої мечеті, священної святині в ісламі. Згідно з традицією, звідси Пророк піднявся в небеса. Щороку день містичного перенесення Пророка святкується скрізь в ісламському світі, який охоплює близько мільярда осіб. На першому етапі ісламу (до 624 р.) Єрусалим також був для мусульман «киблою» — в його бік зверталися під час молитви. Велика шана надається Єрусалиму серед ісламського світу і завдяки архітектурі. За часів Халіфату Омейядів 691 року на Храмовій горі було побудовано храм-мечеть Купол скелі. Разом із мечеттю Аль-Акса ці споруди — мусульманські святині. На сьогодні Купол скелі є найбiльш ранньою ісламською мечеттю, котра збереглася до наших часів. Вона більш рання, ніж мечеті, які збереглися в Мецці та Медині. Напис на ній є найбiльш давнiм датованим фрагментом Корана.

Разом із тим, особливий інтерес до Єрусалима з боку різних культур і народів фатальним чином позначився на його історії: Єрусалим захоплювали більше як 80 разів, він неодноразово був зруйнований і знову відроджувався з руїн, іноді цілком змінюючи свій вигляд. Місто належало тубільним ханаанам, після його завоювання царем Давидом — євреям; його захоплювали війська Ассирії, Єгипту, Вавилону та Риму. Згодом місто переходило від Візантії до Iсламу, потім до хрестоносців і знову до Iсламу. На початку ХХ століття контроль над містом перейшов до Великої Британії і пізніше до Ізраїлю. Сьогодні питання суверенітету міста є джерелом напруження між іудаїзмом з одного боку та ісламом і арабами- християнами — з другого. У боротьбі за місто обидві сторони задля легітимності звертаються до історії. Палестинці вимагають повернення Єрусалиму на основі їхнього давнього статусу як більшості населення Палестини. Вони наголошують, що походять від ханаан, найдавніших зафіксованих жителів Палестини. 1988 р. Палестинська національна рада проголосила «створення Держави Палестини на палестинській території зі столицею в Єрусалимі», державу, яка повинна була охопити Сектор Газа і Західний Берег. Ізраїль вимагає суверенітету над територією, яку він контролює, починаючи із проголошення Держави Ізраїль 1948 р. (тобто право на Західний Єрусалим). Ізраїль також вимагає суверенітету над Східним Єрусалимом, який він контролює з 1967 року. Ізраїль твердить, що він є наступником Єврейського королівства, котре існувало в стародавні часи в Палестині. Декларація 1948 р. про створення Держави Ізраїль згадала про природне та історичне право Ізраїлю на територію Палестини. Однак давнє право, замінене окупацією, не розцінюється в міжнародному праві як таке, що дає право суверенітету.

Проблема суверенітету міста дуже складна, адже аргументи обох сторін недостатні для забезпечення підстав для переходу міста під ізраїльський або палестинський суверенітет. Після завершення Другої світової війни з’явилась ідея штучно відірвати єрусалимське питання від проблеми арабо-ізраїльського конфлікту. Згідно з резолюцією № 181 Генеральної Асамблеї ООН про розподіл Палестини, Єрусалим не повинен був входити до будь-якої держави, оскільки передбачалося створити інтернаціональну зону Єрусалима. Рішення про інтернаціоналізацію Єрусалима вмотивовувалося в документах ООН потребою забезпечити збереження святих місць в умовах загострення арабо-ізраїльських відносин. Надання Єрусалиму міжнародного статусу найбільше відповідало інтересам католицьких країн і Ватикану, які й дали близько половини голосів за резолюцію. Проте через арабо-ізраїльську війну 1948 року інтернаціональну зону Єрусалима так і не було створено. Після війни колючий дріт розділив місто на дві частини, пересування між якими було заборонене. Йорданія анексувала Старе місто та другу частину Східного Єрусалима, Ізраїль захопив Західний Єрусалим. Під час війни 1967 р. Ізраїль узяв під контроль і Східний Єрусалим, оголосивши місто вічною та неподільною столицею. Було оголошено національне свято — «День Єрусалима», яке припадало на день захоплення східної частини міста. Отже, сучасного контролю Ізраїлем Єрусалиму і так званого коридору, який поєднує місто з узбережжям, було досягнуто в результаті воєнної інтервенції в ході двох воєн і всупереч резолюцій ООН.

Більшість країн світу, як і Рада Безпеки ООН, засудила окупацію міста, проте це не завадило Ізраїлю, починаючи з 1967 року, збільшувати іудейське населення в Східному Єрусалимі. Мирний процес, який почався в Осло на початку 90-х років, не поліпшив ситуації. Частково тому, що проблема Єрусалима постійно відкладалася до переговорів щодо фінального статусу частково тому, що Ізраїль продовжував колонізацію Східного Єрусалима та околиць міста. На 1995 рік у Східному Єрусалимі проживало вже близько 160 000 євреїв і було побудовано більше як 15 єврейських кварталів.

