Ще кілька місяців тому днiпропетровське відділення Союзу поляків України звернулося з листом до Александра Квасневського з проханням замовити слово за віруючих римо-католицької церкви, які десятий рік домагаються повернення костелу, що знаходиться на центральному проспекті Дніпропетровська. Розв’язання цього питання, вважають в польській громаді, було б справжнім жестом доброї волі напередодні майбутнього візиту в Україну Папи Римського Івана Павла II.
Історія Собору св. Йосифа, розповідає староста приходу Вадим Соколов, нараховує майже півтори сотні років. Достеменно відомо, що освятили його в 1870 році, а будували на громадські кошти, зібрані серед місцевих католиків, в основному, поляків, які тоді становили майже чверть населення Катеринослава. Ще більше вихідців iз Польщі жило в Каменському, нинішньому Дніпродзержинську. Пояснюється це тим, що у другій половині XIX століття, в період бурхливого розвитку металургійних заводів, в індустріалізації краю активну участь брав польський капітал, а фахівці-інженери і робітники переселялися цілими сім’ями. Саме розташування костелу — в центрі міста, на головному проспекті — свiдчить про важливу роль, яку католицька громада відігравала в Катеринославі. Так було аж до революції, коли на віруючих почалися гоніння, а настоятель храму, отець Кверчинський був розстріляний прямо у дворі костелу. У 1934 році Собор св. Йосифа закрили. Церковне майно конфіскували, і його сліди, як запевняє влада, загубилися або воно згоріло під час війни. Служба в храмі поновлювалася в роки окупації, коли в місті стояв італійський гарнізон, однак після війни костел остаточно закрили і будівлю передали під склад. Пізніше тут знаходилася дитяча спортивна школа і зональна дирекція «Спортлото».
Питання про повернення храму, за словами В. Соколова, римо-католицька громада порушила навесні 1992 року, майже одночасно з виходом указу президента Л. Кравчука «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна». З великими зусиллями вдалося довести очевидне: що будівля на проспекті К. Маркса, 91 є колишнім римо-католицьким костелом. Щоправда, тоді працівники обласної адміністрації Павла Лазаренка посилалися на відсутність приміщень, у які можна було б перевести організації, що квартирували у великому храмі. Пізніше, в 1994 році, громаду сповістили, що «вирішувати питання» треба у Києві, в Міністерстві у справах молоді і спорту. Дійсно, в соціальному листі звідти повідомлялося, що будівля «є об’єктом державної власності і знаходиться в управлінні міністерства».
«Яке ж було наше здивування, — згадує В. Соколов, — коли з газетних публікацій ми дізналися, що колишній костел, разом з іншими спорудами в центрі Дніпропетровська, в 1998 році було продано за розпорядженням голови облради Павла Лазаренка якійсь панамській компанії». І хоч ці операції потім були визнані незаконними Вищим арбітражним судом України, з’ясувати, хто ж є власником костелу, громаді не вдалося. Не допомогли і неодноразові звернення до місцевих і столичних органів влади. Переписка з цього приводу, по суті, зайшла в глухий кут. Цікаво те, що в приміщенні колишнього костелу під час минулих президентських виборів розташовувався штаб прихильників Олександра Мороза, щільно укомплектований людьми з оточення Лазаренка.
Як би там не було, але дніпропетровські католики збираються вирішувати питання про повернення храму цивілізованим шляхом. Поки ж прихід св. Йосифа тулиться в невеликому будиночку на вулиці Комсомольській. Як розповів його настоятель отець Павло, під час служби божої в крихітній каплиці, розрахованій максимум на 50—60 чоловік, прихожан збирається в шість разів більше. Спілкуватися з віруючими доводиться навіть на кухні. У таких обмежених умовах отець Павло і його помічники монахи-францисканці навчають закону Божого дітей і молодь, а сестри-урсулинки — годують і обігрівають три десятки місцевих безпритульників. Взагалі, останніми роками кількість прихожан, за словами отця Павла, збільшується. Здебільшого це місцеві жителі, але чимало й іноземних студентів iз Франції, Італії, Латинської Америки. Атмосфера в парафії, як кажуть самі прихожани, незважаючи на тісняву, «дуже добра».
Залишається лише шкодувати, що в Дніпропетровську питання про повернення культових споруд, і не тільки римо-католицьких, але й інших конфесій, вирішується дуже важко. Вже давно про повернення мечеті клопочуться мусульмани. Не за призначенням використовуються поки і найбільші православні храми — Брянський і Успенський собори. Лише нещодавно єврейській громаді повернули хоральну синагогу.
Що ж до Собору св. Йосифа, то активісти Союзу поляків, за словами голови дніпропетровського відділення Роксолани Патріціо, вже не раз мали намір помолитися біля його стін. Проте, ці акції католиків належного враження на місцеву владу поки не справляюють — храм Божий, як і раніше, прикрашають не хрести, а численні вивіски комерційних структур.
