Редакція газети «День» запропонувала обговорити публікацію Костянтина Мамлиги «Політика і політиканство», надруковану 25 травня 2001 року .
Але перш ніж говорити, чи має журналіст право на вираження власної позиції (також і політичної), хочу звернути увагу на підзаголовок до матеріалу «Журналістом можеш ти не бути, та політиком бути мусиш?». Не думаю, щоб його запропонував сам автор. Він пише про політику й політиканство деяких журналістів, і сумніву в тому, що журналіст у своїй повсякденній діяльності займається політикою, немає. Він повинен бути справедливим, чесним і послідовним захисником своєї держави, вірою і правдою служити своєму народові.
І тут ні я, ні Мамлига не робимо відкриття. Усім, хто займається журналістикою, відомо, що політика — це, насамперед, цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами. Будь-яка проблема набуває політичного характеру, якщо її вирішення зачіпає інтереси громадян і суспільних груп. А журналіст є не просто збирачем фактів, тієї чи іншої інформації. Він повинен активно втручатись у взаємовідносини між людьми — тобто займатися політикою. Тому, на мій погляд, некоректним виглядає запитання у підзаголовку до матеріалу К. Мамлиги.
Багатьом із нас запав у душу вислів колишнього директора Київського інституту журналістики А. Москаленка, що він бачить публіциста «людиною без шкіри». Цим все сказано. Журналіст — це боєць, аналітик, філософ. Він не пише пасхальних од, а глибоко вникає в розвиток соціальних явищ і процесів, викриває недоліки, говорить про них на повний голос.
Можливо, і накопичилося стільки недоліків і прорахунків за останні десять років у нашій незалежній державі, що журналістика стала «беззубою».
Ось і шановна газета «День» пропонує обговорити: чи має журналіст право на вираження власної позиції (також політичної), чи він повинен бути лише «дзеркалом процесів», які відбуваються в країні? Відповідь у мене єдина: не тільки може, а й повинен! «Прийшов-побачив-написав» — така журналістика нікому не потрібна. Людей цікавить аналітика, думка автора. Але так просто вона не дається. Це тяжка праця. Щоб проаналізувати ті чи інші процеси і явища, авторові необхідно самому дійти до їхньої суті, побачити їхні позитивні і негативні сторони. Тільки тодi можна висловити власну думку, позицію, в тому числі — політичну.
Тому журналістика не тільки інформує громадян, а й контролює діяльність різних державних структур. Звичайно, останнє не всім подобається. Критика — не мед. Але вона є двигуном прогресу. І якщо ми хочемо, щоб наше суспільство жило за законами європейських держав, а людям була гарантована робота, освіта, заробітна платня, медичне обслуговування, журналісти повинні об’єднатися і повести рішучу боротьбу з негативними явищами і процесами, які відбуваються в нашій державі.
Журналіст, звичайно, не підкажчик для громадськості, а захисник інтересів народу і держави.