Позиції обох конфліктуючих сторін щодо багатьох аспектів проблеми Єрусалима майже протилежні. Тривалий час фундаментальною позицією Ізраїлю був неподільний Єрусалим під ізраїльським суверенітетом. Навіть Іцхак Рабін, один із конструкторів близькосхідного мирного процесу, під час церемонії підписання Декларації принципів оголосив, що «Єрусалим є давньою та вічною столицею єврейського народу». Такої позиції дотримувався і Нетаньяху. Барак пішов далі за своїх попередників у його очевидній готовності передати територію Західного Берега та Східного Єрусалима Палестині. Однак проти поділу міста виступили праві сили. Сьогодні, коли при владі уряд Шарона, про поділ міста немає і мови. Позиція палестинців також незмінна: кордони, що були до 1967 року. Арафат, як і Шарон, особливою поступливістю не вирізняється. Його можна зрозуміти: поступки дорівнювали б політичному самогубству. Якщо він відмовиться від Єрусалима, то ініціативу всередині країни в нього перебере Хамас і він втратить підтримку арабських країн. Юридичну здачу святих міст жодна з ісламських країн не підтримає.

Як ми бачимо, кожна зі сторін має свій підхід щодо вирішення проблеми Єрусалима. Найближче до компромісу сторони наблизилися влітку 2000 р. Однак тоді пропозицію Ізраїлю надати палестинцям часткового суверенітету над деякими районами міста під час переговорів у Кемп-Девіді було відкинуто Арафатом. Іще складніше було розібратися зі статусом Храмової гори. Палестинці висунули пропозицію передати Храмову гору під суверенітет Єрусалимського комітету Iсламської конференції, який передасть її під опікунство палестинців. Але й ізраїльський уряд зайняв тверду позицію щодо Храмової гори. Ехуд Барак оголосив, що жоден з ізраїльських прем’єр- міністрів не погодиться підписати документ, який би передав суверенітет над Горою палестинцям. Отже, виникла принципова проблема: Арафат не бажає передавати суверенітет над Горою іудейському народу, а Ізраїль — ісламській нації. Був і інший варіант: пропозиція США, за якою Рада Безпеки ООН мала надати опікунство над мечеттю Аль-Акса та «Куполом скелі» палестинцям в той час, як Ізраїль зберігав суверенітет над Західною стіною. Барак погодився на інтернаціональний статус Храмової гори, проте інтифада унеможливлює переговори щодо майбутнього Єрусалима.

Зрозуміло, що ми не можемо надто оптимістично дивитися на майбутнє Єрусалима. Глибокі культурні та релігійні почуття до Єрусалима і арабів, і євреїв роблять світський компроміс майже неможливим. Щодо перспектив урегулювання цього складного питання, то за сучасної ситуації вони дорівнюють майже нулю. Інтереси обох сторін надто суперечать один одному. Але не потрібно відкидати можливість примирення взагалі. За сучасних умов єдиний Єрусалим не може бути столицею жодної з держав. Неможлива й інтернаціоналізація міста в тому вигляді, в якому вона була окреслена резолюцією № 181 ГА ООН. Нині можна вести мову лише про особливий статус міста. Основою майбутнього врегулювання могли б стати такі принципи:

1. Неможливiсть монополії однієї сторони на обидві частини міста.

2. Відсутність переваги в статусі однієї релігії над іншою.

3. Кожна релігія буде відповідальна за свої власні святі місця.

Найімовірнішим виглядає варіант розподілу міста по кордону, який існував до війни 1967 року. Східний Єрусалим став би столицею Палестинської держави, Західний — Ізраїлю. Храмова гора мала б отримати особливий статус за опікунства кожною стороною своїх святих місць, а єврейська громада Східного Єрусалиму — внутрішнє самоврядування. На практичному рівні ця угода можлива, бо євреї у своїй більшості не зазіхають на святі ісламські місця. Безумовно, розв’язання цієї складної проблеми відчинить двері до вирішення і всіх інших спірних питань палестинської проблеми.

Телефон ведучих сторінки «ІСТОРІЯ ТА «Я»: 414-90-00 — Сергій МАХУН, «День», Ігор СЮНДЮКОВ

Адреса електронної пошти (e-mail): master@day.кiev.ua

Павло ВАРБАНЕЦЬ, магістр історії, Київ
Газета: 
Рубрика: