Він зазначає, що обитель була заснована 1051 року поблизу князівського палацу у селі Берестовому в чотирьох верстах від центру Давнього Києва. Монастир користувався великою увагою та підтримкою князів та бояр, про це свідчать записи в «Києво-Печерському патерику» — історичному та літературному пам’ятнику XI — XIII століть. Центральною спорудою й святинею Печерського монастиря по праву називали величний Успенський собор. Закладено цю споруду, за свідченням того ж літопису, 1073 року: «Того ж літа заснована бисть церква Печерська Святославом князем сином Ярославлем, ігуменом Феодосієм, єпископом Михаїлом...»
Наступна літописна згадка про це будівництво відноситься вже 1075 року. Деякі дослідники вважають, що будівництво собору тимчасово припинялося. Врешті собор освятили — це засвідчує той же літопис. І храм відразу об’єднав всі споруди монастиря, звівшись над ним, прекрасний і величний.
Основним матеріалом, з якого тоді будували значні будівлі Києва, була цегла, або ж, як її ще називали тоді грецьким терміном — плінфа. Найстарішу плінфу знайдено археологами, і датується вона Х століттям, майже квадратна і пласка, зі сторонами у 38 — 40 сантиметрів. Виготовлення цегли було для тих часів досить тривким і важким процесом, що складався із заготовки спеціальної в’язкої глини, формування її в особливих дерев’яних рамках і випалення в печах. Сушили плінфу на відкритому повітрі. Про це свідчать численні сліди лап домашніх тварин, а то й відбитки дитячих ніг. Цегла не обов’язково виготовлялася тільки прямокутною; така цегла застосовувалася переважно для кладки стін. Для інших потреб виготовлявся великий асортимент різноманітних за формою та розміром лекальних плінф. Вивчаючи цю стародавню цеглу, можна з досить значною точністю визначити вік тієї чи іншої споруди. Наприклад, цеглини з київських будівель другої половини XI століття істотно відрізняються від будівельного матеріалу Х або ХIII століття. Цеглини ХI століття товщі за плінфи Х ст., які були квадратними (31 х 31 м) і мали скошені краї. В ХI та на початку ХII століть розміри цегли майже стандартні і становлять 35 х 28 сантиметрів, а товщина її збільшилася з 2,5 сантиметрів до 4 см. В ХIII столітті лінфа вже менша за розміром, погано випалена, у вологому середовищі розкисає й кришиться.
Перше спеціальне архітектурно- археологічне дослідження відбулося 1952 року, коли Успенський собор вже давно лежав у руїнах.
Нагадаємо, що декілька десятиліть після Великої Вітчизняної війни існувала офіційна думка, що Собор був зруйнований гітлерівцями. Зараз історики майже одноголосно підтверджують колись «крамольну» версію — Успенський собор було підірвано за наказом НКВС СРСР. Вчені-археологи віднайшли значну кількість цеглин із написами і навіть малюнками на їхній поверхні. Ці знаки — своєрідні «автографи», залишені стародавніми ремісниками й будівничими храму, поділяються на два типи: знаки, накреслені по невипаленій глині пальцем та знаки, нанесені гострим інструментом — дерев’яним писалом.
Дуже часто на плінфі з руїн Успенського собору зустрічаються літери кирилиці та глаголиці. Досі ще не з’ясовано: це знаки майстрів, які виготовляли свою продукцію партіями, чи знаки замовників. Якщо вірним є останнє припущення, то «автографи» того чи іншого замовника мають переважати на тій будові, яка зводилася за його бажання. Тобто, скажімо, на плінфі Десятинної церкви, що її споруджували за велінням князя Володимира Святославича, переважно зустрічається його княжий знак — тризуб. Але, хоч як це дивно, на більшості плінф Десятинної церкви ми бачимо літери грецького алфавіту, навіть деякі написи грецькою мовою; то, мабуть, все таки це ні що інше, як мірки майстрів- візантійців, котрих запросили для спорудження церкви. У ХII столітті ремісники свої значки на цеглу наносили вже не власноруч, а вирізали їх на формовочних рамках. Таким чином знак майстра під час формовки наносився на цеглину «автоматично».
Деякі знаки на плінфі собору аналогічні знакам на цеглі монументальних споруд Чернігова, Смоленська, Новгород-Сіверського ХI — ХII століть. Це важливе свідчення тісних зв’язків між ремісниками багатьох міст Русі, що не переривалися і за часів князівських усобиць. На плінфі Успенського собору зовсім немає грецьких літер та написів; це свідчить про те, що всю цеглу для будівництва собору виготовляли саме вітчизняні майстри.
Бурхливий розвиток продуктивних сил в ХI столітті перетворює Київ на могутнє та прекрасне місто — достойного суперника уславленого Цареграда — Константинополя.
